Справа № 22-1357/2011 року
Головуючий першої інстанції Янчук Т.А.
Категорія
44
Доповідач: Осипчук О.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„01 березня 2011 року Апеляційний суд Донецької
області у складі:
Головуючого: Висоцької В.С.
Суддів: Осипчук О.В., Біляєвої О.М.
При секретарі: Муравченко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_7 до
ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування
жилим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на
рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 13 серпня 2004 року,
-
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 13.08.2004
року позов ОСОБА_1, ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування жилим
приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив
право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1
у м. Донецьку.
З вказаним рішенням не погодились відповідач і подав апеляційну
скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового
рішення про відмову в задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм
матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів скарги ОСОБА_2 посилається на те, що
позивачі ввели суд в оману щодо відсутності відомостей про його місце
проживання, оскільки донька ОСОБА_7 неодноразово була у нього в гостях за
адресою: АДРЕСА_2. Він не був належним
чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що позбавило його
можливості надавати суду заперечення проти позову і надавати докази. В квартирі
він був відсутній періодично по поважним причинам, але систематично приїздив і
приходив до квартири, користувався жилим приміщенням.
В апеляційному суді відповідач та його представники ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 підтримали доводи скарги в повному обсязі.
Позивачки та представник ОСОБА_1 – ОСОБА_5 заперечували проти
скарги, просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення присутніх осіб, дослідивши
матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд
вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє
апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої
інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального
права.
Судом першої інстанції визнано встановленим, що трикімнатна квартира АДРЕСА_1 жилою площею 42,2 кв.м. була надана в
1969 році шахтою «Мушкетівська» в/о «Донецьквугілля» ОСОБА_6
на сім*ю складом із 4 осіб, в тому числі і відповідача. В подальшому будинок
було передано до жилого фонду КП «Жилсервіс». З 24 січня 1996 року основним
квартиронаймачем був зазначений ОСОБА_2 Спірна квартира віднесена до
державного житлового фонду, сторони зареєстровані в квартирі, але відповідач
з квітня 2000 року в квартирі не проживає, що підтверджується актами житлового
органу та показаннями свідків. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано
в жовтні 2003 року.
Задовольняючи позов суд першої інстанції керувався вимогами статті 71
ЖК України і виходив з того, що відповідач не проживає в спірній квартирі з
квітня 2000 року без поважних причин, оскільки ключі від квартири у нього є,
перешкод в користуванні жилим приміщенням йому не чиниться.
Апеляційний суд вважає за можливе погодитися з рішенням суду, оскільки
воно ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до ч.3 ст. 10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В апеляційному суді ОСОБА_2 пояснив, що він дійсно весною 2000 року
забрав тільки сумку зі своїми речами, залишив ключі від вхідної двері квартири
і пішов проживати до іншої жінки, в 2003 році у них народилася донька. Особисто
він комунальні платежі по квартирі весь цей час не сплачував, про стан квартири
не дбав, але постійно надавав колишній дружині гроші, а на що вона їх тратила
йому невідомо. Вхідні двері в квартирі та замки не мінялися, він ніколи не
звертався ані до правоохоронних органів, ані до житлового органу з приводу
перешкод в користуванні квартирою. Він іноді приходив до квартири, спілкувався
з донькою Дар*єю, яка знала його місце проживання. Вважає, що рішення суду
підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки
він не був повідомлений про час та місце розгляду справи.
Відповідач не надав суду жодного доказу, який би свідчив про
поважність причин не проживання його в квартирі, яку він залишив добровільно з
метою утворення іншої родини. Ним також не надано доказів неправомірної
поведінки позивачів щодо утворення перешкод в користуванні квартирою.
Позивачка ОСОБА_1 в апеляційному суді пояснила, що в квітні 2000
року позивач сказав, що уїжджає до санаторію і на деякий час взагалі зник, їй
нічого не було відомо про його місцезнаходження. Потім стало відомо, що він
утворив іншу сім*ю. Коли в 2002 році вона подала позов до суду про розірвання
шлюбу, то вимушена була стерегти ОСОБА_2 у прохідної за його місцем роботи,
щоб вручити судову повістку. Відповідач після уходу з сім*ї жодного разу не
прийшов до квартири, не приймав участь у сплаті заборгованості по комунальним
платежам, яка досягала дуже великого розміру, аліменти фактично не сплачував і
мав заборгованість. В суді першої інстанції були допитані свідки, які є їх
найближчими сусідами і які підтвердили факт не проживання відповідача в спірній
квартирі з 2000 року. Перешкод в користуванні квартирою ОСОБА_2 ніхто не
чинив. В жовтні 2006 року квартира приватизована нею та донькою.
ОСОБА_7 ( після укладення шлюбу ОСОБА_7) підтвердила факт не
проживання батька в квартирі без поважних причин, відсутності з їх боку чинення
перешкод йому в користуванні квартирою.
Апеляційний суд вважає, що доводи скарги щодо порушення судом норм
процесуального права і неналежного сповіщення відповідача про час та місце
розгляду справи заслуговують на увагу.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільних
справ відбувається в судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які
беруть участь у справі. Повідомлення сторін про час та місце розгляду справи
проводиться відповідно до вимог ст.ст. 74-76 ЦПК України.
З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи призначався на 21
травня 2004 року, 03 червня 2004 року, 07 липня 2004 року, 21 липня 2004 року,
05 серпня 2004 року. Згідно відмітки житлового органу (а.с.35) вручити судову
повістку ОСОБА_2 не представилося можливим, оскільки останній за місцем
реєстрації не проживає. 05 серпня 2004 року судом була оголошена перерва до 13
серпня 2004 року для виклику свідка, але дані про направлення судової повістки
відповідачеві на зазначену дату матеріали справи не містять.
Між тим, Законом України від 07.07.2010 року № 2453 УІ в дію з
30.07.2010 року, в ст. 311 ЦПК України були внесені зміни, які не передбачають
підстав для скасування рішення суду першої інстанції і передачі справи на новий
розгляд. Тому апеляційний суд не має правових підстав для скасування рішення
суду і направлення справи на новий розгляд, як просить позивач та його
представники, оскільки враховується процесуальний закон, який діє на момент
його застосування.
Частиною 3 ст. 309 ЦПК України зазначено, що порушення норм
процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення,
якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, але це
не призвело до помилкового судового рішення, тому у апеляційного суду немає
підстав для його скасування.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, апеляційний суд вважає, що судом
першої інстанції правильно встановлені правовідносини, що склалися між
сторонами і їм надана належна оцінка, в судовому рішенні повно відображені
обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені
обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і
підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, тому підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги до уваги не приймаються, оскільки не дають
підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи
процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового
рішення.
З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 307,308,313,315 ЦПК України,
апеляційний суд , -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 13 серпня 2004
року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена
безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з часу
набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: