Справа № 22ц-891 Головуючий у 1 інстанції Тарасенко С.Б.
Категорія Доповідач Червинська М.Є.
__________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
2 лютого 2011 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючої: Червинської М.Є.
суддів: Лісового О.О.,
Принцевської В.П.
при секретарі Руденко О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за
апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського
районного суду м. Горлівки від 12 листопада 2010 року за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про
стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану
відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування
моральної шкоди,
встановив:
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 12 листопада
2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до фізичної
особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по
заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку
за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати рішення суду, ухвалити
нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на те, що
висновки суду в рішенні не ґрунтуються на нормах матеріального та
процесуального права, не відповідають доказам по справі, суд безпідставно
відмовив в задоволенні її позову, в той час як вона надала докази щодо
порушення її прав.
Судом першої інстанції встановлено, що 9.04.2009 року сторони уклали
трудовий договір, відповідно до якого позивачка виконувала роботу буфетника із
заробітною платою 700 гривень щомісячно. 12.05.2009 року трудовий договір був
розірваний за п. 1 ст. 36 КЗпП України. В день звільнення позивачка не
працювала, вимоги щодо повного розрахунку до відповідачки не пред’являла, суму
заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку
відповідачка сплатила на вимогу позивачки 27.07.2010 року, 11 та 12 листопада
2010 року. Суд не прийняв до уваги доводи позивачки про знаходження з
відповідачкою у трудових відносинах з 18.03.2009 року по 9.04.2009 року,
оскільки вважав їх недоведеними. Суд відмовив в задоволенні позову про
стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки виходив з
того, що позивачка в день звільнення не працювала, після пред’явлення вимоги
відповідачка одразу сплатила її належні суми при звільненні. Суд відмовив в
позові про відшкодування моральної шкоди, оскільки виходив з того, що трудові
права позивачки не порушені.
В судовому засіданні відповідачка просила скаргу відхилити, позивачка в
судове засідання не з’явилась, про час і місце судового засідання повідомлена.
Заслухавши доповідача, доводи відповідачки, дослідивши матеріали справи,
апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних
підстав:
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє
апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої
інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального
права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм
матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду
не спростовують.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка знаходилась у трудових
відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 з 9 квітня 2009 року, 12
травня 2009 року трудовий договір було розірвано за згодою сторін. Доводи
позивачки про те, що фактично вона уклала трудовий договір з відповідачкою 18
березня 2009 року, оскільки була допущена до роботи, правильно не прийняті
судом до уваги.
Відповідно до трудового договору, укладеному між сторонами та
зареєстрованому в Горлівському міському центрі зайнятості, договір укладений 9
квітня 2009 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається
укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника
фактично було допущено до роботи. В судовому засіданні доказами по справі не
підтверджено, що позивачка фактично була допущена до роботи, виконувала трудові
обов»язки, жодного доказу щодо цього позивачка не надала.
За таких підстав висновок суду про відмову в задоволенні позову про
стягнення заробітної плати за період з 18 березня 2009 року по 9 квітня 2009
року є правильним, доводи апеляційної скарги про неврахування судом виконання
роботи з зазначеного часу та безпідставності відмови в позові про стягнення
заробітної плати висновки суду не спростовують.
Встановлено, що трудові відносини сторін розірвані 12 травня 2009 року.
На час звільнення позивачки між нею та відповідачкою виник спір щодо сум, які
належать позивачки при звільненні, в тому числі позивачка наполягала на виплаті
її заробітної плати з 18 березня 2009 року, позивачка 12 травня 2009 року була
відсутня на роботі. Належні позивачки суми при звільненні були її сплачені
27.07.2010 року – 130 гривень, 11.11.2010 року та 12.11.2010 року – 63 гривні.
Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника
виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації,
провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то
зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»
явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір
сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган
в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не
оспорювану ним суму.
Встановлено, що в день звільнення позивачка не працювала, після
звільнення вимоги про розрахунок не пред»явила, на день звільнення її не була
виплачена заробітна плата за травень 130 гривень, та 63 гривні компенсації за
невикористану відпустку, відповідачкою зазначені суми сплачені позивачки
добровільно. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність
підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є
обґрунтованим, таким, що відповідає доказам по справі, вимогам ст. ст. 116, 117
КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що в день звільнення вона
працювала доказами по справі не підтверджені, висновки суду вони не
спростовують.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої
інстанції, підстав для задоволення апеляційної скарги суд не вбачає.
Керуючись ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 12 листопада 2010
року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ
протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча:
Судді: