ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/241/25Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/11933/23 Категорія: 310040000 Токова С.Є.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л.

судді секретарКарпенко О.В., Сіренко Ю.В. Івануса А.Д.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 17.10.2024 (повний текст складено 17.10.2024, суддя в суді першої інстанції Токова С.Є.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування Черкаської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

у листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 01.11.2023 до досягнення дитиною повноліття.

Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась спільна донька ОСОБА_3 та він записаний її батьком. Сімейне життя сторін не склалось та у лютому 2017 року вони припинили шлюбні відносини, почали проживати окремо. Донька ОСОБА_4 залишилась проживати разом з позивачем.

З 2017 року донька ОСОБА_4 позбавлена материнського піклування, він самостійно виховує та утримує дитину, мати дитини інтересу до неї не проявляє, вони не спілкуються.

22.06.2022 між сторонами справи укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. Однак свої обов`язки за цим договором, а саме піклуватись про доньку, спілкуватись з нею та відвідувати, відповідач не виконує.

Відсутність материнської любові та піклування, нестача емоційного контакту з матір`ю, небажання відповідача приділяти час всебічному розвитку доньки, допомагати в навчанні, а також безвідповідальне ставлення до материнських обов`язків, завдали значної психологічної травми для доньки ОСОБА_4 .

За таких обставин подальше збереження батьківських прав недоцільне і неможливе, оскільки суперечить моральним засадам та інтересам доньки ОСОБА_4 .

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 17.10.2024 позовні вимоги у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 01.11.2023 до досягнення дитиною повноліття, а в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав - відмовлено з підстав того, що позбавлення батьківських прав матері дитини у даному випадку є передчасним та не відповідає інтересам дитини.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав, позивач подав 18.12.2024 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення винесено в результаті неповного дослідження всіх обставин справи, просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував належним чином показання свідків та позицію відповідача, яка фактично визнала позовні вимоги. Характеристика з навчального закладу підтверджує відсутність у матері інтересу до дитини. Суд помилково не погодився з висновком органу опіки та піклування у справі про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, адже на засіданні вказаного органу відповідач підтвердила відсутність спілкування з дитиною. При цьому свої батьківські обов`язки щодо дитини відповідач не виконує уже тривалий час.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Отже, враховуючи межі апеляційного оскарження за скаргою позивача, предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Черкаси. Її батьками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ( а.с.11).

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 18.10.2023 позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 24.10.2003 (а.с. 12).

Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою реєстрації батька по АДРЕСА_2 зареєстрована 25.09.2023 ( а.с. 13).

22.06.2022 між сторонами справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, за умовами якого місцем проживання дитини батьки визначили місце проживання батька. Батько зобов`язується попереджувати матір письмово із зазначенням точного місця проживання дитини не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання дитини (а.с. 14).

При цьому, адреса місця проживання дитини, за якою вона проживатиме з батьком, у договорі не вказана. Договір посвідчено приватним нотаріусом.

Відповідно до характеристики учениці 4-Б класу Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 ОСОБА_3 протягом навчання в початковій школі показала достатній та середній рівень знань. Домашні завдання виконує систематично з допомогою батька. Ввічлива, доброзичлива, має багато друзів. Батько приділяє належну увагу вихованню доньки, допомагає та підтримує її в усьому. Мама ОСОБА_2 за період навчання у школі навчанням доньки не цікавилась, не відвідувала батьківські збори, не є учасником батьківських спільнот у соціальних мережах. Участі у вихованні доньки не приймає.

Виконавчим комітетом Черкаської міської ради, як органом опіки та піклування, на виконання ухвали суду надано висновок від 28.06.2024 № 8314-01-21 про відповідність інтересам малолітньої ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , позбавлення батьківських прав її матері ОСОБА_2 .У вказаному висновку зазначено про те, що мати дитини не проявляє до неї інтересу та не виконує свої батьківські обов`язки, відповідно, доцільно позбавити матір її батьківських прав відносно доньки.

Позивач у справі вважає, що мати дитини не спілкується з нею та не бере належної участі в її вихованні, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, що є підставами для позбавлення її батьківських прав.

Такими є фактичні обставини, встановлені судом при розгляді цієї справи. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно ст.18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти - інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків з сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною, а також в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Також у ст.7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами 2 та 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (про що стверджує позивач у цій справі); 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України року встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 цієї ж статі - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ВС у справі №459/3411/18 в постанові від 29.09.2021 вказав, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та надавши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позов не підлягає до задоволення, оскільки з наданих позивачем доказів у суду відсутні підстави вважати, що відповідачка ухиляється від виконання нею своїх батьківських обов`язків.

Однак, колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, та одночасно вважає, що суд також передчасно не погодився і з висновком органу опіки та піклування, яким затверджено висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 .

З пояснень наданих суду апеляційної інстанції самою відповідачкою ОСОБА_2 вбачається, що вона дитиною не піклується взагалі з 2017 року, і спілкуватися з дівчинкою в подальшому не бажає, оскільки це не входить до кола її життєвих інтересів, також зазначила, що вона не бажала народження цієї дитини, це було бажання лише батька дитини, відповідно, її не цікавить подальша доля цієї дитини.

Представник третьої особи - органу опіка та піклування Черкаської міської ради, пояснила суду, що мати дитини дотримується такої позиції послідовно, висловлювала її і на засіданні органу опіки та піклування, вказувала, що надає перевагу лише своїм інтересам, до складу яких її дитина не входить зовсім. Вказані обставини і стали підставою для прийняття органом опіки та піклування рішення про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

З матеріалів справи слідує, що відповідачка, починаючи з трьохрічного віку дитини, проживає окремо від доньки, не виконує своїх батьківських обов`язків з її виховання та утримання протягом семи років, не спілкувалася із донькою, не зверталася до компетентних органів чи суду з приводу здійснення батьком перешкод у вихованні дитини, тобто фактично мати само усунулася (ухилився) від виховання доньки, не піклувалася про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя.

Тлумачення п.2 ч.1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 свідомо та умисно нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. Відповідачка взагалі не має наміру змінити свою поведінку щодо дитини, виявляє відсутність у неї прагнення здійснювати належне піклування за нею, не виявляє інтересу до дитини та жодного бажання змінити свою поведінку.

Оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини ( ст.166 СК України) відповідно, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Колегія суддів звертає увагу на ту, обставину, що 22.06.2022 між батьками було укладено нотаріально посвідчений договір щодо здійснення ними батьківських прав та визначення місця проживання дитини, як зазначає батько - за його ініціативою з метою спонукання матері до виконання виховного процесу. Однак жодних результатів вказана дія не дала, мати умов договору не виконувала, що нею і не заперечувалося в судовому засіданні.

Таким чином, у даній справі відсутні докази того, що свідому і винну поведінку матері, яка чітко і однозначно усвідомлює протиправний характер своєї повідки щодо виконання нею своїх батьківських прав, можливо будь-яким чином змінити у кращу сторону.

Колегія суддів приходить до висновку, що у справі наявні виключні обставини, за яких відповідачка може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, та головне, що відмова у задоволенні позову, не відповідає інтересам неповнолітньої дитини, яка наразі претендує на можливість її усиновлення іншою жінкою, що проявляє до дитини материнський інтерес.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 17.10.2024 у даній справі в оскаржуваній його частині щодо відмови в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав слід скасувати з винесенням нового рішення, яким позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її доньки ОСОБА_3 , 2014 року народження - задовольнити, таким чином задовольнивши і вимоги апеляційної скарги.

В решті - рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, відповідно, судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу - задовольнити.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 17.10.2024 у даній справі - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 22.01.2025.

Суддя-доповідач

Судді