Справа N 2-1494/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2009 року м.Димитров

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Ченченко Т.О.,

при секретарі Діденко Г.Г.,

за участі позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Михалко В.В., Пархоменко А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Димитров Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення моральної шкоди у зв’язку із отриманням ним травми на виробництві до ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1» і в обгрунтування позовних вимог зазначив, що з січня 2004 року до нещасного випадку на виробництві, який з ним трапився 19 січня 2008 року він працював у відповідача гірником очисного вибою 5 розряду підземним. Його звільнення відбулось на підставі пункту другого статті 40 Кодексу законів про працю України.

Під час роботи 19 січня 2008 року, він був травмований, у зв*язку з чим йому був встановлений діагноз: компресійний перелам ТХ1 хребта, посттравматична протрузія дисків ТХ1-ТХП, ЛШ-Л1У, Л1У-ЛУ, ушкодження спиного мозку на рівні епіконусу. Порушення функцій тазових органів, що підтверджується актом форми Н-1 № 4 від 22 січня 2008 року, форми Н-5 від 22 січня 2008 року, а також довідкою МСЕК від 16 травня 2009 року, якою його визнано інвалідом 2 групи, встановлена ступінь втрати працездатності 70 % і саме з цього часу, він вважає, у нього настала стійка втрата працездатності, яка є наслідком отриманої виробничої травми під час виконання ним обов*язків на підприємстві відповідача.

19 травня 2009 року він звернувся до відповідача з приводу відшкодування заподіяної йому моральної шкоди, але 9 червня 2009 року отримав відповідь із роз*ясненням, що він має звернутися до відділення Фонду стосовно відшкодування моральної шкоди і з цією відповіддю він не погоджується.

Внаслідок нещасного випадку на виробництві йому заподіяні, насамперед, фізичні та душевні страждання, ушкодження здоров*я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як право на охорону здоров*я, на безпечну працю. У зв*язку з каліцтвом цілком порушена його нормальна життєдіяльність, він майже п*ять місяців перебував на лікуванні, після обстеження МСЕК його стан здоров*я не змінився. Він відчуває постійний нестерпний біль в спині, порушений сон, він постійно роздратований. Й нього з*явилось відчуття страху, що його здоров*я ніколи повністю не відновиться. Він взагалі відмовився пересуватися на далекі відстані, оскільки постійно відчуває біль при русі. Після отриманої травми він не може виконувати певні види робіт у побуті, на цей час він обмежений у виборі роботи, оскільки згідно висновку МСЕК йому протипоказана важка фізична праця, пересування на далекі відстані. Він не може влаштуватися на роботу, хоча дуже хоче жити повноцінним життям. Постійний фізичний біль та очікування такого болю, негативно відображається на його душевному стані, що у свою чергу тягне погіршення його відносин із членами його родини, та з людьми, з якими він спілкується у повсякденному житті. Йому доводиться фізично і морально пристосовуватися до життя з урахуванням його фізичних обмежень, що випливають з наслідків нещасного випадку на виробництві. Оскільки лише з відповіді відповідача 9 червня 2009 року він дізнався про порушення свого права на отримання від підприємства моральної шкоди, вважає, що строк для звернення до суду має обчислюватися саме з цієї дати. Вважаючи строк звернення до суду пропущеним з поважних причин, просив суд поновити йому пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав за період з 16 до 19 травня 2009 року, стягнути з відповідача Відкритого акціонерного товариства «Вугільна компанія «Красноармійська-Західна № 1» на його користь моральну шкоду у сумі 70000 гривень.

В судовому засіданні позивач повністю підтримав свої вимоги, спричинену моральну шкоду обгрунтував обставинами, викладеними ним у позовній заяві. Додатково зазначив, що протягом 2008-2009 років він постійно лікувався від отриманої травми. Після отриманої травми п*ять місяців він перебував у лікарні, він два місяці взагалі не піднімався і за ним постійно доглядала його дружина. Він не міг підніматися навіть в туалет і таке його положення пригнічувало йому, оскільки до отриманої виробничої травми він не хворів і до лікарів не звертався із будь-якими захворюваннями. З 7 до 25 квітня, з 30 вересня до 10 жовтня, з 18 до 27 листопада 2008 року та з 1 вересня 2009 року він перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні Димитровської центральної міської лікарні де лікувався від наслідків отриманої на підприємстві відповідача травми. 15 травня 2008 року йому встановлена 2 група інвалідності і встановлено 70 % втрати професійної працездатності. 25 травня 2009 року він пройшов переогляд і йому встановлена 3 група інвалідності та 60 % втрати професійної працездатності. Але фактично його стан здоров*я лише стабілізувався, а не покращився. Він постійно приймає знеболюючі препарати, через постійне перебування вдома, у нього з дружиною почастішали сварки, скандали. Він проживає на п*ятому поверху в будинку, не обладнаному ліфтом, йому важко виходити з квартири, спускатися та підніматися сходами, не може довго виходити з дому, оскільки постійно відчуває болі в ногах. Моральну шкоду він обрахував таким чином: за кожний відсоток втрати ним працездатності, він просить стягнути з відповідача по 1 тисячі гривень, тому і сума позовних вимог складає 70000 гривень.

Представник позивача підтримала вимоги свого довірителя, наполягала на задоволенні позовної заяви у повному обсязі, обґрунтовувала право позивача на отримання від відповідача моральної шкоди нормами статті 237і Кодексу законів про працю України.

Представник відповідача ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1» позовні вимоги не визнала, пояснила, що згідно акту розслідування нещасного випадку за формою Н-1 і Н-5 причиною травми, від якої постраждав позивач стало те, що позивач під час травми перебував у небезпечному місці і не привів робоче місце в порядок. Позивачу підприємством пропонувалась робота, але він відмовився від неї. У даному нещасному випадку було встановлено 90 % вини підприємства і 10 % вини позивача. Вона не може пояснити у чому полягала вина підприємства, можливо сам нещасний випадок, який ніхто не міг передбачити, а вина позивача полягала у тому, що він перебував у небезпечному місці. Після виробничої травми за результатами проведеного розслідування був притягнутий до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_6, помічник начальника дільниці № 8, він мав відповідати за охорону праці, оглянути робоче місце, він просто не догледів. Вважає, що вини підприємства у даному випадку немає і підприємство не має відшкодовувати позивачу моральну шкоду.

Представник третьої особи Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань України в місті Красноармійську до суду не з*явився, про час та місце розгляду судом справи повідомлені належним чином, до суду надане клопотання розглянути справу за відсутності представника Фонду, вирішення даного спору покладають на розсуд суду (а.с. 34).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у відповідача гірничим робітником очисного вибою 4 розряду, гірничим робітником очисного вибою 5 розряду у період з 8 січня 2004 року до 27 травня 2008 року, що підтверджується поясненнями позивача та його трудовою книжкою (а.с. 4-8).

19 січня 2008 року з позивачем ОСОБА_1, під час виконання ним трудових обов’язків, стався нещасний випадок внаслідок якого ОСОБА_1 встановлений наступний діагноз: закритий перелам лонної та седаліщної кісток справа без зміщення, забиття поясничної області. Відповідно із актом № 4 про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом стосовно ОСОБА_1 від 22 січня 2008 року, причинами нещасного випадку визнано: не приведення робочого міста у безпечний стан та супутні причини: знаходження постраждалого в небезпечному місці. Актом визначені особи, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці: ОСОБА_1, ГРОВ дільниці № 8 та ОСОБА_6, в.о. помічника начальника дільниці № 8 (а.с. 9-12). В судовому засіданні представник відповідача зазначила, що в.о. помічника начальника дільниці № 8 ОСОБА_6 було притягнено до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з тим, що цією особою не було перевірено і забезпечено безпечність місця виконання роботи. У даному нещасному випадку було встановлено 10 % вини позивача ОСОБА_1 і цей факт позивачем не оспорюється і не заперечується (а.с. 59-61).

19 січня 2008 року о 16.55 годині позивач був доставлений до Димитровської центральної міської лікарні зі скаргами на болі у поясничному відділі хребта в області тазу. Після проведення обстеження йому встановлений діагноз: стан після хребтової спино-мозкової травми (шахтна 19 січня 2008 p.). Компрессійного переламу тіла ДП хребта. Посттравматичних протрузій міжхребтових дисків Д-11-Д-12, ЛЗ-Л-4-Л-5 хребтів. Забиття спиного мозку легкого ступеня на рівні епіконусу з легким нижнім паро парезом наявністю посттравматичного пояснично- крестцового радикуліту зі стійким вираженим болевим і вертоброгенним синдромом. Закритий перелам правої лонної і седаліщної кісток без зміщення. Гострий посттравматичний цистит. Позивач перебував на лікуванні у травматологічному відділенні Димитровської центральної міської лікарні з 19 січня до 19 березня 2008 року. 18 березня 2008 року проходив обстеження в обласному центрі спинальної патології та Донецькому обласному противопухлинному центрі, 29 квітня 2008 року - у Донецькому обласному клінічному територіальному медичному об’єднанні. У періоди з 7 до 17 квітня, з 30 вересня до 10 жовтня 2008 року та з 18 до 27 лютого, з 1 до 10 вересня 2009 року перебував на лікуванні у неврологічному відділенні Димитровської центральної міської лікарні з діагнозом: стан після поясничної спино-мозкової травми (шахтна 19 січня 2008 року) та залишкові явища хребтово-спинальної травми відповідно (а.с. 21-27, 38).

16 травня 2008 року позивачу встановлена 2 група інвалідності та 70 % втрати працездатності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві. Після здійсненого переогляду 16 травня 2009 року позивачу підтверджено 2 групу інвалідності (а.с. 13-16).

Згідно з даними ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1» позивачу, у зв’язку із встановленням йому 2 групи інвалідності, пропонувалась робота брошуровщика, але від цієї роботи позивач відмовився (а.с. 62).

З 25 червня до 28 листопада 2008 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на обліку в Селидівському міському центрі зайнятості і за цей період йому було запропоновано: 1 липня 2008 року робота на підприємствах: ВП шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» сторожем, гірником на поверхні та в КП ЖЕК міста Українськ - підсобним робітником, 30 липня 2008 року - в КП «Комунсервіс», робітником з благоустрою, 27 серпня 2008 року - в КП ЖЕК міста Уркаїнськ, двірником та 25 вересня 2008 року - у ВП шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля», вантажником, у всіх випадках від запропонованої роботи позивач відмовився. З 15 грудня 2008 року за даними Димитровського міського центру зайнятості ОСОБА_1 було поновлено статус безробітного. Взятий з обліку 13 липня 2009 року за поданням письмової заяви про відмову від послуг СЗ без поважних причин. За період перебування на обліку в ЦЗ гр-ну ОСОБА_1 робота не пропонувалась у зв*язку з відсутністю вакансій для працевлаштування інвалідів. Можливість самостійного працевлаштування була відсутня, бо за висновком МСЕК ОСОБА_1 має можливість працювати тільки в спеціально створених умовах. Ці ж дані підтверджуються індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 261, складена стосовно ОСОБА_1 від 16 травня 2008 року (а.с. 71, 73-78).

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що її чоловік - позивач у справі, після отриманої ним 19 січня 2008 року травми на підприємстві відповідача був змушений навчитися заново ходити. Найбільш травмуючим для психіки позивача після отриманої травми було розуміння того, що у 37 років він став інвалідом і залишиться таким на все життя. Вона до отриманої чоловіком травми не працювала, чоловік завжди беріг її, а на теперішній час вона змушена влаштовуватися на роботу. Позивач завжди сам утримував родину, а зараз це змушена також робити вона. Вони намагаються знайти для позивача роботу, але їм постійно відмовляють через те, що позивач є інвалідом і це кожний раз додатково травмує позивача. На підприємстві відповідача після встановлення її чоловікові групи інвалідності пропонували роботу, а саме клеїти конверти, але це принижувало позивача, оскільки він завжди працював на підземних спеціальностях і така пропозиція його ображала. У них з позивачем є одна дитина і вони завжди планували, що народять ще одну дитину, але після отриманої позивачем травми це стало неможливим, оскільки позивач не впевнений у зв’язку із станом свого здоров’я, що він зможе певною мірою здійснювати виховання другої дитини, він не впевнений у наступному дні, не впевнений у тому, що буде з ним у майбутньому. Позивач постійно відчуває біль, він постійно приймає медичні препарати, а, якщо йому необхідно вийти з будинку для вирішення якогось питання, наприклад прийти у судове засідання, він не може цього зробити, не зробивши напередодні обезболюючого уколу.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок душевних страждань, яких вона зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.

Моральна шкода, завдана фізичній особі, неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується, на підставі положень частини першої стані 1167 Цивільного кодексу України, особою, яка її завдала, за наявності її вини. Завдана працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків шкода, на підставі статей 1172 Цивільного кодексу України та працівнику - на підставі статті 237і Кодексу законів про працю України, відшкодовується юридичною особою - власником або уповноваженим ним органом у разі, якщо порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Про право на відшкодування моральної шкоди потерпілій особі внаслідок дій або бездіяльності юридичної особи висловився Конституційний суд України у своєму рішенні у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту „б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (справа про страхові виплати) від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008.

Враховуючи надані суду докази, суд вважає, що діями відповідача позивачеві спричинені моральні страждання, пов’язані із втратою ним 70 % працездатності, втратою позивачем роботи у зв’язку з неможливістю за станом здоров’я продовжувати виконувати роботу за раніше визначеною професією, тривалим лікуванням та зміною звичайних для позивача жипєвих зв’язків, які є прямим наслідком нещасного випадку, який стався з позивачем 19 січня 2008 року, але сума, заявлена позивачем у 70000 гривень, механізм розрахунку якої позивач пов*язує із відсотком втрати ним працездатності, є завищеною і не відповідає отриманим ним моральним стражданням. З урахуванням ступеня вини відповідача, а також позивача у нещасному випадку, який стався 19 січня 2008 року, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним у відшкодування позивачеві спричиненої йому моральної шкоди, стягнути з відповідача на його користь 21000 гривень.

На підставі статей 1167, 1172 Цивільного кодексу України, статті 237’ Кодексу законів про працю України керуючись ст.ст.10, 11, 57, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Поновити позивачу ОСОБА_1 строк для подачі позовної заяви про відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1» на користь позивача ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 21000 (двадцять одну тисячу) гривень.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1» на користь держави судовий збір у сумі 8 (вісім) гривень 50 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37 (тридцять сім) гривень.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення терміну подачі заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження рішення суду до Апеляційного суду Донецької області може бути подана через Димитровський міський суд Донецької області протягом 10 днів з дня оголошення рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попередньої подачі заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подачі заяви про апеляційне оскарження.