ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

26.09.11 р.                                                                                 Справа № 37/180пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Лазаренко Н.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Державного підприємства „Ровенькиантрацит”, м. Ровеньки,  ідентифікаційний код 323220704

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Кант”, м. Донецьк,  с ідентифікаційний код 19383142

про: зобов’язання повернути майно – секції 3КД-90 у кількості 37 одиниць.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – ОСОБА_1 (за довіреністю №1-3/3д-16 від 24.12.2010р.);

від Відповідача –  ОСОБА_2. (за довіреністю б/н від 04.01.2011р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового  засідання.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалася перерва  з 01.08.2011р. на 12.09.2011р. з подальшим відкладанням на 26.09.2011р.

У судовому засіданні 26.09.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Державне підприємство „Ровенькиантрацит”, м. Ровеньки (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Кант”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про зобов’язання повернути майно – секції 3КД-90 у кількості 37 одиниць.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на ухилення Відповідача від повернення переданого на зберігання за умовами договору №7хр/18-1528 від 21.07.2008р. майна після закінчення строку зберігання та надсилання відповідної вимоги.  

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір зберігання №7хр/18-1528гп від 21.07.2008р. (8-10), акти приймання-передачі майна зберігання, банківські виписки, лист від 23.02.2011р., претензію №1080 від 01.04.2011р. з доказами надсилання, лист від 03.06.2011р. з доказами надсилання, претензію 31810 від 14.06.2011р.з доказами надсилання, правоустановчі документи, нормативно обґрунтувавши свої вимоги   ст.ст. 134, 173 Господарського кодексу України і ст. 936 Цивільного кодексу України.  

Відповідач надав відзив від 26.09.2011р. (а.с.а.с.72,73), яким підтверджуючи факт прийняття на зберігання і перебування у нього  спірного майна, проти позову заперечив, посилаючись на невиконання Поклажодавцем обов’язку із вивезення майна після закінчення строку зберігання, та наявність заборгованості за надані послуги зі зберігання, яка не була сплачена разом із нарахованими штрафними санкціями попри надсилання 15.09.2011р. відповідного рахунку та у зв’язку із чим було застосовано право при тримання спірного майна.

На виконання вимог суду і підтвердження своєї позиції Відповідач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.49-56, 74-80).  

У судовому засіданні 26.09.2011р. представники сторін, повідомивши про недосягнення згоди відносно укладання мирової угоди,  підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на її підтвердження. При цьому, представник Позивача зазначив про неотримання ним рахунку на оплату послуг Відповідача.

Суд вважає за можливе вирішити на підставі наявних документів, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

21.07.2008р. між Позивачем  (Поклажодавець) та Відповідачем (Зберігач) був укладений договір  зберігання №7хр/18-1528гп (а.с.а.с.8-10), згідно умов п.п. 1.1., 6.2. якого Поклажодавець передає, а Зберігач приймає та зобов’язується зберігати продукцію виробничо-технічного призначення (далі- майно) на матеріальних складах, розташованих у м. Донецьку, і повернути  майно у схоронності за першою вимогою Поклажодавця за умов дотримання ним вимог цього договору.   Строк дії цього договору сторони визначили з моменту підписання і до 31.12.2008р., зауваживши в п. 14. договору, що право власності на передана на зберігання майно до Зберігача не переходить.

Положеннями розділу 2 договору сторони визначили, що процедура прийняття на зберігання і повернення відповідної партії майна опосередковується актами приймання-передачі, в яких визначається кількість, найменування, заставна вартість майна та перелік документів щодо його якості і комплектності.

Положеннями п. 3.1. на Зберігача, серед іншого, покладені обов’язки із забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання, який встановлений тривалістю 90 діб з момент передання кожної партії, а також – з повернення майна Поклажодавцю в стані, якому було передано на зберігання у з урахуванням зміни його природних властивостей. Водночас, згідно п. 3.2. договору Зберігач серед іншого управнений: вимагати від Поклажодавця  оплати послуг по зберіганню і розміщенню майна на складі після спливу 90 діб з моменту передачі партії майна і сплати визначених п. 5.2. штрафних санкцій; змішати передане майно з іншими наявними речами такого роду; вимагати від Поклажодавця  забрати майно, строк зберігання якого сплинув.

Крім того, п. 3.2.4. визначає право Поклажодавця притримати в передбаченому ст.594 Цивільного кодексу України порядку партію майна, яка знаходиться на складі після закінчення строку зберігання, у разі коли Поклажодавець не оплатив послуг по розміщенню майна на складі та/або не сплатив штраф, передбачений п. 5.2. договору.

В свою чергу, Поклажодавець зобов’язаний забрати  відповідну партію майна, яка перебуває на зберіганні, протягом 90 діб з моменту передання такої партії на зберігання за актом приймання-передачі (п.3.3.1) та своєчасно вносити плату за зберігання та розміщення майна відповідно до розділу 4 договору.

Згідно п. 4.1. вартість послуг по зберігання однієї партії майна на складі Зберігача складає 100грн. за весь час зберігання, оплата якої (вартості) згідно п.4.4. здійснюється Поклажодавцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Зберігача по факту виконання послуг по зберігання. В свою чергу, п. 4.5. визначає обов’язок Поклажодавця сплатити послуги по розміщенню майна, строк зберігання якого сплинув, шляхом перерахування грошових коштів протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку Зберігача.

Пункт 5.2. договору встановлює відповідальність Зберігача за невиконання обов’язку з отримання майна, що перебуває на зберіганні, у визначений п. 3.3.1 договору строк у вигляді штрафу в розмірі 100грн.

Відповідно до актів №15796 від 24.07.2008р., №15888 від 25.07.2008р., №16091 від 29.07.2008р., №16203 від 30.07.2008р., №16345 від 31.07.2008р., №16421/16422 від 01.08.2008р., №16549/16547 від 04.08.2008р., №16595/16590 від 05.08.2008р., №16783 від 07.08.2008р., №16859/16858 від 08.08.2008р., №16998 від 11.08.2008р., №17390 від 14.08.2008р., №18707 від 01.09.2008р., №18847 від 22.09.2008р., №20002/20003 від 15.09.2008р., №20809 від 23.09.2008р., №15796/15805 від 24.09.2008р., №21146 від 29.09.2008р., №21024 від 26.09.2008р. (а.с.а.с.11-29), а також видаткових накладних від 31.07.2008р.(а.с.а.с.30, 31) Позивач передав Відповідачеві на зберігання за умовами вказаного вище договору майно -  37 одиниць секцій 3КД-90.

Після закінчення строку зберігання відносно кожної з переданих партій майна Поклажодавець надіслав 05.04.2011р. (а.с.35) Зберігачу претензію №1080 від 01.04.2011р. (а.с.а.с.33, 34) з вимогою про повернення майна у кількості 37 одиниць та виставлення рахунку для оплати послуг з його зберігання.

Листом від 03.06.2011р. (а.с.36), надісланим 06.06.2011р. (а.с.37) Позивач знову  запропонував Відповідачеві надати рахунок на сплату послуг зі зберігання та акт звірення розрахунків.

14.01.2011р. у зв’язку із ігноруванням попередніх вимог Позивач надіслав (а.с.40) претензію №1810 від 14.06.2011р., в якій нагадувалося на виникнення права вимоги повернення майна у зв’язку із закінченням строку його зберігання, та вимагалося надати рахунок на сплату послуг і акт звірення розрахунків.

З огляду на неповернення спірного майна Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві від 23.09.2011р. (а.с.а.с.72, 73).

Із змісту наданої довідки від 26.09.2011р. (а.с.74) за підписом керівника і головного бухгалтера підтверджується факт отримання спірного майна виключно на підставі договору зберігання №7хр/18-1528гп від 21.07.2008р., а із складеного Відповідачем із залучення представника Позивача акту дефекації (обстеження) від 01.10.2008р. (а.с.75) вбачається висновок про непридатність спірного майна для ремонту.

15.09.2011р. (а.с.80) Відповідач надіслав Позивачеві лист-рахунок від 14.09.2011р. (а.с.а.с.78,79) з вимогою про  послуг зі зберігання в межах договору та після нього, штрафних санкцій і компенсації вартості доставки майна в загальному розмірі 3659860грн. і повідомленням про наявність права застосувати утримання майна в порядку ст. 594 Цивільного кодексу України до сплати вказаної суми. Доказів отримання означеного листа до справи не надано і Позивачем факт такого отримання на момент прийняття розглядуваного рішення заперечується.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає  вимоги Позивача до Відповідача  такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні Відповідача до повернення майна, переданого на зберігання.

Враховуючи статус сторін та об’єкту оренди, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України і умовами договору зберігання №7хр/18-1528гп  від 21.07.2008р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши положення укладеного між сторонами договору №7хр/18-1528гп від 21.07.2008р. суд дійшов висновку, що виниклі на його підставі правовідносини регламентуються нормами параграфу 1 глави 66 Цивільного кодексу України, який визначає загальні положення про зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 вказаного Кодексу за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Обов’язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, безпосередньо встановлений ч. 1 ст. 949 цього Кодексу. В свою чергу, ч.1 ст. 946 Кодексу передбачає можливість встановлення в договорі плати за зберігання, а ч.3 цієї статті визначає, що якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов’язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір зберігання №7хр/18-1528гп від 21.07.2008р. є належною підставою для виникнення у останнього обов’язку із повернення об’єкту зберігання Поклажодавцеві у схоронності, факт попереднього прийняття якого на зберігання  підтверджений наявними в матеріалах справи накладними, якому (обов’язку) кореспондує обов’язок Позивача здійснювати оплату послуг зі зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов’язковості договору для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, Відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від повернення Позивачу всього наявного на зберіганні майна відповідно до умов договору №7хр/18-1528гп  від 21.07.2008р. після висування відповідних вимог про це з боку Поклажодавця.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599  Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обов’язків є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Посилання Відповідача на відсутність порушення через застосування ним права притримання спірного майна через нездійснення Поклажодавцем розрахунків за послуги з зберігання і сплати нарахованих штрафних санкцій судом відхиляються як юридично неспроможні, оскільки:

- по-перше, умовами договору зберігання безпосередньо не визначені строки виконання обов’язку з оплати послуг зі збереження майна протягом визначеного договором строку (90 діб) – п.4.4. договору визначає лише умову щодо оплати після факту надання послуг, а у конкретну дату, що зумовлює необхідність застосування привила ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України відносно вимоги кредитора. Втім, незважаючи на неодноразові звернення Поклажодавця про надання рахунку на сплату, такий рахунок не був виставлений на момент подання розглядуваного позову до суду, що дозволяє констатувати прострочення кредитора у розумінні ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України;

- по-друге, визначення моменту сплати послуг зі збереження майна після встановленого строку в 90 діб з моменту передання п. 4.5. договору безпосередньо пов’язаний із отриманням відповідного рахунку, доказів чого взагалі  не представлено, що унеможливлює обґрунтованість твердження  про прострочення  Поклажодавця в оплаті таких послуг безвідносно до правильності визначення розміру такої оплати. Судом також враховується відсутність доказів висування Зберігачем вимог до Поклажодавця про забирання майна після закінчення 90 добового строку з моменту отримання кожної партії;

- по-третє, за змістом ч.1 ст. 594 Цивільного кодексу України виникнення права при тримання покладено в залежність від наявності прострочення з боку Поклажодавця в даному випадку щодо здійснення оплати зберігання, факт чого на момент подання позову спростовується викладеними вище міркуваннями. Крім того, ч. 1 ст. 595 цього Кодексу вимагає від кредитора, що застосував при тримання, негайно повідомити про це боржника, тоді як такий обов’язок не може вважатися виконаним Відповідачем не тільки через відсутність доказів отримання Поклажодавцем листа від 14.09.2011р., але і за змістом останнього – в ньому лише нагадується про право на притримання майна згідно умов договору, але не вказується про застосування такого права.

Таким чином, приведені Відповідачем аргументи не спростовуються необхідності повернення майна його власнику (ч.3 ст. 136 Господарського кодексу України прирівнює закріплене за держаним підприємством майна на праві господарського відання у способах захисту до режиму власності) в примусовому порядку у світлі приписів ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України.

Наявність означеного факту порушення існуючого права Позивача у світлі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України є достатньою підставою для застосування обраного Позивачем способу поновлення (захисту) свого суб’єктивного права, як адекватного та співмірного означеному порушенню, а отже такого, що відповідає вимогам ефективності, встановленим ст. 13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.

За змістом ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у рішенні за результатами розгляду позову про зобов’язання виконати певну дію (в розглядуваному випадку – повернути об’єкт зберігання) суд має вказати строк вчинення відповідної дії. Суд, беручи до уваги тривалість безпідставного утримання Відповідачем об’єкту зберігання та обсяги означеного майна, дійшов висновку про необхідність встановлення строку вчинення відповідних дій тривіальністю 10 календарних дні з моменту набрання рішенням законної сили.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов’язані із сплатою державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу стягуються з Відповідача на користь Позивача у повному обсягу. При цьому, компенсації за рахунок Відповідача підлягає державне мито у сумі 85грн., що відповідає фактично розглянутій немайновій вимозі про спонукання до виконання зобов’язання в натурі, а решта – 17грн. підлягають поверненню Позивачу з державного бюджету як надмірно сплачена.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 44, 49,  82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства „Ровенькиантрацит”, м. Ровеньки   (ідентифікаційний код 323220704) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Кант”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 19383142) про зобов’язання повернути майно – секції 3КД-90 у кількості 37 одиниць задовольнити у повному обсягу.

2. Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Кант”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 19383142) повернути протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили повернути Державному підприємству „Ровенькиантрацит”, м. Ровеньки   (ідентифікаційний код 323220704) майно – секції 3КД-90 у кількості 37 одиниць

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Кант”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 19383142) на користь Державного підприємства „Ровенькиантрацит”, м. Ровеньки   (ідентифікаційний код 323220704) витрати по сплаті державного мита в сумі 185 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Державному підприємству „Ровенькиантрацит”, м. Ровеньки   (ідентифікаційний код 323220704) надмірно сплачене державне мито у сумі 17грн., про що видати відповідну довідку.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 26.09.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст  рішення складено та підписано 03.10.2011р.

Суддя                                                               Попков Д.О.           

< Список >                                                                  < Довідник >     

< Список >                                                                  < Довідник >    

< Текст >