Справа № 291/1221/24

Провадження №2/291/72/25

РІШЕННЯ

іменем України

22 січня 2025 року селище Ружин

Ружинського районного суду Житомирської області у складі:

головуючого судді Гарбарук І.М.,

за участю секретаря судового засідання Колесник Р.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ружин в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу №291/1221/24 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного кредитного договору №15.03.2024-100003702 від 15.03.2024 відповідач отримав кредит у розмірі 9 000,00 грн. Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за договором, кредит у встановлений строк не повернув. З наведених мотивів та підстав, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитом станом на 23.05.2024 у розмірі 19 575,00 грн., з яких 9 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 8505,00 грн. - заборгованість за процентами, 1 350,00 грн. - заборгованість за комісією, 720,00 – неустойка, а також суму судових витрат у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2024 головуючим суддею по справі визначено суддю Гарбарук І.М.

23.09.2024 судом отримано відповідь №802138 з Єдиного державного демографічного реєстру щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.

Ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області від 20.11.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у додатках до позовної заяви міститься письмове клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності. У додаткових поясненнях у справі від 17.12.2024 просить позовні вимоги задовольнити, розгляд справи здійснювати без участі представника позивача.

Відповідач у поясненнях-запереченнях від 25.11.2024, 11.12.2024 у задоволенні позовних вимог просить відмовити, оскільки вважає їх безпідставними. До пояснень долучив копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.09.2023, довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №1227/В від 31.10.2023, військового квитка серії НОМЕР_2 від 30.05.2016.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити за відсутності сторін, що відповідає положенню частини 3 статті 211 ЦПК України.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши докази, що маються в матеріалах справи, дійшов таких висновку.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1ст.638 ЦК України).

Згідно з положеннями ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Згідно зі ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч.6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст.12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами ч.ч.1,2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Судом встановлено, що 15.03.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем, відповідно до пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки від 15.03.2024, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), які підписані позичальником одноразовими ідентифікаторами Е976 та А976, які було відправлено на фінансовий номер позичальника 0500184239, укладено електронний кредитний договір № 15.03.2024-100003702, відповідно до умов якого відповідачу надався кредит у розмірі 9 000,00 грн на строк 70 днів, дата повернення – 23.05.2024; процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,35% за один день користування кредитом (а.с. 13-20).

В заявці від 15.03.2024, яка теж підписана одноразовим ідентифікатором Е976, який було відправлено на фінансовий номер позичальника 0500184239, відповідач зазначив реквізити належного йому електронного платіжного засобу для перерахування коштів: 4149-62XX-XXXX-9303 (а.с. 17 на звороті -18).

15.03.2024 о 20:16 год ТОВ «Споживчий центр» здійснило зарахування коштів на рахунок відповідача у розмірі 9 000,00 грн, призначення платежу «Видача за договором №15.03.2024-100003702», картка/рахунок: НОМЕР_3 , що підтверджується квитанцією від 15.03.2024 (а.с. 12).

Вказаний факт заперечується відповідачем, оскільки з даної квитанції не можливо встановити ні власника картки/рахунку.

Водночас, АТ КБ «ПриватБанк» листом від 03.12.2024 повідомив, що картка № НОМЕР_4 належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) (а.с. 89).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідачем у поясненнях від 25.11.2024 зауважено, що пропозиція про укладення кредитного договору не містить його підпису. Однак, з договору № 15.03.2024-100003702 від 15.03.2024 вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Оскільки цей договір укладений на сайті позикодавця, та відповідач підписав його 15.03.2024 одноразовими ідентифікаторами Е976 та А 976, тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства, такий договір не був би укладений.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачем по справі суду надано не було, власного контррозрахунку не надано.

Суд, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх досліджені, встановив, що відповідач в порушення вимог договору та норм ЦК України не виконав взяті на себе зобов`язання перед кредитодавцем ТОВ «Споживчий центр», а тому дійшов висновку, що заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9 000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Отже, з урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що за умовами кредитного договору, укладеного з відповідачем, проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом 70 днів, тобто протягом строку, на який були надані такі кошти і, враховуючи визначену фіксовану процентну ставку за кредитом, нарахування процентів має проводитися на рівні фіксованої процентної ставки.

ТОВ «Споживчий центр» просить стягнути з ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами, та неустойку.

Відповідач заперечує стягнення процентів за користування кредитним коштами та неустойки.

Суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Як вбачається з копії військового квитка (а.с. 108-109) відповідач 12.03.2022 був прийнятий на військову службу у Збройні Сили України, а 31.10.2023 був звільнений (демобілізований) в запас.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с. 107).

Згідно із довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України №1227/В від 31.10.2023, військового квитка серії НОМЕР_2 від 30.05.2016, відповідач брав участь у заходах, зокрема, у Донецькій області. (а.с.110)

Отже, відповідач звільнений від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом.

Враховуючи, що у період нарахування процентів за користування кредитом відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем під час дії особливого періоду та брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, перебував безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, тому вимоги про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 8 505,00 грн та неустойки у розмірі 720,00 грн не підлягає до задоволення, в цій частині позову у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Крім того, варто зауважити, що на підставі п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 1 350,00 грн задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Суд зазначає, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок узгоджується з викладеним висновком Верховного Суду України у постанові від 06.09.2017 по справі № 6-2071цс16, а також аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 №6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.

Крім того, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України є обов`язком банку, відповідно, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 по справі за №520/2614/17).

Позовні вимоги, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 350,00 грн комісії, задоволенню не підлягають.

Решта пояснень, доводів та заперечень сторін не спростовують висновків суду.

На підставі ч.6 ст.141 ЦПК України та п.п.1-1 п.16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, у зв`язку з частковим задоволенням позову, враховуючи, що відповідач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачу необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір пропорційно до задоволених вимог, а саме - в розмірі 1 113,56 грн. (9 000,00 /19 575,00) * 2 422,00).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК Україн, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором №15.03.2024-100003702 від 15.03.2024 у розмірі 9 000 (дев`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» за рахунок держави у порядку, встановленому п.п.1-1 п.16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, судовий збір у розмірі 1 113 (одна тисяча сто тринадцять) грн. 56 коп.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку, передбаченому ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37656833, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд.133-А;

відповідач – ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 .

Суддя Ружинського районного суду

Житомирської області                                 І.М.Гарбарук