ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
14.03.08 р. Справа № 40/56
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді В.В . Манжур ,
при секретарі судового засідання М.В. Муравйові,
розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Інвест», м.Донецьк
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», м.Маріуполь
про стягнення 41038, 25 грн.
За у ч а с т ю:
Представників сторін:
від позивача: Стреблянський С.В. – за довіреністю
від відповідача: Шевчунас М.А. – за довіреністю
В С Т А Н О В И В: в судовому засіданні було оголошено перерву згідно ст. 77 ГПК України до 14.03.2008р.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.12.2007р. рішення Господарського суду Донецької області від 14.06.2007р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.07р. по справі, №40/56 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Інвест», м.Донецк, до Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», м.Маріуполь, Донецька обл., про стягнення 41038, 25 грн., було скасовано, а справу передано на новий розгляд. Розпорядженням заступника голови господарського суду від 21.01.08р. справу було передано на розгляд судді Манжур В.В. Ухвалою господарського суду від 21.01.08р. справу було прийнято до провадження.
Представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками у відповідності із ст.22 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні не було надано клопотання про фіксації судового процесу технічними засобами, з приводу чого фіксацію не було здійснено. Крім цього, роз’яснено вимоги ст.811 Господарського процесуального кодексу України, тому складено протокол, який долучено до матеріалів справи.
Ст.33 Господарського процесуального кодексу України зазначає - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір № 14/2 0046 000, Закон України № 2505-ІV , акт приймання-передачі, податкову накладну № 7102/1, вантажну митну декларація № 703000000/5/600698, податкову накладну № 1279. Заявлені вимоги про стягнення заборгованості в сумі 34206 грн. 35 коп., 3 % річних в сумі 1495 грн. 71 коп., інфляційних в сумі 5336 грн. 19 коп. згідно договору №14/2 0046 000 від 05.05.02р. на користування електричною енергією.
Відповідач позов не визнав, мотивуючи свої заперечення наступними обставинами: відповідно п.п.3.1.1.п.3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість”, далі по тексту Закон, об’єктом оподаткування є операції з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України; згідно п.6.2 статті 6 Закону при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування;на підставі п.6.1 Закону об’єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків; пункт 6.2.1. Закону товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією; при розрахунку митної вартості товару транспортні витрати, що є предметом спору, увійшли до митної вартості товару і тому повинні обкладатися податком на додану вартість по ставці "0"; відповідач зазначає , що позивач підмінює поняття податку на додану вартість на заборгованість. На підставі наведееного , вважає , що слід припинити провадження у справи за ознаками п.2 ст.80 ГПК України, оскільки є рішення господарського суду Донецької області у справі 16/280 від 07.11.06р., який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет спору і з тих же підстав.
Заперечення відповідача щодо припинення провадження у справі не знайшло свого підтвердження за законодавством не приймається судом за наступними обставинами, зокрема: предмет позову –матеріально-правова вимога до відповідача, щодо якої суд повинен винести рішення . Ця вимога повинна нести правовий характер, тобто бути урегульованою нормами матеріального права, а також бути підвідомчою суду. В процесі розгляду справи по суті позивач має право змінити предмет позову. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову . Підстава позову –обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правових відносин, це не є доказами по справі. Підставу позову теж можна змінити. Змінити одночасно підставу позову та його предмет неможливо, оскільки це суперечить вимогам статті 22 ГПК України.
Предметом позову та його підставами у справі №16/280 було стягнення суми податку на додану вартість, нарахованого ТОВ “Сервіс-Інвест” на вартість поставленої 05.04.2005р. ТОВ “СРЗ” електроенергії та сплаченого ТОВ “Сервіс-Інвест” в Державний бюджет в розмірі 32 259 грн. 71 коп. На час порушення судом провадження у справі №40/56 існують інші вимоги, а саме позивач намагається стягнути з відповідача суму заборгованості за поставлену електроенергію , інфляційні та 3 % річних за весь час прострочення та користування грошовими коштами, які не були предметом розгляду у попередній справі.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив :
Між сторонами був укладений договір № 14/2 0046 000 від 05.05.2002р. на користування електричною енергією.
На підставі вимог договору ( п.1. ) енергопостачальна організація (позивач) зобов’язується поставляти електричну енергію в відповідності до умов договору , а споживач (відповідач) своєчасно оплачувати спожити електричну енергію та виконана ти інші умови договору.
Відповідно до п. 5.1. Протоколу узгодження розбіжностей до Договору , Державне підприємство “Азовський судоремонтний завод” зобов’язався оплачувати спожиту електричну енергію, а також вносити усі інші платежі за розрахунковий період відповідно до діючих тарифів, затверджених Енергопостачальною організацією відповідною Постановою НКРЕ України, Правил користування електричною енергією та умовами договору.
17 червня 2003 р. Товариством з обмеженою відповідальністю “СРЗ” був укладений з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області Договір оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства “Азовський судоремонтний завод” № 1055/03.
Відповідно до ст.145 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ, орендар стає правонаступником прав та обов’язків підприємства відповідно до договору оренди.
Товариство з обмеженою відповідальністю “СРЗ” згідно Дозволу № 3 від 22.12.2000 року на провадження підприємницької діяльності на території СЕЗ “Азов” та Протокольному рішенні № 33 засідання Ради з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області від 24.07.2003р. має повноваження органу господарського розвитку південної території СЕЗ “Азов” та мало право на пільги відповідно до ст.. 12, 13 Закону України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”. Таким чином Товариство з обмеженою відповідальністю “СРЗ” є правонаступником усіх прав та обов’язків Державного підприємства “Азовський судоремонтний завод”.
Однак, Законом України “Про внесення змін в Закон України “Про державний бюджет України на 2005р.” та деяких інших законодавчих актів України” від 25.03.2005р. № 2505-ІV, який вступив в силу 31.03.2005року усі пільги надані Законом України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" були відмінені, експорт електроенергії на територію СЕЗ "Азов" згідно Закону України "Про податок на додану вартість" оподатковується за ставкою 20%.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 квітня 2005р. між ТОВ “Сервіс-Інвест” та ТОВ “СРЗ” був підписаний Акт приймання-передачі електроенергії, спожитої ТОВ “СРЗ” з 01 березня 2005р. по 31 березня 2005р. включно. Відповідно до зазначеного акту : ТОВ “Сервіс-Інвест” поставило, а ТОВ “СРЗ” прийняло та спожило за період з 01.03.2005р. по 30.03.2005р. електроенергію в кількості 1 044 691 кВтг на суму 171 031 грн. 77 коп., в т.ч. ПДВ за ставкою 0%; ТОВ „Сервіс-Інвест” поставило, а ТОВ „СРЗ” прийняло та спожило 31.03.2005р. електроенергію в кількості 37 156 кВтг на суму 7 309 грн. 61 коп., в т.ч. ПДВ за ставкою 20% - 1 218 грн. 27 коп.
Наведене в акті прийому-передачі випливало з додаткової угоди, укладеної 31.03.05р. відповідно до п.13 договору №14/20046000 на користування електроенергією від 05.05.02р., згідно умов якої спожита електроенергія за період з 01.03.2005р. по 31.03.2005р. поділяється на дві частки, обкладається ПДВ тільки той обсяг електроенергії, який був спожитий 31.03.2005р., а саме в день набрання чинності Законом України № 2505-ІV від 25.03.2005р.
31.03.2005р. в законну силу вступив Закон України “Про внесення змін в Закон України “Про державний бюджет України на 2005р.” та деяких інших законодавчих актів України” від 25.03.2005р. № 2505-ІV, відповідно до цього закону був виключений шостий абзац пункту 11.12, який встановлював для підприємств , що функціонують в СЕЗ “Азов” пільги зі сплати ПДВ, які передбачені Законом України “Про СЕЗ в Донецькій області”.
Таким чином, з дати набрання чинності Закону України № 2505-IV, а саме , з 31 березня 2005р., експорт електроенергії на територію СЕЗ “Азов” повинен оподатковуватися ПДВ згідно п. 6.1. Закону України “Про ПДВ” за ставкою 20 %.
Сторонами загальний обсяг електроенергії, спожитої ТОВ „СРЗ” з 01.03.2005р. по 31.03.2005р., був поділений на дві частки, при цьому сторони дійшли згоди обкладати ПДВ тільки той обсяг електроенергії, який був спожитий 31.03.2005р., а саме в день набрання чинності Закону України № 2505-ІV та скасування пільг зі сплати ПДВ при експорті товарів підприємствам, що функціонують в СЕЗ „Азов”.
Позивачем 31.03.2005р. було виписано відповідачу податкову накладну № 7102/1 на загальну суму 18 989 грн. 48 коп. , в тому числі ПДВ 3 164 грн. 91 коп., з яких 7 309 грн. 61 коп., в т.ч. ПДВ 1 218 грн. 27 коп. –вартість поставленої відповідачу електроенергії 31.03.2005р. та 11 679 грн. 87 коп. , в т.ч. ПДВ 1946 грн. 65 коп. –попередньої оплати за електроенергію, що поставляється ТОВ „СРЗ” в квітні 2005р.
Відповідач в період з 04.03.2005р. по 31.03.2005р. сплатив 171 031 грн. 77 коп., в т.ч. ПДВ за ставкою 0%, вартість спожитої в період з 01.03.2005р. по 30.03.2005р. включно електроенергію в кількості 1 044 691 кВтг та 7 309 грн. 61 коп. , в т.ч. ПДВ за ставкою 20%: 1 218 грн. 27 коп., вартість електроенергії, спожитої 31.03.2005р. у кількості 37 156 кВтг.
Відповідно до п.п.3.1.1.п.3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість”, об’єктом оподаткування є операції з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України . Згідно п.6.2 статті 6 Закону при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування. На підставі п.6.1 Закону об’єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків .
Позивач обґрунтовує позовні вимоги статтями 5,6 Митного кодексу України та статтею 194 ТК України та стверджує те, що вантажна митна декларація 703000000/5/600698, що підтверджує поставку електроенергії на територію СЕЗ „Азов” в період з 01.03.2005р. по 31.03.2005р. включно, була оформлена 05.04.2005р., тобто в період, коли пільги для ТОВ „СРЗ” (відповідача) були відмінені та поставка електроенергії на територію СЕЗ „Азов” оподатковувалася ПДВ за ставкою 20%, тому спожита ТОВ „СРЗ” (відповідачем) електроенергія в період з 01.03.2005р. по 31.03.2005р. включно вважається експортованою на територію СЕЗ „Азов”, а саме поставленою ТОВ „СРЗ” - 05.04.2005р. та її вартість обкладається ПДВ за ставкою 20%.
Згідно прииписів частини 2 підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно з яким товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчено належно оформленою вантажною митною декларацією.
Відповідно до вимог пункту 1.8 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації затвердженої наказом Державної митної служби від 09.07.1997 року № 307, зареєстрованої Міністерством юстиції 24.09.1997 року № 443/2247, для визначення митної вартості встановлюється момент перетину митного кордону для морських і річкових перевезень: при експорті –здійснення або завершення митного оформлення в порту навантаження на території України; для перевезень іншими видами транспорту (у тому числі залізничним та автомобільним); при експорті –здійснення або завершення митного оформлення у пункті пропуску на митному кордоні України на шляху переміщення товару.
Згідно Постанови КМУ від 01.03.2002р. № 243 “ Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції” на митній вантажній декларації вчиняється напис про фактичне вивезення експортованих товарів , який засвідчується відписом відповідальної посадової особи і печаткою митного органу.
З матеріалів справи вбачається , що вантажна митна декларація 703000000/5/600698, підтверджує поставку електроенергії на територію СЕЗ „Азов” в період з 01.03.2005р. по 31.03.2005р. включно, не зважаючи на те , що вона була оформлена належним чином тільки 05.04.2005р. у відповідності до Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації № 307 , то б то згідно підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість", товари (експортування електроенергії) вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України .Крім того , в вантажній митній декларації № 703000000/5/600698 від 05.04.005р. в графі 1 “ Тип декларації” вказано “ ЕК 10” , що згідно з Інструкцією про порядок заповнення вантажної митної декларації затвердженої наказом Державної митної служби від 09.07.1997 року № 307 , вказує на експорт електроенергії .
Приведені посилання на нормативні акти дають підстави вважати поставку електроенергії на територію СЕЗ “ Азов” з метою оподаткування та митного оформлення експортом товару .
Що стосується дати виникнення податкових зобов`язань по ПДВ , то відповідно з п.7.3.1. Закону України № 168/97- ВР , єю вважається дата відвантаження товарів ( експортування товарів) - 31.03.2005р , зазначена в вантажній митній декларації в графі 31 .
Разом з цим , позивач, ТОВ „Сервіс-Інвест”, зазначає, що після проведення камеральної перевірки податковим органом, якою було встановлено неправомірне застосування 0% ставки ПДВ щодо поставленої електроенергії за період з 01.03.2005р. по 31.03.2005р., рахунком-фактурою №31/20046000-Д від 31.08.05р. довиставив вартість за спожиту електроенергію на вартість несплаченого ПДВ, та виходячи з такого, 31.08.05р. виписало ТОВ „СРЗ” податкову накладну № 1279 на загальну суму 193 558 грн. 25 коп., з яких 32 259 грн. 71 коп. ПДВ на вартість електроенергії, що була експортована на територію СЕЗ „Азов” у період з 01.03.2005р. по 31.03.2005р. Так як, на його думку, електроенергія вважається поставленою на дату відвантаження товару –дату оформлення вантажною митною декларацією - 05.04.2005р., тобто в період, коли пільги були відмінені і її вартість повинна обкладатись ПДВ за ставкою 20%. Позивач вважає, що відповідачем не повністю сплачена сума за спожиту електроенергію за оспорений період.
Однак, суд зазначає, що за загальним принципом права –закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплено у частині першій статті 58 Конституції України, то б то до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце, і закінчилися до набрання чинності цим законом.
То б то, відповідність чи невідповідність певних відносин вимогам законодавства має оцінюватись господарським судом стосовно законодавства яке діяло на момент їх виникнення. У разі, коли після їх здійснення набув чинності Закон, норми якого інакше регулюють відносини ніж ті, що діяли в момент їх виникнення, слід керуватися чинним на той час законодавством, а не новим, якщо останній не має зворотної сили. Закон України "Про внесення змін до закону України "Про Державний бюджет України на 2005рік" та деяких інших законодавчих актів України " від 25.03.2005р. №2505-ІУ вступив в силу 31.03.05р. й такого припису немає.
Як вбачається з п.8 укладеного між сторонами вищезазначеного договору, встановлений порядок виставлення та проплати рахунків за спожиту електроенергію, а саме: до 25 числа кожного місяця Енергопостачальна організація виставляє Споживачу кінцевий рахунок за спожиту електроенергію в розрахунковому періоді, що сплинув та рахунок на очікуваний об'єм споживання електроенергії Споживачем в наступному розрахунковому періоді, а Споживач здійснює оплату виставлених рахунків самостійно: до 01 числа поточного розрахункового періоду 25% суми виставленого платежу, до 09 числа –50%, до 17 числа –75%, до 25 числа –100%.
З чого вбачається, що плата за поставлену електроенергію здійснюється шляхом передплати. Сторонами змін до договору не вносилось. З наведеного, вбачається, що вимоги позивача не відповідають умовам договору. Крім того, позивач не надав до позовної заяви доказів виставлення та відправлення вказаних рахунків відповідачу, а також докази їх проплати ( несплати).
Звертаючись з позовом до суду, позивач обґрунтовував свої вимоги посиланням на ст.12, 13 закону України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області, Законом України "Про внесення змін до закону України "Про Державний бюджет України на 2005рік" та деяких інших законодавчих актів України " від 25.03.2005р. №2505-ІУ, ст.5,6 Митного кодексу України, ст.ст.526, 625 Цивільного кодексу України, відповідно до яких вважає, що у відповідача виникла перед ним заборгованість за спожиту електричну енергію на вартість несплаченого ПДВ у розмірі 32259грн.71коп, на які нарахував 3% річних за користування грошовими коштами у сумі 1495грн.71коп. та інфляційні у сумі 5336грн.19коп.
Підставою спору в даній справі є питання щодо правомірності стягнення спірної суми з відповідача як заборгованості за спожиту електроенергію.
Звертаючись з позовом до суду позивач відповідно до розділів І, У, УІІІ Господарського процесуального кодексу України самостійно визначає предмет та підстави позову, які повинен довести, а суд - вирішити спір по суті відповідно до фактичних обставин та норм чинного законодавства за своїм внутрішнім переконанням.
З огляду на матеріали справи , судом зроблено висновок про те, що позов заявлено необґрунтовано, з того, що предметом позову є сума боргу як зазначає позивач за поставлену електроенергію , яка утворилась внаслідок нарахування податку на додану вартість, то б то, основна сума заборгованості складає 20% нарахованого ПДВ на поставлену електроенергію, яка регламентується Законом України "Про податок на додану вартість", отже, ці питання відносяться до податкових відносин. А до податкових відносин, відповідно до п.2 ст.1 Цивільного кодексу України, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та немайнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.У розумінні ч. 2 ст. 1 ЦК України Цивільний кодекс не застосовується до податкових правовідносин. При цьому податкові правовідносини треба розумінні не тільки як буквально податкові, а ширше, тобто як правовідносини з приводжу податків і зборів (обов’язкових платежів) як вони характеризуються в Законі України „Про систему оподаткування”. Неправильно стягнути або нараховані суми податків та зборів стягуються у рамках цивільних правовідносин (на підставі ст. 1166 ЦК України) у межах строків позовної давності. У випадках неправильного стягнення сум податків та зборів платник податку (збору) одержує також право на стягнення збитків, заподіяних неправильним стягненням, заподіяних неправомірним стягненням у т.ч. бухгалтерської помилки на час проведення між сторонами господарських операцій.Податкові відносини повністю охоплюються поняттям бюджетних відносин, які податковими не вичерпуються. Бюджеті відносини розуміються як відносини з приводу формування та використання державного та місцевих бюджетів в Україні. Доходи бюджетів формуються не тільки за рахунок податків та зборів (обов’язкових платежів), встановлених Законом „Про систему оподаткування”, але й за рахунок інших джерел, передбачених Законом України „Про бюджету систему України”. Серед таких джерел є й такі, які у своїй основі є цивільно-правовими.
Як свідчать докази по справі , позивачем фактично заявлено до стягнення податок у розумінні ст. 14 Закону України „Про систему оподаткування”, хоча із змісту позову мова йде про цивільні-правовідносини у вигляді заборгованості.
Відповідно до ст. 20 вказаного Закону „Про систему оподаткування” контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законом.
Таким чином, самостійно дорахувати та сплатити ПДВ в розмірі 20% за поставлену у період з 01.03.05р. по 31.03.05р. продукцію позивач позбавлений можливості за вимогами спеціального законодавства. А вимагати їх стягнення від свого контрагента за договором не має права.
З урахуванням обставин справи та правової кваліфікації відносин сторін, наданих суду документів, суд дійшов висновку , що предмет позову не відповідає способам захисту порушеного права.
За таких обставин у задоволенні позову про стягнення 34206 грн. 35 коп. заборгованості слід відмовити, як необґрунтовано заявленого .
Додаткове зобов’язання існує доти поки існує головне. Так як, позивачем безпідставно заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості у вигляді ПДВ, позов щодо стягнення з останнього 3 % річних за користування коштами в сумі 1495 грн. 71 коп. та інфляційних в сумі 5336 грн. 19 коп. також необґрунтовані і не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті державного мита та ін формаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на позивача по справі згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст.42, 43, 22, 33, 36, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Інвест», м.Донецк, до Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», м.Маріуполь, Донецька обл., про стягнення 41038, 25 грн , з яких : 34 206 грн. 35 коп. - заборгованість за поставлену електричну енергію , 1495 грн. 71 коп. - 3 % річних , 5 336 грн. 19 коп. - індекс інфляції , згідно договору №14/2 0046 000 від 05.05.02р. на користування електричною енергією, відмовити .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття (підписання).
Суддя Манжур В.В.
Надруковано 3 примірника :
1 прим- Господарському суду Донецької області
2прим- сторонам
Виконавець Подолян О.О.