ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2008 р. | № 7/183 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів : | Бакуліної С.В., Глос О.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційного подання | заступника прокурора Чернігівської області |
на постанову | від 18.12.2007 року Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 7/183 |
господарського суду | Чернігівської області |
за позовом | Прокурора Козелецького району Чернігівської області в інтересах держави в особі Крехаївської сільської ради |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Любич” |
про | передачу в комунальну власність Крехаївської сільської ради об’єкта житлового фонду |
в судовому засіданні взяли участь представники : |
від позивача: | Іванець В.А. (довіреність № 45 від 12.05.2006р.) |
від відповідача: від прокуратури: | Шурига Г.С. (довіреність від 09.01.2008р. № 10/02) Сахно Н.В. (старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України); Козакова І.М. (старший прокурор відділу прокуратури Чернігівської області) |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Чернігівської області (суддя Скорик Н.О.) від 25.09.2007 року у справі № 7/183 позовні вимоги задоволено; зобов’язано відповідача передати у комунальну власність територіальної громади Крехаївської сільської ради, Козелецький район, с. Крехаїв, вул.Лесі Українки, 55 житловий будинок вартістю 30409,37 грн., розташований за адресою: с. Крехаїв, вул. Лесі Українки, 90, Козелецького району разом з технічною документацією на нього; стягнуто з відповідача в доход державного бюджету 304,09 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Смірнова Л.Г., судді –Алданова С.О., Коротун О.М.) від 18.12.2007 року рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2007 року у справі № 7/183 скасовано; прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено; стягнуто з Крехаївської сільської ради на користь відповідача 152,05 грн. витрат по сплаті державного мита.
В касаційному поданні заступник прокурора Чернігівської області просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2007 року, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2007 року залишити без змін, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права, а саме: п.8 ст.31 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, п.4 Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об’єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників”, ч.1 ст.321, ст.ст.329, 400 ЦК України.
У відзиві на касаційне подання ТОВ “Любич” повністю заперечує викладені в ньому доводи.
Заслухавши пояснення представників прокуратури, які підтримали доводи касаційного подання, пояснення представника позивача, який просив касаційне подання задовольнити, заперечення на касаційне подання представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Прокурор Козелецького району Чернігівської області звернувся до суду з позовом в інтересах Крехаївської сільської ради про зобов’язання відповідача передати в комунальну власність об’єкт житлового фонду - житловий будинок, розташований за адресою: с. Крехаїв, вул. Л. Українки,90 Козелецького району разом з відповідною технічною документацією на нього. Зазначав, що спірний будинок був власністю реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства і переданий на баланс створеного в процесі реорганізації суб’єкта господарювання –ТОВ “Любич”, яке протиправно відмовляється безоплатно передати спірний об’єкт житлового фонду до комунальної власності. Позов обґрунтовано посиланням на ст.31 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначав, що спірний об’єкт не є об’єктом житлового фонду, а використовується ним з дня його реєстрації як контора на праві власності, набутої від СВК “Крехаїв”.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив із того, що відповідач не надав документального підтвердження правомірності володіння спірною житловою будівлею, а тому має передати цей об’єкт належному власнику за законом –Крехаївській сільській раді.
Апеляційний суд, відмовляючи в позові відзначив, що не заперечуючи той факт, що об’єкти соціальної сфери і житлового фонду не підлягають приватизації в процесі реорганізації та повинні бути передані до комунальної власності, в матеріалах справи відсутні докази того, що спірний об’єкт відноситься до соціальної сфери чи житлового фонду або використовувався як житловий чи пристосований до цього.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України з огляду на наступне.
Так, господарськими судами не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки всім доказам у справі.
Згідно ч.8 ст.31 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, об’єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Наведеною статтею унормований обов’язок підприємства-правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства безоплатно передати до комунальної власності об’єкти житлового фонду.
Отже, розглядаючи спір суди мали довести, що у володіння відповідача перебуває саме житловий будинок, як об’єкт житлового фонду.
Проте, згідно ст.4 Житлового кодексу УРСР, жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає:
жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);
жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);
жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);
жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);
квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об’єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.
Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст.380 ЦК України).
Вирішуючи спір щодо зобов’язання відповідача передати позивачу об’єкт житлового фонду –житловий будинок, кожний із судів дав оцінку статусу об’єкта нерухомості як такого, що відноситься або не відноситься до об’єктів житлового фонду.
Разом з тим, суди обох інстанцій не звернули уваги на те, чи надані сторонами докази того, що спірний об’єкт на момент пред’явлення позову за статусом взагалі відноситься до об’єктів нерухомості (тобто є будівлею капітального типу).
Згідно діючого законодавства України, нерухоме майно (нерухомість) - земельна ділянка без поліпшень або земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов’язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належить до нерухомого майна (Національний стандарт №1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440).
В матеріалах справи відсутні докази відведення земельної ділянки в установленому законом порядку під будівництво житлового будинку, відсутній належно затверджений архітектурний проект будівництва, докази прийняття будинку в експлуатацію, реєстрації останнього у органах місцевого самоврядування, відсутній план будинку, відсутні дані, що відносно предмету спору проведено технічну інвентаризацію і державну реєстрацію у відповідному БТІ. Отже, за відсутності взагалі державної (офіційної) реєстрації спірного майна і речових прав на нього за будь-ким, відсутній факт офіційного визнання і підтвердження державою існування спірного майна як нерухомого і, зокрема, як житлового будинку.
Колегія суддів вважає, що суди не могли і не мали права самостійно встановлювати статус спірного майна на підставі його неофіційного обліку або за критерієм того хто і коли в ньому проживав, оскільки досліджені судами матеріали не свідчать, що спірний об’єкт є будівлею капітального типу, споруджений з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначений для постійного у ній проживання.
Враховуючи, що суд зобов’язаний при вирішенні спору повно встановити дійсні фактичні обставини по справі, колегія суддів вважає, що він має дати оцінку і тому чи не підпадає спірний об’єкт під поняття самочинно збудованого майна. Встановлення наведеного в даному спорі є підставою для оцінки правильності обрання позивачем способу захисту порушеного права в контексті викладеного в диспозиції частини 5 статті 376 ЦК України.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційне подання заступника прокурора Чернігівської області від 14.01.2008 року № 05-1308-07 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2007 року у справі № 7/183 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2007 року та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.09.2007 року у справі № 7/183 –скасувати.
Справу № 7/183 направити до Господарського суду Чернігівської області на новий розгляд.
Головуючий-суддя | К.Грейц |
С у д д і | С.Бакуліна О.Глос |