04.10.11   

       УКРАЇНА

Господарський суд

Чернігівської області

14000, м. Чернігів, пр-т  Миру, 20,тел. 698-166

Іменем України

                                                         Р І Ш Е Н Н Я

       “29 ”вересня 2011 року                                                      Справа №5028/1/23/2011

Позивач:                    Державна екологічна інспекція в Чернігівській області,  

                                 вул.Малясова, 12, м. Чернігів, 14017

Відповідач:                    Комунальне підприємство "Паркування та ринок",

                                 вул. Шевченка, 33 А, м. Чернігів, 14000

Предмет спору:           про відшкодування шкоди 2657,58 грн.

                                                                                                                      Суддя Шестак В.І.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

позивач: ОСОБА_1. довіреність № 03-08/2230 від 05.07.2011 представник

відповідач: Кулешов Ю.В.   директор

Рішення прийняте після відкладення розгляду справи та перерви, оголошеної в судовому засіданні, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

          Державною екологічною інспекцією в Чернігівській області заявлено позов до Комунального підприємства "Паркування та ринок" про відшкодування 2657,58  грн.  шкоди, завданих в результаті самовільного зайняття земельної ділянки.

          Представник Позивача підтримала позовні вимоги.

Представник Відповідача  в судовому засіданні 29.09.2011 року наддав  відзив на позов, в якому щодо позовних вимог заперечував у повному обсязі.

          Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд,

В С Т А Н О В И В:

12-18 січня 2011р. старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області  Михайловим І.А., державним інспектором  з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області Феськовцем Ю.В., у присутності директора КП "Паркування та ринок" –Кулешова Ю.В., із залученням  начальника відділу  кадастру, моніторингу та ринку земель  управління Держкомзему в м. Чернігові –Коптель О.Г. була проведена позапланова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства  КП "Паркування та ринок".

Перевірка проведена на підставі наказу Державної екологічної інспекції в Чернігівській області від 12 січня 2011 року №47 .

У ході перевірки було встановлено, що  підприємство  користується  земельною ділянкою   загальною площею 0,2599 га. на підставі договору  оренди  земельної ділянки  №730 від 22.04.2010 року  укладений між  Чернігівською міською радою та  КП «Паркування та ринок»Чернігівської міської ради.  Земельна ділянка   надана в оренду для  обслуговування ринку. При порівнянні фактичної площі  земельної ділянки  зайнятої під ринок, було виявлено самовільне зайнття земельної ділянки, на якій була  автомобільна стоянка  загальною площею 0,0904 га, з яких:  на площі  0,0575 га.-  земля Чернігівського  державного інституту права  і соціальних технологій,  на площі 0,0329 га., -  земля  запасу  Чернігівської міської ради.

На момент перевірки проектна та дозвільна документація на  будівництво автостоянки  надана не була. Позивач вказує на порушення ст. 125, 126 Земельного Кодексу України.

За результатами перевірки складений акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства №12/7 від 12-18 січня 2011р. та внесено припис №10/7 від 18 січня 2011р.

Копії вищезазначених акту перевірки та припису були отримані директором         КП "Паркування та ринок" Кулешовим Ю.В., про що свідчить підпис останнього та печатка підприємства.  До акту перевідки відповідачем  був складений лист у вигдяді зауважень від 24.01.2011 року №41, в якому зазначені  заперечення до вказаного Акту.

          Відповідно до  ?Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу?, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №963 25.07.2007 року позивачем  нараховано шкоду  у розмірі 2657,58 грн. завдану в результаті самовільного зайняття земельної ділянки

          Позивачем відповідачу направлялась претензія  № 03-03/354  від 31.01.2011р.

Враховуючи, що добровільно суму шкоди КП «Паркування та ринок» не сплатило, Держекоінспекція у Чернігівській області звернулася з відповідним позовом про її стягнення.

          Досліджуючи позовні вимоги та матеріали справи, суд відмічає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” №1264 від 25.06.1991р. (далі Закон №1264) завданням законодавства про охорону навколишнього  природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів,  унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Відповідно до п.п. „б,з” ч.1 ст.20 Закону №1264:

“До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої  влади  з  питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належать:

б)  державний контроль за  використанням  і  охороною  земель, надр,  поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої  рослинності,  тваринного  світу,  морського  середовища  та природних  ресурсів територіальних вод,  континентального шельфу і виключної  (морської)  економічної  зони  республіки,  дотриманням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього  природного середовища при створенні, дослідженні та практичному  використанні  генетично  модифікованих  організмів  у відкритій   системі,  а  також  за  додержанням  норм  екологічної безпеки;

з) подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних  в  результаті  порушення  законодавства  про охорону навколишнього природного середовища.”

Згідно з ч.1 ст.188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Так, правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначаються нормами Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19 червня 2003 року N963-IV (далі Закон №963), що спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

          По-перше, стаття 1 даного Закону дає визначення поняття “самовільне  зайняття  земельної ділянки”, а саме: будь-які дії, які свідчать про фактичне використання   земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування  (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є  правомірними.  

По-друге, зазначеним законом передбачені спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, а також чітко визначені їх повноваження.

Згідно ст.5 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель”№963 передбачає, що «Державний контроль за використанням  та  охороною  земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з  питань земельних ресурсів.

Державний контроль  за  додержанням законодавства про охорону земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Моніторинг родючості ґрунтів проводить спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань аграрної політики».

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону №963:

“Державний контроль  за  використанням  та  охороною  земель у системі центрального органу виконавчої влади  з  питань  земельних ресурсів  здійснює  Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Державний контроль за  додержанням  вимог  законодавства  про охорону  земель  у  системі центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів здійснює Державна екологічна інспекція та її територіальні органи.

          Моніторинг ґрунтів  у  системі центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики проводить Державна служба охорони родючості ґрунтів та її територіальні органи.”

Абзацом 2 п.„а”, п.„д” ст.6 Закону №963 передбачено, що до повноважень  спеціально  уповноваженого  органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного  контролю  за використанням та охороною земель належать:

а) здійснення державного контролю за використанням  та охороною земель у частині: додержання органами  державної  влади, органами місцевого самоврядування,  юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку   набуття   і реалізації права на землю;

д) вжиття   відповідно  до  закону  заходів  щодо  повернення самовільно  зайнятих   земельних   ділянок   їх   власникам   або користувачам.

В свою чергу п.„а” ст.7 Закону №963, передбачає, що до повноважень  спеціально  уповноваженого  органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у  сфері  державного контролю  за  додержанням  вимог законодавства України про охорону земель належать здійснення  державного  контролю за додержанням   вимог законодавства України про охорону земель та зазначено у якій саме частині, тобто визначений конкретний перелік питань, які належать до компетенції даних органів.

Питання дотримання порядку набуття земельних ділянок, зокрема і встановлення фактів їх самовільного зайняття, ст.7 Закону №963 до компетенції органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів не віднесено.

На думку, Позивача самовільне зайняття земельної ділянки охоплюється поняттям „охорона земель”.

Разом з тим, стаття 1 Закону №963, яка, як зазначено вище, визначає поняття “самовільне  зайняття  земельної  ділянки”, одночасно визначає і поняття „охорона земель”, а саме: система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Таким чином, законодавець ці два поняття не поєднує.

Крім того, правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій  ґрунтового покриву та охорони довкілля регулюються одночасно прийнятим з Законом №963 Законом України „Про охорону земель” від 19 червня 2003 року N962-IV.

В свою чергу, даний Закон №962 не визначає ні поняття “самовільне  зайняття  земельної  ділянки”, ні органи уповноважені перевіряти дане питання та вживати відповідні заходи.

Також, суд відмічає, що стаття 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, на яку посилається Позивач у позові, передбачає види правопорушень, за які настає відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

          Серед переліку даних правопорушень самовільне зайняття земельних ділянок відсутнє.

Виходячи з вищезазначених норм, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин щодо встановлення факту самовільного зайняття земельних ділянок, положення Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” є загальними нормами, а положення Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” –спеціальними, а отже такими, що підлягають першочерговому застосуванню.

Даним Законом №963, державний контроль саме за використанням земель, в т.ч. щодо самовільного зайняття земельних ділянок, віднесено до компетенції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з  питань земельних ресурсів, а не спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

В свою чергу, поняття „охорона  земель” не охоплює поняття „самовільне зайняття земельної ділянки”.

Отже, належним доказом у справі про самовільне зайняття земельної ділянки має бути акт, складений спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель.

Згідно ч.ч.1-2 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України:

“Судочинство у  господарських  судах  здійснюється  на засадах змагальності.

Сторони та  інші  особи,  які   беруть   участь   у   справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.”

Відповідно до ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України:

“Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.”

Згідно ст.34 Господарського процесуального кодексу України:

“Господарський   суд  приймає  тільки  ті  докази,  які  мають значення для справи.

Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.”

Таким чином, акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 12-18 січня 2011 рокуза  №12/07, на який посилається Позивач, не можна вважати належним та допустимим доказом встановлення правопорушення, оскільки складений не уповноваженими особами.

Окрім того, суд врахував той факт, що виходячи зі змісту ст.152 Земельного кодексу України з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, має звертатися  власник даної земельної ділянки, проте, останній з відповідним позовом не звертався.

Необхідно зазначили, що у відповідності з п.3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 №110 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007р. №963”підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне провадження, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме:

-          акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

-          протокол про адміністративне правопорушення;

-          припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

-          акт обстеження земельної ділянки.

Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок є вказані документи в їх сукупності, а не акт перевірок дотримання вимог природоохоронного законодавства від 12-18 січня 2011 року №12/07.

З матеріалів справи не вбачається, та позивачем не доведено існування вищевказаних документів в підтвердження самовільного (позадоговірного) зайняття відповідачем земельної ділянки та наявності підстав для відшкодування шкоди на користь місцевого бюджету м.Чернігова.

          Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

          З урахуванням , суд доходить висновку, що Позивачем не доведено законності та обґрунтованості своїх позовних вимог, а тому позов задоволенню не підлягає.

 Керуючись ст.ст.1, 2, 4-3, 32-34, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Суддя                                                                            В.І. Шестак        

Повний текст складено  04.10.2011 року