Справа 22ц-4455-2011
Головуючий у 1 інстанції Алтухова О.С.
Категорія 51
Доповідач Новосьолова Г.Г.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 вересня 2011
року
м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Новосядлої В.М.,
суддів: Тимченко О.О., Новосьолової Г.Г.,
при секретарі Руденко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька
від 23 березня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Донбасенерго, первинної
профспілкової організації структурної одиниці „Електроремонт ВАТ
„Донбасенерго про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати
заробітної плати , компенсації, матеріальної допомоги та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 23 березня
2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Відкритого
акціонерного товариства «Донбасенерго» в особі структурної одиниці
«Електроремонт», первинної профспілкової організації структурної одиниці
«Електроремонт» відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго» про стягнення
середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації,
матеріальної допомоги та моральної шкоди – задоволені частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго» в особі
структурної одиниці «Електроремонт» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням
термінів її виплати в розмірі 100,54 гривень, моральну шкоду в розмірі 50
гривень, а всього стягнути 150 (сто п'ятдесят) 54 копійки. Вирішено питання про
судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду позивач приніс апеляційну скаргу, в
якій просить рішення суду в частині відмови позовних вимог скасувати та
постановити нове про їх задоволення, з наступних підстав:
- судом першої інстанції помилково застосований строк позовної давності
до грошових вимог пов’язаних зі сплатою середнього заробітку та матеріальної
допомоги у зв’язку з виходом на пенсію, оскільки відповідно до вимог ст..233
КЗПП України, на вимоги щодо стягнення заробітної плати позовна давність не
застосовується.
- судом не вірно застосовані вимоги ст..237-1 КЗПП України в частині
відшкодування моральної шкоди, оскільки постановою Калінінського району м.
Донецька від 06 березня 2009 року встановлений факт порушення трудових прав, що
свідчить про підстави для відшкодування моральної шкоди,
- без уваги суду залишилось те, що суми при розрахуванні та матеріальної
допомоги у зв’язку з виходом на пенсію входять у фонд оплати труда и повинні
сплачуватися за рахунок грошей підприємства незалежно від наявності або
відсутності його прибутку,
В апеляційний інстанції позивач підтримав доводи апеляції.
Представник відповідача у судовому засіданні просив апеляційну
скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача,
дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і
обґрунтованим , ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на
які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених
тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2
постанови „ Про судове рішення у цивільній справі № 14 від 18 грудня 2009
року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного
судочинства відповідно до ст.2 ЦПК , вирішив справу згідно з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин
відповідно до ст.8 ЦПК , а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні
правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює
подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд
виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’
ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та
заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і
які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або
обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні
висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів
обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 07 грудня 2009 року позивач ОСОБА_1. звернувся до Відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго» в особі
структурної одиниці «Електроремонт», первинної профспілкової організації
структурної одиниці «Електроремонт» відкритого акціонерного товариства
«Донбасенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати
заробітної плати, компенсації, матеріальної допомоги та моральної шкоди,
посилаючись на наступні обставини.
Наказом від 18 вересня 2001 року № 161/к позивача було прийнято інженером
першої категорії в СО «Електроремонт» ВАТ «Донбасенерго».
02 червня 2008 року згідно наказу У«117/к його було звільнено за власним
бажанням.
03 червня 2008 року наказу №118/к від 3 червня 2008 року позивача знову було
прийнято до СО «Електроремонт» ВАТ «Донбасенерго» строком з 03 червня 2008 року
по 24 грудня 2008 року на посаду інженера-технолога.
24 грудня 2008 року наказом №254/к звільнено у зв'язку з закінченням строку дії
трудового договору, після чого трудові відносини між сторонами не поновлювалися.
23 січня 2009 року територіальною інспекцією праці у Донецькій області було
складено протокол № 05-01-076/0003, згідно якого в ході перевірки додержання
вимог чинного трудового законодавства у Структурній одиниці «Електроремонт» ВАТ
«Донбасенерго» було встановлено, що в порушення вимог ст. 116 КЗпП України
розрахункові суми за період роботи з 18 вересня 2001 року по 02 червня 2008
року ОСОБА_1 виплачені 24 грудня 2008 року (ВКО №970 від 24.12.2008
року).
Крім того, при виплаті розрахункових сум за період роботи з 18 вересня 2001
року по 02 червня 2008 року ОСОБА_1 не нарахована та не виплачена
компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати.
За результатами вказаної перевірки було винесено припис № 05-01-076/0002-0003,
яким було вказано на порушення трудового законодавства та приписано, в тому
числі, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну
виплату заробітної плати відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про оплату
праці».
Після звільнення ОСОБА_1 24 грудня 2008 року у зв'язку із закінченням
строку трудового договору, остаточний розрахунок з ним було проведено не у день
звільнення, а 12 січня 2009 року, що підтверджується звітом про стан рахунку.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог у частині
стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
обґрунтовано дійшов до висновку проте, що відповідно до вимог ч.1 ст.233 КЗпП
України позивачем без поважних причин пропущений тримісячний строк звернення до
суду.
Частиною 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про
вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли
він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (крім справ
про звільнення).
Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999
року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за
вирішенням спору про оплату праці працівники можуть звернутись до суду в
строки, передбачені статтею 233 КЗпП України. Непроведення розрахунку з
працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності,
передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку
звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених
виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Пропуск без поважних
причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для
відмови в позові. Глава XV КЗпП України не передбачає винятків щодо
застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст.238 КЗпП України про
право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові
належних йому сум без обмеження будь-яким строком застосовується за умови
додержання строків звернення за вирішенням спору.
Отже, позивачем ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду, а саме:
вперше позивач був звільнений 02 червня 2008 року, розрахункові суми за період
роботи з 18 вересня 2001 року по 02 червня 2008 року йому були виплачені 24
грудня 2008 року, перебіг тримісяного строку розпочався з 25 грудня 2008 року з
наступного дня після проведення зазначених виплат,
вдруге, позивач був звільнений 24 грудня 2008 року, розрахункові суми за період
з 03 червня 2008 року по 24 грудня 2008 року йому були виплачені 12 січня 2009
року, тримісяного строку розпочався з 13 січня 2009 року з наступного дня після
проведення зазначених виплат.
При цьому позивач звернувся до суду про стягнення середнього заробітку за час
затримки розрахунку при звільненні лише 07 грудня 2009 року.
Таким чином, з врахування викладеного, апеляційний суд вважає, що відмова у
задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час
затримки розрахунку при звільненні за пропуском строку є обґрунтованою,
оскільки судом першої інстанції встановлено, що право позивача на своєчасно
отримання розрахунку було порушено.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині
стягнення з відповідача матеріальної допомоги, у зв’язку з виходом на пенсію,
обґрунтовано дійшов до висновку проте, що позивачем пропущено строк звернення
до суду, оскільки вказана матеріальна допомога є соціальною гарантією, яка
виплачується з урахуванням фінансових можливостей підприємства, і не входить до
фонду заробітної плати, оскільки право на отримання вказаної матеріальної
допомоги у позивача виникло 02 червня 2008 року , а до суду він звернувся з
даною вимогою 02 лютого 2010 року.
Оскільки, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволені позову про
стягнення матеріальної допомоги, у зв’язку з виходом на пенсію, то відсутні
правові підстави для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди,
оскільки вказані вимоги є похідними від позовних вимог про стягнення
матеріальної допомоги.
Рішення суду постановлено у відповідності до норм матеріального і
процесуального права.
Підстав для скасування рішення суду не встановлено.
І іншиї частині рішенн суду не оскаржувалося.
Наведені в скарзі позивача доводи необґрунтовані й правильність висновків суду
не спростовують.
Оскільки судом першої інстанції правильно застосував норми
матеріального і процесуального права, то відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України,
апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, і залишає рішення суду першої
інстанції без змін.
Керуючись ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 23
березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в
касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді