Справа № 22ц-1282                   Головуючий  у 1 інстанції Шипович В.В.

Категорія 52                              Доповідач Червинська М.Є.

__________________________________________________________________  

                                        Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

        4 лютого 2011 року     Апеляційний суд Донецької області в складі:

                                               головуючої: Червинської М.Є.

                                               суддів: Лісового О.О.,

Принцевської В.П.

      при секретарі Руденко О.В.

 Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за

апеляційними скаргами ОСОБА_2, публічного

акціонерного товариства «ПриватБанк» на рішення Калінінського районного суду м.

Горлівки Донецької області від 21 липня 2010 року та за апеляційною скаргою  

ОСОБА_2 на додаткове рішення від 30 листопада

2010 року за позовом ОСОБА_2 до публічного

акціонерного товариства «ПриватБанк» про поновлення на роботі, визнання

незаконним наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стягнення

заробітної плати за час вимушеного прогулу,  відшкодування моральної шкоди,

                                                              Встановив:

      16 жовтня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про

зміну дати та формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за

час затримки видачі трудової книжки, в подальшому змінив позовні вимоги, просив

поновити на роботі, стягнути заробітну плату на час вимушеного прогулу,

відшкодувати заподіяну моральну шкоду, визнати незаконним наказ про притягнення

до дисциплінарної відповідальності. Посилався на те, що працював у відповідача

менеджером по банківському обслуговуванню фізичних осіб «Агентська мережа»,

наказом відповідача від 6 травня 2009 року був звільнений з роботи за п. 3 ст.

40 КЗпП за систематичне порушення без поважних причин трудових обов»язків.

Вважав, що наказ про застосування дисциплінарного стягнення - догани є

незаконним, просив скасувати наказ від 1.05.2009 року, просив поновити його на

роботі, оскільки підстав для звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП не було, просив

стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, на відшкодування

моральної шкоди стягнути 50000 гривень.

          Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області  

від 21 липня 2010 року визнане незаконним звільнення ОСОБА_2 5 травня

2009 року за п. 3 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу про звільнення від 6

травня 2009 року, скасований наказ від 6 травня 2009 року про звільнення, з

відповідача на користь позивача стягнутий середній заробіток за час вимушеного

прогулу  в зв»язку із затримкою трудової книжки з 6.05.2009 року по 30.09.2009

року у сумі 14391,18 гривень, на відшкодування моральної шкоди 10000 гривень,

на користь держави стягнутий судовий збір 143,91 гривня, витрати на

інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 гривень.

     Додатковим рішенням від 30 листопада 2010 року в задоволенні позовних

вимог ОСОБА_2 до публічного акціонерного

товариства «ПриватБанк» про поновлення на роботі відмовлено.

    В апеляційних скаргах позивач просить скасувати рішення суду та додаткове

рішення в частині відмови в задоволенні його позову про поновлення на роботі,

посилаючись на те, що висновки суду не відповідають доказам по справі, не

ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права., суд безпідставно

не поновив його на роботі, в той час як дійшов до висновку щодо незаконності

звільнення.

      В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду в частині

стягнення сум на користь позивача, ухвалити нове рішення, посилаючись на те, що

висновки суду не ґрунтуються на доказах по справі, на нормах матеріального і

процесуального права, вони не затримували трудову книжку позивача, позивач не

висловив намір отримати трудову книжку та не подав заяву про таку видачу, позов

позивача про заподіяння йому моральної шкоди доказами не підтверджений.

      Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у трудових

відносинах, позивач працював у відповідача менеджером по банківському

обслуговуванню фізичних осіб «Агентська мережа», наказом відповідача від 6

травня 2009 року був звільнений з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП за систематичне

порушення без поважних причин трудових обов»язків. Суд дійшов до висновку, що

звільнення позивача проведене відповідачем без дотримання вимог трудового

законодавства, він був звільнений у святковий день, проте суд відмовив в

задоволенні позову про поновлення на роботі за тих підстав, що сторони перед

звільненням позивача за систематичне порушення трудової дисципліни досягли

згоди щодо розірвання трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України. За таких

підстав суд відмовив позивачу в задоволенні позову про поновлення на роботі.

Суд стягнув на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку,

оскільки вважав, що за вини відповідача мала місце затримка видачі трудової

книжки. Оскільки суд дійшов до висновку про порушення трудових прав позивача,

він стягнув на його користь на відшкодування моральної шкоди 1000 гривень.

      В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи

апеляційної скарги, позивач та його представник просили скаргу відповідача

відхилити, їх апеляційну скаргу задовольнити.

      Заслухавши доповідача, доводи позивача, його представника, представника

відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна

скарга позивача підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача частковому

задоволенню, рішення суду скасуванню з наступних підстав:

      Відповідно до вимог п.3, 4 ч. 1 ст.309 ЦПК України підставою для

скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни

рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або

неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають

обставинам справи, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача про поновлення на

роботі, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведене

відповідачем без дотримання вимог трудового законодавства, він був звільнений у

святковий день, проте суд відмовив в задоволенні позову за тих підстав, що

сторони перед звільненням позивача за систематичне порушення трудової

дисципліни досягли згоди щодо розірвання трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП

України. З такими висновками погодитись неможливо, оскільки вони не ґрунтуються

на законі.

     Висновок суду першої інстанції про незаконність звільнення з огляду на те,

що трудові відносини були розірвані у святковий день, неможливо вважати

обґрунтованим. Згідно із ч. 3 ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника

з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової

непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період

перебування працівника у відпустці.  Оскільки законом не встановлена заборона

на звільнення працівника у святковий день, підстав для висновку, що саме

звільненням у святковий день порушені трудові права позивача не має.

     Проте апеляційний суд вважає, що трудові відносини сторін на ініціативою

відповідача за п. 3 ст. 40 КЗпП розірванні без дотримання вимог закону, права

позивача порушені.

      Відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни

до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1\догана, 2\звільнення.

       Встановлено, сторони перебували у трудових відносинах, позивач працював

менеджером по банківському обслуговуванню фізичних осіб «Агентська мережа»,  

наказом відповідача від 1 травня 2009 року позивачу була об»явлена догана за

порушення строків передачі кредитних справ.

     Наказом відповідача від 21 квітня 2009 року позивачу був встановлений

строк для передачі кредитних справ – 7 днів з дня підписання наказу. В зв»язку

з тим, що відповідач не передав кредитні справи він був притягнутий до

дисциплінарної відповідальності, із застосуванням заходу стягнення – догани.

     Апеляційний суд вважає, що зазначений захід дисциплінарного стягнення був

застосований правильно, із дотриманням строків, встановлених ст. 148 КЗпП, до

посадових обов»язків позивача входила робота із кредитними справами, тому

позовні вимоги про незаконність догани безпідставні.

     Наказом відповідача від 6 травня 2009 року позивач був звільнений з роботи

за систематичне невиконання без поважних причин своїх посадових обов»язків.

Підставою для звільнення позивача стала непередача ним тих же кредитних справ.

Таким чином, за один і той же проступок до позивача було застосовано два

дисциплінарних стягнення – догана та звільнення, що суперечить вимогам ст. 147

КЗпП України.

      Відповідно п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на

невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку

його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у

випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов»язків,

покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового

розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи

громадського стягнення.

     Оскільки до позивача був вжитий захід дисциплінарного стягнення - догана,

проте іншого проступку він не скоїв, із звільненням позивача за п. 3 ст. 40

КЗпП України погодитись неможливо.

     Відмовляючи в задоволенні позову про поновлення на роботі, суд першої

інстанції виходив з того, що позивач був звільнений за п. 3 ст. 40 КЗпП України

неправильно, але відмовив в позові про поновлення на роботі за тих підстав, що

сторони до звільнення за систематичне порушення трудових обов»язків дійшли до

згоди про звільнення за угодою сторін – п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Такий висновок

суду є необґрунтованим, оскільки домовленість сторін про майбутнє припинення

трудових відносин, за умови, що власник або уповноважений ним орган не видав

наказ про звільнення за угодою сторін  й трудові відносини сторін були

продовжені, а в подальшому розірвані за п. 3 ст. 40 КЗпП України, не є

підставою для висновку про те, що трудовий договір  припинений за п. 1 ч. 1 ст.

36 КЗпП.

     Оскільки трудові відносини були розрізані за ініціативою власника за п. 3

ст. 40 КЗпП України не на законних підставах, позивач підлягає поновленню на

роботі.

    Позивачем строк на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі не

пропущений, оскільки копію наказу про звільнення та трудову книжку він отримав

30.09 2009 року, що випливає з доказів по справі та сторонами не

спростовувалось.

    На користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного

прогулу в розмірі 42356,86 гривень. Позивач був звільнений 6 травня 2009 року,

в квітні позивач відпрацював 20 робочих днів, отримав заробітну плату 1948,19

гривень, в травні 1 робочий день із заробітною платою 64,41, таким чином

середній заробіток позивача за два місяці, що передували звільненню становить

95,83 гривні, вимушений прогул тривав 442 робочих дні ( позивач працював п’

ятиденний робочий тиждень), таким чином заробітна плата за час вимушеного

прогулу становить 42356,86 гривень.

     Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або

уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо

порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних

життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого

життя.

     На користь позивача на відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна

незаконним звільненням, втратою нормальних життєвих зв»язків позивача тощо,

підлягає стягненню 1000 гривень.

      З висновками в рішенні про стягнення середнього заробітку за час

затримки  видачі трудової книжки погодитись неможливо. Позивачем вимоги про

стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки не

підтримувались, після пред»явлення позову про поновлення на роботі позивач не

ставив питання про стягнення середнього заробітку, оскільки позивач поновлений

на роботі підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки видачі

трудової книжки не має, оскільки трудові відносини сторін не припинені.

    Оскільки в додатковому рішенні суду зроблені висновки щодо відсутності

підстав для поновлення позивача на роботі, апеляційний суд скасовує додаткове

рішення суду, оскільки позивач поновлений на роботі.

                 Керуючись ст. ст. 307,  п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України,

апеляційний суд,

                                                     вирішив:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити,

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» задовольнити

частково.

Рішення Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 21 липня

2010 року та додаткове рішення  від 30 листопада 2010 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до публічного

акціонерного товариства «ПриватБанк» про поновлення на роботі, визнання

незаконним наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, стягнення

заробітної плати за час вимушеного прогулу,  відшкодування моральної шкоди

задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 на посаді менеджера по

банківському обслуговуванню фізичних осіб «Агентська мережа» публічного

акціонерного товариства «ПриватБанк».

Стягнути з публічного акціонерного товариства «ПриватБанк».на користь

ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного

прогулу в розмірі 42356,86 гривень (сорок дві тисячі триста пятдесят шість

гривень 86 копійок), на відшкодування моральної шкоди 1000  гривень (одну

тисячу).

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ

протягом двадцяти днів  з дня набрання законної сили.  

Головуюча:

Судді: