Справа № 22ц-
4405/2011
Головуючий у 1 інстанції Наумик О.О.
Категорія
32
Доповідач Новосьолова Г.Г.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2011
року
м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі:
Головуючого судді: судді Шевченко В.Ю.
суддів: Хейло Я.В., Новосьолової Г.Г.,
при секретарі Яменко А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Микитівського районного
суду м. Горлівка від 03 грудня 2010 року по цивільній справі за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування
матеріальної та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
ВСТАНОВИВ:
07 грудня 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з
позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 90 897
гривень 21 копійка та моральної шкоди у розмірі 60 000 гривень внаслідок
дорожньо - транспортної пригоди на користь ОСОБА_3,
мотивуючи свої вимоги наступним, 27 листопада 2007 року на вулиці Гольмівська,
Микитського району у м. Горлівка, відповідач ОСОБА_2, який керував
транспортним засобом ВАЗ 2103, державний номер НОМЕР_1 скоїв наїзд на
неповнолітнього сина позивача ОСОБА_3, заподіявши йому тяжкі тілесні
ушкодження.
13 лютого 2008 року у відношенні ОСОБА_2 була порушена кримінальна
справа за ознаками злочину передбачених ст..286 ч.2 КК України, по даній справі
позивач визнаний цивільним позивачем.
22 червня 2009 року кримінальна справа у відношенні ОСОБА_2 закрита у
відповідності до ст..6 п.2 КПК України.
Протягом тривалого часу родина позивача несла значні матеріальні витрати на
лікування та реабілітацію сина, сума витрат становила 90 897 гривень 21
копійка. Крім цього, заподіяна внаслідок дорожньо – транспортної пригоди травма
привела до фізичних страждань сина, стійкого розладу психіки дитини у зв’язку з
чим позивач вважає за необхідність стягнути з відповідача моральну шкоду у
розмірі 60 000 гривень. Відповідач матеріальну допомогу по лікуванню дитини не
оказував, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом, при цьому
неодноразово уточнюючи позовні вимоги просив стягнути матеріальну шкоду у
розмірі 90 897 гривень 21 копійка та моральну шкоду у розмірі 60 000 гривень.
03 грудня 2010 року рішенням Микитівського районного суду м. Горлівка позовні
вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про
відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної
пригоди задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1281 гривня 21 копійка, на
користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5
000 гривень. Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду позивач приніс апеляційну скаргу в якій просить
скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у
повному обсязі, мотивуючи свої вимоги наступним, суд першої інстанції при
ухваленні рішення не врахував пояснення свідків в частині доказу понесених
матеріальних витрат, моральна шкода у розмірі, яка присуджена судом не
відповідає стражданням сина.
Також, не погодившись з рішенням суду відповідач приніс апеляційну скаргу, в
який просить рішення суду скасувати, у задоволені позовних вимог відмовити, з
наступних підстав: судом першої інстанції не з’ясовано чи є дії відповідача
неправомірними, чи є причинний зв'язок між його діями й заподіяною позивачеві
внаслідок ДТП шкодою, розмір стягнутої матеріальної шкоди не підтверджений
належними доказами, також не було жодних правових підстав для задоволення
позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
В апеляційний інстанції позивач та представник позивача просили їх апеляційну
скаргу задовольнити, апеляційну скаргу відповідача відхилити.
У судовому засіданні відповідач та представник відповідача просили їх
апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, апеляційну скаргу
позивача відхилити.
Заслухавши суддю доповідача, позивача, представника позивача, відповідача,
представника відповідача, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача
підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає
відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до статті 11, 60 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за
зверненням фізичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів
сторін та інших осіб.
Згідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і
обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які
сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно із роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, що
міститься в п.2 постанови „ Про судове рішення у цивільній справі № 14 від
18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК , вирішив справу згідно з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин
відповідно до ст.8 ЦПК , а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні
правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює
подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд
виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і
всебічно з’ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу
своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у
судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та
допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення
містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі
достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Із матеріалів цивільної справи вбачається:
13 лютого 2009 року порушена кримінальна справа за фактом дорожньо –
транспортної пригоди у результаті якої, були заподіяні тілесні ушкодження
велосипедисту ОСОБА_3, за ознаками злочину передбаченими ст.. 286 ч.2 УК
України.
22 червня 2009 року кримінальна справа у відношенні ОСОБА_2
за відсутності складу злочину за ст..286 УК України припинена на підставі ст..6
п.2 КПУ України.
Відповідно до висновку судово- медичного огляду №410 від 14 квітня 2008
рокуОСОБА_3огли були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.
Внаслідок ДТП та отримання тілесних ушкоджень неповнолітній ОСОБА_3 потребує постійного лікування, про що свідчить витяги із історії
захворювання травматологічного відділення міської лікарні №2 м. Горлівка,
медичний висновок Обласної травматологічної лікарні (а.с.7,9, 86-89,113-114).
Відповідно до довідки дитячої поліклініки м. Горлівка медичний висновок
№5 у відношенні ОСОБА_3 інваліда дитинства до 18 років, направлено у
відділ соціального забезпечення Калінінського району м. Горлівка 28 лютого 2008
року, строк повторного огляду призначений на 27 квітня 2011 року (а.с.8).
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги позивача
стосовно стягнення з відповідача на користь позивача вартості лікарських
засобів на суму 1281,21 гривень, правильно виходив з того, що шкода, яка
завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на
відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання або
утримання якого створює підвищену небезпеку. У наслідок ДТП, позивачем понесена
матеріальна шкода у зв’язку з витратами на лікування сина ОСОБА_3
і це підтверджено належними доказами, а саме товарними чеками, які
підтверджують придбання лікарських засобів, які були призначені лікарями
лікарень, відповідно до витягів з історії захворювання, записів у дитячої
картки.
Але, апеляційний суд вважає, що в цій частині рішення про стягнення суми
вартості лікарських засобів слід змінити та стягнути з відповідача на користь
ОСОБА_3 вартість лікарських засобів у сумі 1341 гривня 21 копійка,
про що свідчать фіскальні чеки наданні позивачем та відповідні висновки лікарів
про необхідність у лікуванні цими лікарськими засобами, а також необхідність у
проведені процедур, відповідно до процедурних листів (а.с.58-72).
Відмовляючи в інший частині позовних вимог щодо відшкодування матеріальної
шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що дані вимоги не підтверджені
належними доказами: не підтверджена вартість зіпсованих у ДТП речей сина
позивача: одягу, велосипеду, відсутні висновки відповідного спеціаліста
товарознавця, не надані проїзні білети, які підтверджують витрати на проїзд,
крім цього позивачем не доведено, що для лікування сина лікарями було
призначено посилене харчування, також факт придбання позивачем харчування на
суму 15 000 гривень не підтверджений належними доказами. Факт продажу крупної
рогатої худоби підтверджує джерело доходу позивача і не є належним доказом
того, що саме така сума, була витрачена на лікування. Що стосується позовних
вимог щодо стягнення неодержаного доходу (упущеної вигоди) також не є
обґрунтованим, оскільки діючим законодавством передбачено нарахування
(стягнення) збитків у вигляді упущеної вигоди лише у разі порушення договірних
зобов’язань, але таких договірних зобов’язань між сторонами не існувало.
Тому, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені іншої частині
матеріальної шкоди є правильним і не підлягає скасуванню чи зміни.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача в частині стягнення моральної
шкоди, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст..23, 1167 ЦК України
про те, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична
особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Отже, факт
заподіяння моральної шкоди знайшов підтвердження, оскільки після ДТП син
позивача ОСОБА_3 зазнав стрес, випробував сильний фізичний біль та
тривале інтенсивне лікування, був обмежений у рухах, тому що отримав відкритий
перелом правої берцової кістки зі зміщенням, закритий перелом правого стегна зі
зміщенням, гемартроз лівого колінного суглобу, але виходячи з засад
виваженості, розумності та справедливості, судом було стягнуто з відповідача на
користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не з’ясовано чи є
дії відповідача неправомірними, чи є причинний зв'язок між його діями й
заподіяною позивачеві внаслідок ДТП шкодою, не заслуговує на увагу, оскільки
відповідач не заперечував факту дорожньо – транспортної пригоди 27 листопада
2007 року, де він на власному транспортному засобі скоїв наїзду на
неповнолітнього ОСОБА_3, внаслідок чого останній отримав тяжкі
тілесні ушкодження, що підтверджується актом судово – медичного дослідження
№410 від 10 квітня 2008 року. Відповідно до висновку акту судово - медичне
дослідження, ОСОБА_3 заподіяні : відкритий перелом кістки правої
голені, закритий перелом правої бедренної кістки стався внаслідок дії тупих
предметів, можливо в вказаний строк та за ознаками небезпеки для життя
відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, тому причинний зв'язок між його діями
й заподіяною позивачеві внаслідок ДТП шкодою судом першої інстанції
встановлений.
Що стосується доводу апеляційної скарги про те, що у суду не було жодних
правових підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування
моральної шкоди, то вказаний довід, також не заслуговує на увагу, оскільки
відповідно до ч.2 ст..1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно
від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкода завдана каліцтвом, іншим
ушкодженням здоров’я, отже, ОСОБА_3 внаслідок ДТП отримав тяжкі
тілесні ушкодження та знаходиться на обліку як дитина інвалід, тому суд першої
інстанції при задоволені позовних вимог в цій частині правильно виходив з
підстав ст..1167 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої
інстанції неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Керуючись ст. ст. 307,309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково,
апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Микитівського районного суду м. Горлівка від 03 грудня 2010 року
в частині стягнення матеріальної шкоди змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1341,21 грн. (одну тисячу триста сорок одну грн. 21 коп.) на
відшкодування матеріальної шкоди.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено
в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили
до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ.
Головуючий
Судді