Справа № 22-131/2011
Головуючий у 1 інстанції Шатілова Л.Г.
Категорія 55
Доповідач Баркова Л.Л.
У Х В А Л А
і м е н е
м у к р а ї н и
5 січня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Баркової Л.Л.
суддів Кучерявої В.Ф., Ткаченко Т.Б.,
при секретарі : Стрілецькій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за
позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2
Володимировича Товариства з обмеженою відповідальністю « ТС Обжора»
за апеляційною скаргою відповідача ТОВ «ТС Обжора» на рішення Жовтневого
районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 жовтня 2010 року
в с т а н о в
и л а :
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької
області від 11 жовтня 2010 року задоволено частково позов ОСОБА_1
Стягнуто з ТОВ «ТС Обжора» на користь ОСОБА_1 у відшкодування
матеріальної шкоди 600 грн. та на користь держави судовий збір 51 грн. і
витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн. В
решті частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та в
задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що висновки суду не
відповідають обставинам справи, які неповно з’ясовані, недоведеність позовних
вимог та порушення норм матеріального і процесуального права.
У відповідності з положеннями ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд
розглядає справу у відсутності представника відповідача, який належний чином
повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1, яка
просила задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи в межах
апеляційної скарги та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що
апеляційна скарга не підлягаю задоволенню з таких підстав.
Відповідно до положень статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє
апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої
інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального
права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з
одних лише формальних міркувань.
Вирішуючи справу і задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції
виходив з того, що винність відповідача у спричиненні позивачеві шкоди в
розмірі вартості майна, втраченого внаслідок неналежного виконання
відповідачем зобов»язань щодо збереження майна у камері зберігання, доведено.
Не погодитися з таким висновком суду не можна.
Судом встановлено, що 31 серпня 2010 року син позивачки ОСОБА_2,1994
року, перед входженням в торговий зал магазину «Обжора», виконавши вимоги
охоронця, поклав шкільний рюкзак з курткою в камеру зберігання № 46, закрив
її на ключ з жетоном, а повернувшись за речами, в камері зберігання їх не
знайшов.
Згідно із положеннями ч.1 ст.936 та ч.3 ст.937 ЦК України, за
договором зберігання одна сторона /зберігач/ зобов»язується зберегти річ, яка
передана їй другою стороною /поклажодавцем/, і повернути їй поклажодавцеві у
схоронності.
Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві
номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання,
якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є
звичним для цього виду зберігання.
Статтями 950, 951 ЦК України передбачена відповідальність зберігача за
втрату /нестачу/ або пошкодження речі, прийнятої на зберігання в розмірі її
вартості.
Зі справи вбачається і відповідачем не спростовується, що шафи
/камери/ для схову особистих речей покупців встановлені у приміщенні магазину і
розташовані в зоні спостереження не тільки охоронців магазину, але й відео
спостереження, оснащені жетоном і ключем, що з приводу крадіжки речей
позивачка одразу звернулась до адміністрації магазину та з письмовою заявою
до органів міліції.
Більш того, відповідач визнає факт використовування позивачем
31.08.2010 року шафи /камери/ №46 для зберігання особистих речей та втрату
їх.
Тому, посилання відповідача на те, що виставлені для покупців роз»
яснення щодо відсутності відповідальності адміністрації за залишені особисті
речі, що присутність шаф є тільки сервісною послугою для зручності покупців,
які не зобов»язані залишати в них речі свідчать про звільнення від
відповідальності за втрату речей відповідача, є неспроможними, такими, що
спростовуються встановленими обставинами та положеннями закону.
Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту укладення з
позивачем договору зберігання його особистих речей є безпідставними, оскільки
прийняття речей останнього на зберігання підтверджується видачею йому
номерного жетона, що свідчить про прийняття відповідачем цих речей на
зберігання, що є звичним для такого виду зберігання в установах торгівлі.
Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту втрати рюкзака та
трикотажної куртки, а також розміру їх вартості спростовуються наданими
позивачем належними доказами, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку
і відповідачем вони не спростовані.
Інші доводи апеляційної скарги також не приводять судову колегію до
висновку щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального закону або
неправильного застосування положень матеріального закону.
Тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної
скарги не має.
Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « ТС
Обжора» відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької
області від 11 жовтня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з дня проголошення, може бути
оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції.
Суд