КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/1093/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 940/832/23

20 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Порхун Олесі Павлівни на рішення Таращанського районного суду Київської області від 02 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Зінкіна В.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що в серпні 2011 року він домовився з відповідачем про поставку йому із-за кордону відповідного автомобіля (моделі «Мерседес-Віто»), для чого він надав відповідачу необхідні кошти. Пригнаний відповідачем автомобіль його не задовольнив, так як не відповідав умовам їх домовленості.

Після чого, 31 серпня 2011 року він уклав з відповідачем письмову угоду у вигляді розписки про те, що відповідач зобов`язується повернути йому (позивачу) 15600 доларів США після продажу ним вищевказаного автомобіля. Строки виконання угоди як в частиніпродажу автомобіля, так і передачі коштів після його продажу вони не уточнювали. До даного часу відповідач йому не повідомляв, чи продав він автомобіль, чи передав комусь його в користування, чи сам ним володіє.

Зазначав, що у 2018 році, точної дати він не пам`ятає, відповідач повернув йому в рахунок виконання зобов`язання 1000 доларів США, про що він надав відповідачу розписку і зробив відповідний напис на борговому документі.

Оскільки виконання зобов`язання боржником(відповідачем)явно затягувалось, він став вимагати від відповідача прискорення виконання зобов`язання в повному обсязі. З відповідачем вони домовились про повернення йому всієї суми залишку боргу до літа 2023 року. Укласти додаткову угоду по конкретизації строку виконання, письмово, відповідач не захотів.

Посилаючись на те, що до даного часу взяті на себе зобов`язання відповідача залишаються невиконаними в повному обсязі, залишок заборгованості становить 14600 доларів США, строк їх виконання сплив, а сам відповідач ухилятися від контактів з ним, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 533 901,00 грн боргу.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 02 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 533 901,00 грн 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 5339,01 (п`ять тисяч триста тридцять дев`ять) грн. 01 коп.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - адвоката Порхун Олеся Павлівнаподала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Таращанського районного суду Київської області від 02 квітня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду щодо пошуку та придбання за кордоном автомобіля за параметрами, узгодженими з позивачем, на виконання якого позивач ОСОБА_2 оплатив послуги відповідача ОСОБА_1 , передавши йому кошти в сумі 15600 доларів США та зобов`язався прийняти автомобіль.

Сторона відповідача вважає, що суд вийшов за межі позовної заяви та на власний розсуд оцінив обставини справи, незважаючи на зміст позовної заяви та пояснення самого позивача і його представника.

Матеріали справи не містять самого договору підряду, про який зазначає суд. Наявна у справі розписка за своєю правовою природою та суттю не є договором підряду.

Сам позивач пояснив у судовому засіданні, що автомобіль ОСОБА_1 йому привіз, передав і він (позивач) повернув ОСОБА_1 розписку про отримання коштів для купівлі цього автомобіля. А вже потім, через деякий час зрозумів, що йому такий автомобіль не підходить і домовився з ОСОБА_1 , що він його продасть і поверне виручені від продажу автомобівля кошти в сумі вартості цього автомобіля.

Безпідставним також є висновок суду першої інстанції про те, що позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 15600 доларів США як попередню оплата за договором підрядку, оскільки жодних доказів цього факту матеріали справи не містять. До того ж, суд першої інстанції не встановив, де перебуває автомобіль, про який заявляє позивач.

Окрім того, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач посилався у позові наневикнання зобов`язання, термін якого не настав та не визначений, і під час розгляду справи сторона позивача не відповіла на запитання, коли настав термін виконання зобов`язання, яке ОСОБА_1 нібито не виконав перед позивачем.

Щодо застосування строків позовної давності сторона відповідача зазначає, що суд першої інстанції лише перелічив норми права з приводу застосування строків позовної давності, при цьому не вказав з якої підстави відхиляє заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 адвокат Нечепуренко Анатолій Віталійович просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Таращанського районного суду Київської області від 02 квітня 2024 року - без змін.

Зазначає, що 31 серпня 2011 року сторони погодили, що доставлений автомобіль за своїм станом не відповідає тим коштам які попередньо виділялись на його придбання, і відповідач взяв зобов`язання про їх повернення після продажу цього автомобіля. Зобов`язання оформив власноручною розпискою. Сторони не визначали в які строки буде продано автомобіль і в які строки після цього будуть повернуті кошти.

Пояснення позивача об`єктивно підтверджується письмовим борговим документом, а саме- власноручною розпискою відповідача про причини утворення боргу та зобов`язанням його повернення після настання певної події.

Сторона позивача вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правовідносини між сторонами витікають із договору підряду. Крім цього,відповідач в розписці іменує позивача «Заказчиком» а не покупцем, що притаманно саме договору підряду, а не договору купілі-продажу. А тому є вірним висновок суду про те, що стягнення боргу необхідно визначати як відшкодування заподіяних збитків в силу положень ч.3 ст.858 ЦК України, а не повернення сплаченої за товар грошової суми в силу положень ст.678 ЦК України.

Також сторона позивача не погоджується із заявою сторони відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, в якій наводяться взаємно протирічивітвердження.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Автоматизованим розподілом судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 07 травня 2024 року визначено склад колегії суддів: ОСОБА_3 - головуючий суддя, судді: Музичко С.Г., Болотов Є.В. для розгляду справи № 940/832/23.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Порхун Олесі Павлівнина рішення Таращанського районного суду Київської області від 02 квітня 2024 року.

Справу призначено до розгляу з повідомленням учасників справи.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 05 листопада 2024 року звільнено ОСОБА_3 з посади судді Київського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

На підставі розпорядження керівника апарату від 08 листопада 2024 року призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи № 940/832/23.

Повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Ратнікова В.М., судді Левенець Б.Б., Борисова О.В. для розгляду справи № 940/832/23.

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Порхун Олеся Павлівна не з?явились, про день та час розглялд справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги сторони відповідача заперечував, посилаючись на їх безпідставність. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Порхун Олесі Павлівни підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31.08.2011 року ОСОБА_1 рукописно написав розписку наступного змісту «Я пригнав автомобіль ОСОБА_2 (Мерседес віто), але вона не підходить, але вона не відповідає умовам закажчику, гроші поверну після продажу вищезазначеного автомобіля в розмірі (п`ятнадцять тисяч шістсот доларів (15,600 $)».

Зазначена розписка підписана відповідачем, що представник відповідача підтвердила в судовому засіданні.

На звороті розписка від 31.08.2011 року містить рукописний напис «вернув мені 1000 доларів в 2018 році. Я йому написав росписку».

Позивач підтвердив факт повернення йому відповідачем грошових коштів в розмірі 1000 доларів США, проте точної дати повернення не пам`ятає.

З пояснень представника відповідача - адвоката Порхун О.П. судом встановлено, що позивач звертався до відповідача, щоб той допоміг позивачу з продажем автомобіля, однак ніяких зобов`язань на себе відповідач не брав і будь-яких коштів від позивача не отримував. Автомобіль залишався у позивача. Відповідач не заперечує факт написання ним розписки і передачу її позивачу, однак пояснює, що розписку він писав під диктовку і розумів її як таку, що у разі продажу автомобіля позивача він зможе отримати за нього кошти і передати їх позивачу. За це позивач повинен був винагородити його. Тобто, розписку відповідач писав тому, що хотів допомогти позивачу продати автомобіль. Відповідач був посередником у продажі автомобіля.

Встановивши вказані обставини справи суд першої інстанції покликаючись на приписи ст.ст. 837, 852, 854, 858 ЦК України прийшов до висновків про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу в сумі 533 901,00 грн.

Отже, при задоволенні позову суд першої інстанції зробив висновок, що між сторонами укладено договір підряду.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду щодо правової кваліфікації відносин сторін та визначення того, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, з таких підстав.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 320/2233/18 (провадження № 61-2279св19) вказано, що «не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Аналіз цивільного законодавства свідчить, що перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з`ясування справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

Частиною 2 ст. 837 ЦК України встановлено, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).

У справі, що переглядається при кваліфікації відносин сторін між позивачем та відповідачем суд першої інстанції здійснюючи тлумачення розписки від 31.08.2011 року на користь договору підряду, не врахував установлені факти та зміст розписки від 31.08.2011 року, оскільки тлумачення її змісту (зокрема, з урахуванням намірів сторін, які вони виражали при вчиненні правочину) дозволяють зробити висновок проте, що між ОСОБА_2 (комітент) та ОСОБА_1 (комісіонер) укладено саме договір комісії на вчинення правочину по постаці автомобіля моделі «Мерседес-Віто».

Статтею 1011 ЦК України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно зі статтею 1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Комітент може бути зобов`язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами.

Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги.

У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії.

Частиною першою статті 1014 ЦК України передбачено, що комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року у справі № 241/469/19 (провадження № 61-6947св20) зазначено, що «сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний (комітента) рахунок. Отже, законом чітко визначено таку особливість договорів комісії, як зобов`язання комісіонера вчинити правочин за рахунок саме комітента».

Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачає вчинення одного або кількох правочинів, за винятком правочинів, які мають особистий характер. Тобто, предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, а саме послуга, яка ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.

Відповідно до частини першої статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Встановивши, що між сторонами фактично склалися правовідносини, які випливають з договору комісії з приводу поставки автомобіля моделі «Мерседес-Віто», які сторони реалізували у розписці від 31.08.2011 року, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач порушив свої зобов`язання перед позивачем, не здійснив поставку автомобіля та не повернув грошові кошти позивачу у повному обсязі, а відтак наявні правові підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, отриманих в якості передоплати за поставку автомобіля у розмірі 14 600 доларів США, що еквівалентно 533 901 грн.

Зазначений висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, зробленими у постановах від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), від 09 листопада 2022 року у справі № 754/7728/19 (провадження № 61-10032св21).

Посилання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Порхун Олесі Павлівни на те, що ним не було допущено невиконання зобов`язання щодо придбання автомобіля для позивача є помилковими та спростовуються матеріалами справи, які не містять доказів про виконання відповідачем договірних відносини, які сторони реалізували у розписці від 31.08.2011 року.

Доводи представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Порхун Олесі Павлівни про те, що позивач посилався у позові про невикнання зобов`язання, термін якого не настав та не визначений у часі колегія суддів відхиляє, так як сторони не визначили строк виконання зобовязання, проте чинним законодавством України не визначено форму пред`явлення вимоги за договором комісії, а тому позивач може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - у формі позову. Обмеження позивача у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього його звернення до комітента з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту.

Крім того, отримавши у липні 2023 року позовну заяву про стягнення грошових коштів відповідач ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження виконання ним забов`язання з поставки автомобіля належної якості та комплектації та/або повернення позивачу грошових коштів отриманих на придбання такого автомобіля.

Щодо посилань представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Порхун Олесі Павлівни на необхідність застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2 , колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Частинами другою, третьою статті 267 ЦК України визначено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України.

Позовна давність відповідно до частини першоїстатті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

Відповідно достатті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначаєть сястаттею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п`ята цієї статті).

Судом встановлено, представником відповідача не заперечується той факт, що у розписці від 30.08.2011 року сторони не визначили строк виконання відповідачем зобов`язання, а відтак у позивача перебіг строку позовної давності починається від дня коли у нього виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Як зазначалося вище, оскільки чинним законодавством України не визначено форму пред`явлення вимоги за договором комісії, то позивач скористався своїм правом та предявив до суду позов про повернення боргу в судовому порядку. Відтак, правових підстав вважати, що позивачем пропущено строк позовної давності немає.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, проте помилився щодо підстав його задоволення.

Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Порхун Олесі Павлівни задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині обгрунтування мотивів вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, виклавши мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення в редакції даної постанови.

Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття оскаржуваного рішення, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючисьст.ст. 3, 15, 16, 213, 253, 256, 257, 260, 261, 267, 637, 1011, 1012, 1014, 1022 ЦК України, ст.ст.5, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Порхун Олесі Павлівни задовольнити частково.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 02 квітня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Таращанського районного суду Київської області від 02 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 січня 2025 року.

Головуючий: Судді: