Судове рішення 922/3478/24 від 27.01.2025

Особи

Учасники процесу:

Позивач (Заявник): Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович
Відповідач (Боржник): Фізична особа-підприємець Дзюрбіль Артем Ігорович
Заявник апеляційної інстанції: ФО-П Василевський Віктор Якович

Показати/приховати управління відображенням осіб

Ім`я	Замінене і`мя	Особа

Судове рішення #1844565500

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3478/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ;РНОКПП: НОМЕР_1 )

до Фізичної особи-підприємця Дзюрбіля Артема Ігоровича (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )

про повернення майна та стягнення коштів

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про зобов`язання відповідача - Фізичної особи-підприємця Дзюрбіля Артема Ігоровича повернути майно, яке було передане не відповідальне зберігання за Договором №3015ТерХВ від 21.03.2018 на суму 23 051,81 грн., а також стягнути неустойку у розмірі 1% від вартості майна за кожен день затримки у сумі 4 840,88 грн.

Також позивач просить суд покласти розглянути справу за правилами спрощзенного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/3478/24; справу № 922/3478/24 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.10.2024 матеріали справи №922/3478/24 за позовом Фізичної особа-підприємця Василевського Віктора Яковича до Фізичної особи-підприємця Дзюрбіля Артема Ігоровича про зобов`язання поверненути майно та стягнення коштів передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Івано-Франківської області (76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Академіка Грушевського, будинок 32).

Не погодившись з таким рішенням Господарського суду Харківської області, Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 30.10.2024 у справі №922/3478/24, та направити справу №922/3478/24 для продовження розгляду до господарського суду Харківської області.

Постановою Східного апеляційного Господарського суду Харківської області від 18 грудня 2024 року Апеляційну скаргу Апеляційну скаргу ФОП Василевського Віктора Яковича (вх.№2686 Х/1) на ухвалу господарського суду Харківської області від 30.10.2024 у справі № 922/3478/24 задоволено. Ухвалу господарського суду Харківської області від 30.10.2024 у справі № 922/3478/24 скасовано. Справу № 922/3478/24 направлено для продовження розгляду до господарського суду Харківської області.

25.12.2024 матеріали справи № 922/3478/24 повернулись до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.12.2024 продовжено розгляд справи № 922/3478/24.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 про відкриття провадження у справі № 922/3429/24 та копію ухвали Господарського суду Харківської області від 30.12.2024 про продовження розгляду справи було направлено в паперовій формі - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за юридичною адресою Фізичної особи-підприємця Дзюрбіля Артема Ігоровича згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, зазначене відправлення не вручено адресатові та повернуто до суду із позначкою "адресат відутній за вказаною адресою" та "за закінченням терміну зберігання", згідно Довідки про причини повернення/досилання відділення поштового зв`язку Укрпошти від 18.10.24 та довідки від 10.01.2025.

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 татті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі №916/3188/16, відповідно до якої сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною неявки в судові засідання, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.

Разом з цим, ФОП Дзюрбіль Артем Ігорович наданими відповідачу процесуальними правами не скористалося; у встановлений статтею 251 ГПК України п`ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву до суду не подав.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши справу № 922/3478/24 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

21.03.2018р. між Фізичною особою - підприємцем Василевським Віктором Яковичем (поклажодавець) та Фізичною особою - підприємцем Дзюрбіль Артемом Ігоровичем (зберігач) укладено договір відповідального зберігання №3015ТерХВ (надалі по тексту - Договір), за яким зберігач зобов`язується зберігати та повернути у схоронності товар (надалі по тексту - майно та/або товар), який зазначений в акті прийому-передачі до цього договору.

Відповідно до п.1.2 Договору місце зберігання майна - торгове приміщення (склад), розташоване за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Бедьведерська, 40.

У випадку зберігання майна за іншим місцем, адреса торгового приміщення (складу) зазначається в Додатках до цього Договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно п. 2.1.Договору Поклажодавець передає майно відповідно до акту приймання - передачі та видаткової накладної, які є невід`ємними частинами цього договору.

Передача майна проводиться на підставі Акту приймання - здавання та накладної, які є невід`ємними частинами цього договору.(п.2.4 Договору).

Відповідно до п 2.5. Договору початок зберігання: 21 березня 2018 р., закінчення зберігання: 31 грудня 2018 р. (включно).

Пунктом 2.6. Договору встановлено, якщо жодна зі Сторін після закінчення строку, встановленого в п. 2.5.2. цього Договору, не заявить письмову вимогу про розірвання Договору або повернення майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах.

Згідно п 2.7. Договору Зберігач повинен, на першу вимогу Поклажодавця, повернути майно, навіть якщо строк зберігання, зазначений в п.2.5., п. 2.6. цього Договору, не закінчився.

В п.2.8 Договору сторони передбачили, що Поклажодавець направляє, рекомендованим листом з описом вкладення до поштового відправлення з оголошеною цінністю, на юридичну адресу Зберігача вимогу про повернення майна, яке було передане на відповідальне зберігання. Сторони погодили, що вимога про повернення майна, направлена на юридичну адресу Зберігача, з дотриманням вимог, передбачених у цьому пункті та не отримана Зберігачем, вважається отриманою належним чином.

Відповідно до п.2.9 Договору, Зберігач, протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, з дня отримання від Поклажодавця вимоги про повернення майна, направляє, на юридичну адресу останнього, повідомлення про готовність майна до повернення. Повідомлення повинно бути направлено рекомендованим листом з описом вкладення до поштового відправлення з оголошеною цінністю. Зобов`язання Зберігача по поверненню майна будуть вважатися належним чином виконаними у разі дотримання вимог, передбачених у цьому пункті.

Згідно п. 2.10. Договору Місце повернення майна: м. Харків, вул. Киргизька, буд. 19.

Відповідно до п.2.11 Договору Товар вважається втраченим, у разі не повернення Зберігачем переданого на відповідальне зберігання майна та не отримання від Зберігача повідомлення про готовність майна до повернення, протягом 15 (п`ятнадцяти ) календарних днів з дня направлення вимоги про повернення майна.

Відповідно до п.3.1 "Обов`язки зберігача", а саме п.п.3.1.5 Договору зберігач зобов`язаний повернути майно, що було передано на зберігання, а також на першу вимогу поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк зберігання зазначений в п.2.5 Договору не закінчився.

Згідно п.3.2 Договору "Обов`язки поклажодавця", а саме п.3.2.5 поклажодавець зобов`язаний щорічно підписувати акти виконаних робіт і повертати їх зберігачу.

Крім того, п.п.3.4.3 п. 3.4 "Права поклажодавця" Договору передбачено, що поклажодавець має право в будь-який час вимагати від зберігача майно, а зберігач зобов`язаний повернути його на першу вимогу, незалежно від терміну дії договору.

Розділом 6 Договору "Відповідальність сторін", встановдено таке.

Відповідно до п.6.1. Договору у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Зберігач несе повну матеріальну відповідальність за збереження майна Поклажодавця, починаючи з дня передання і закінчуючи датою повернення майна.(п.6.2 Договору)

Відповідно до п. 6.4. Договору Зберігач несе відповідальність за недотримання правил зберігання майна. У випадку неповернення майна Поклажодавцю за першою вимогою, Зберігач повинен виплатити Поклажодавцю неустойку у розмірі 1 % від вартості майна за кожний день затримки.

Пунктом 7.1 Договору сторони погодили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до строку зазначеного в п.2.5.2, п. 2.6. цього Договору. Якщо жодна зі Сторін після закінчення строку, встановленого в п.2.5.2., п. 2.6. цього Договору, не заявить письмову вимогу про розірвання Договору або повернення майна, то термін зберігання майна автоматично продовжується на додаткові однорічні терміни на тих же умовах.

Згідно п.7.4 Договору Усі спори, що пов`язані з цим Договором вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. Якщо спір не може бути вирішений шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за місцем реєстрації Поклажодавця.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Згідно акту прийому-передачі майна на відповідальне зберігання від 21.03.2018р. (додаток №1 до Договору) та накладної на відповідальне зберігання №ОКС-000001 від 21.03.2018р. (додаток №2 до Договору) поклажодавець передав, а зберігач прийняв майно на відповідальне зберігання, вартість якого становить 23 051,81 грн. у кількості 15 найменувань відповідно до наведеного переліку.

Вказаний акт підписано уповноваженим представниками сторін.

Таким чином, як зазначає позивач, поклажодавцем було передано зберігачу на зберігання майно на загальну суму 23 051,81 грн.

Відповіно до умов договору, строк його дії неодноразово продовжувався.

23.08.2024р. поклажодавцем було направлено на адресу зберігача вимогу №2024/08/19-2 від 19.08.2024р., згідно якої поклажодавець вимагав від зберігача в строк до десяти календарних днів з моменту отримання даної вимоги повернути поклажодавцю майно на загальну суму 23 051,81 грн. або у разі втрати (нестачі) оплатити його вартість на користь поклажодавця (факт направлення даної вимоги підтверджується накладною №6119100199504 від 23.08.2024р. та описом вкладення, які додано до позовної заяви). Разом з цим, Вказана вимога була повернута поклажодавцю з відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання», що підтверджується роздруківкою з сайту https://track.ukrposhta.Lia/tracking_UA.html.(а.с.18).

Станом на 01.10.2024 майно, передане на відповідальне зберігання, не повернуто.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивачем до стягнення нараховано неустойку у сумі 4 840,88 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір від 21.03.2018 за своєю правовою природою є договором зберігання та є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Згідно положень ст. 953 ЦК України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено судом, позивач на виконання умов вказаного договору зберігання від 21.03.2018 передав за актом прийому-передачі від 21.03.2018 на зберігання відповідачу товар у кількості 15 найменувань ( перелік наведено в акті від 21.03.2018 та наклідній від 21.03.2018) загальною вартістю 23 051,81 грн. Вказаний акт та накладну підписано сторонами (а.с.12 та 13).

Як свідчать матеріали справи, ФОП Василевський В.Я. звертався до відповідача з вимогою №2024/08/19-2 від 19.08.2024р., згідно якої поклажодавець вимагав від зберігача в строк до десяти календарних днів з моменту отримання даної вимоги повернути поклажодавцю майно на загальну суму 23 051,81 грн. або у разі втрати (нестачі) оплатити його вартість на користь поклажодавця.

Дану вимогу надіслано листом з описом вкладення до цінного листа №6119100199504. (а.с.16). Вказана вимога позивача була залишена відповідачем без реагування та відповіді.

Як вбачається з положень укладеного між сторонами Договору, а саме п.2.8 Договору Поклажодавець направляє, рекомендованим листом з описом вкладення до поштового відправлення з оголошеною цінністю, на юридичну адресу Зберігача вимогу про повернення майна, яке було передане на відповідальне зберігання. Сторони погодили, що вимога про повернення майна, направлена на юридичну адресу Зберігача, з дотриманням вимог, передбачених у цьому пункті та не отримана Зберігачем, вважається отриманою належним чином.

Виходячи з зазначеного вище, вимога позивача вих.№2024/08/19-2 від 19.08.2024, яка була не отримана зберігачем та повернута за адресою ФОП Василевського В.Я., є такою, що отримана відповідачем належним чином.

З огляду на вказане вище, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок з повернення майна переданого на відповідальне зберігання за Договором №3015ТерХВ від 21.03.2018.

Оскільки відповідач не є власником товару, що був йому переданий позивачем, то відповідно до умов договору і положень ст. 942 ЦК України він був зобов`язаний зберігати переданий позивачем товар та повернути його позивачу відповідно до вимог ст. 953 ЦК України та умов договору, проте такого повернення товару відповідачем зроблено не було, відповіді на вимогу залишились без реагування.

Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідачем не подано доказів, які б свідчили про те, що він вживав всіх залежних від нього заходів, необхідних для належного виконання свого обов`язку, докази повернення майна позивачу в матеріалах спрви відсутні.

За змістом статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відтак, враховуючи те, що відповідачем не повернуто позивачу переданий останнім на зберігання товар, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача, що цілком залежала від його волі, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання ФОП Дзюрбіля А.І. повернути ФОП Василевському В.Я. майно, яке було передане на відповідальне зберігання за Договором на суму 23 051,81 грн., а саме:

Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800 мм комфорт CC/06/горіх у кількості 1 шт.на суму 615,830 грн.;

Полотно двер. Cortex ТМ ОМіС 800 мм deco 10 ПО/Дуб Wenge у кількості 1 шт. на суму 1 480,450 грн.;

Полотно двер. Cortex ТМ ОМіС 800 мм deco 08 ПО/Дуб Amber Line у кількості 1 шт. на суму 1 480,450 грн.;

Полотно двер. Cortex ТМ ОМіС 800 мм deco 09 ПО/Дуб Bianco у кількості 1 шт. на суму 1 480,450 грн.;

Полотно двер. шпон. ТМ ОМіС 800 мм Кармен СС+КР/19/шервуд у кількості 1 шт. на суму 2 619,230 грн.;

Полотно двер. шпон. ТМ ОМіС 800 мм Лаура CC+KP/06/горіх у кількості 1 шт. на суму 2 675,380 грн.;

Полотно двер. шпон. ТМ ОМіС 800 мм Венеція Класік СС декор/14/дуб ретро (антик) у кількості 1 шт. на суму 1 884,620 грн.;

Полотно двер. шпон. ТМ ОМіС 800 мм Капрі СС кора (бронза)/13/ДНТ у кількості 1 шт. на суму 1 848,000 грн.;

Полотно двер. шпон. ТМ ОМіС 800 мм Берлін ПО/FL дуб білений у кількості 1 шт. на суму 1 836,780 грн.;

Полотно двер. ТМ ОМіС 800 мм Флоренція 1.3 ПО/40/сосна Сицилія у кількості 1 шт. на суму 1 290,830 грн.;

Полотно двер. ТМ ОМіС 800 мм нота ФП/42/сосна Мадейра у кількості 1 шт. на суму 682,500 грн.;

Полотно двер. ТМ ОМіС 800 мм фієста CC+KP/06/горіх у кількості 1 шт. на суму 915,830 грн.;

Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800 мм доміно ПО/77/дуб білений R у кількості 1 шт. на суму 1 413,820 грн.;

Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800 мм габріела CC+KP/23/каштан у кількості 1 шт. на суму 1 413,820 грн.;

Полотно двер. ПВХ ТМ ОМіС 800 мм ельза СС+КР/21/золотий дуб у кількості 1 шт. на суму 1 413,820 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 4 840,88 грн, суд зазначає таке.

За умовами п. 6.4. Договору Зберігач несе відповідальність за недотримання правил зберігання майна. У випадку неповернення майна Поклажодавцю за першою вимогою, Зберігач повинен виплатити Поклажодавцю неустойку у розмірі 1 % від вартості майна за кожний день затримки.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (неповернення переданого на зберігання майна) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов`язання, або якщо він не виконав зобов`язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19.

Поряд з цим слід зазначити, що між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неповернення переданого позивачем на зберігання товару за договором зберігання, тобто внаслідок невиконання негрошового зобов`язання. Так, аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Судом встановлено, що п. 6.4 договору зберігання від 21.03.2018 передбачено застосування неустойки саме за неналежне виконання негрошового зобов`язання, а саме за порушення зберігачем своїх зобов`язань за договором (неповернення майна за першою вимогою). Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов`язань визначено ч. 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, передбаченої п. 6.4 договору, яка не суперечить вимогам законодавства.

З огляду на викладне, суд вважає, що п. 6.4 договору зберігання, яким сторони встановили договірну санкцію у відсотках від вартості переданого на зберігання товару, не суперечить вимогам чинного законодавства.

Разом з цим, відповідно до п. 6.4. Договору Зберігач несе відповідальність за недотримання правил зберігання майна. У випадку неповернення майна Поклажодавцю за першою вимогою, Зберігач повинен виплатити Поклажодавцю неустойку у розмірі 1 % від вартості майна за кожний день затримки.

При цьому, згідно п. 2.9 Договору зберігач, протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, з дня отримання від Поклажодавця вимоги про повернення майна, направляє, на юридичну адресу останнього, повідомлення про готовність майна до повернення. Повідомлення повинно бути направлено рекомендованим листом з описом вкладення до поштового відправлення з оголошеною цінністю. Зобов`язання Зберігача по поверненню майна будуть вважатися належним чином виконаними у разі дотримання вимог, передбачених у цьому пункті.

Як було встановлено судом, позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення товару, яка була не отримана зберігачем та повернута за адресою ФОП Василевського В.Я., та є такою, що отримана відповідачем належним чином, в силу приписів п.2.8 Договору.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок з повернення майна переданого на відповідальне зберігання за Договором №3015ТерХВ від 21.03.2018.

Разом з цим, як зазначалося судом вище, положеннями договору (п.2.9) встановлено, що зберігач протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, з дня отримання від Поклажодавця вимоги про повернення майна, направляє, на юридичну адресу останнього, повідомлення про готовність майна до повернення. Повідомлення повинно бути направлено рекомендованим листом з описом вкладення до поштового відправлення з оголошеною цінністю.

Оскільки відповідач не здійснив повернення майна, переданого на відповідальне зберігання, він має сплатити неустойку, яка розраховується як 1% від вартості майна за кожний день затримки.

При цьому, суд зазначає, що позивачем невірно зроблено розрахунок неустойки, а саме невірно визначено період прострочення виконання зобов`язання.

Оскільки датою вручення письмової вимоги (датою її повернення) є 10.09.2024, а відповідач повинен протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, з дня отримання від Поклажодавця вимоги про повернення майна, направити, на юридичну адресу останнього, повідомлення про готовність майна до повернення, то початком періоду прострочення виконання зобов"язання з повернення майна є 26.09.2024 (10.09.2024+15 днів).

Кінцевим днем прострочення є дата поданої позовної заяви, тобто 01.10.2024. Таким чином, кількість днів затримки складає 6 днів.

Так здійснивши власний розрахунок, суд зазначає що вірним буде наступний розрахунок: (23 051,81 х(6х1%) = 1 383,10 грн.

Крім того суд зазначає, що суб`єктивна поведінка сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу, цілком залежала від його волі, відповідно, відповідач несе ризики такої своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України у справі №914/866/17 від 24.04.18.

Відтак, з відповідача підлягає стягненню неустойка в розмірі 1 383,10 грн.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки в розмірі 3457,78 суд відмовляє.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на істотні та вагомі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог .

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) при ухвалені рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Частинами 1, 2 ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено дві позовні вимоги:

немайнову вимогу (щодо зобов"язання повернути майно, передане на відповідальне зберігання)

та майнову вимогу ,(щодо стягнення з відповідача нейстойки)

Отже враховуючи дві позовні вимоги, підлягав до сплати в дохід державного бюджету судовий збір у розмірі 6056,00 грн.( 3028,00 грн. - за позовну вимогу немайнового характеру, та 3028,00 грн. - за позовну вимогу щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі 4 840,88 грн.).

За приписами п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю I та II груп.

На підтвердження факту звільнення від сплати судового збору ФОП Василевський В.Я. при зверненні до суду з позовом подав копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №981715 серії 12ААА від 16.10.2019, виданої міжрайонною Немишлянською медико- соціальною експертною комісією Василевському Віктору Яковичу , відповідно до якої Василевський В.Я., є інвалідом ІІ групи з 10.09.2019, інвалідність встановлена бестроково.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, – на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас частиною 2 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

При цьому, вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частинами першою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог; якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи обґрунтованість заявлених позовних вимог ФОП Василевського В.Я., звільненого від сплати судового збору, судовий збір в розмірі 6056,00 грн. (за одну вимогу немайнового характера та одну вимогу майнового характера: 3028,00 грн.х2), що визначений Законом України "Про судовий збір" відповідно до норм ч. 2 ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 2, 13, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України , суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Дзюрбіля Артема Ігоровича (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) повернути Фізичній особі-підприємцю Василевському Віктору Яковичу (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ;РНОКПП: НОМЕР_1 ) майно, яке було передане не відповідальне зберігання за Договором №3015ТерХВ від 21.03.2018 на суму 23 051,81 грн., а саме: