У х в а л а

17 січня 2025 року

м. Київ

Справа № 128/464/23

Провадження № 61-11340ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження

за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця), інтереси якої представляє адвокат Чернілевська Руслана Віталіївна (далі - адвокат),

на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 січня 2024 року, додаткове рішення цього суду від 22 лютого 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 травня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивачка) до ОСОБА_3 (далі - первісна набувачка), скаржниці, ОСОБА_4 (далі - іпотекодержатель) про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки, договору іпотеки, витребування майна з чужого незаконного володіння та

в с т а н о в и в :

1. У лютому 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 6 квітня 2021 року, який ОСОБА_5 уклав із первісною набувачкою;

- витребувати у скаржниці з чужого незаконного володіння на користь позивачки земельну ділянку з кадастровим номером 0520688900:04:003:0427 загальною площею 0,1208 га з цільовим призначенням - для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), - яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка);

- визнати недійсним договір іпотеки від 5 серпня 2021 року, який скаржниця уклала з іпотекодержателем.

2. 25 січня 2024 року Вінницький районний суд Вінницької області ухвалив рішення про часткове задоволення позову: витребував від скаржниці земельну ділянку на користь позивачки; визнав недійсним договір іпотеки від 5 серпня 2021 року; у задоволенні інших вимог відмовив; стягнув зі скаржниці на користь позивачки 1 636,80 грн судового збору; стягнув із іпотекодержателя на користь позивачки 536,80 грн судового збору.

3. 22 лютого 2024 року цей суд ухвалив додаткове рішення, згідно з яким частково задовольнив заяву позивачки про стягнення судових витрат: стягнув зі скаржниці й іпотекодержателя на користь позивачки відповідно 7 500 грн та 2 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; відмовив у задоволенні іншої частини вимог.

4. 16 травня 2024 року Вінницький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою апеляційні скарги позивачки залишив без задоволення, рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 січня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 22 лютого 2024 року - без змін.

5. 2 серпня 2024 року адвокат в інтересах скаржниці подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила: (1) поновити строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду; (2) скасувати рішення суду першої інстанції від 25 січня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 22 лютого 2024 року і постанову апеляційного суду в частині задоволених вимог про визнання недійсним договору іпотеки та витребування майна з чужого незаконного володіння й ухвалити в цій частині нове - про відмову в їхньому задоволенні. Обґрунтувала скаргу так:

- ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди обох інстанцій не звернули увагу на те, що скаржниця є добросовісною набувачкою земельної ділянки, бо на час її придбання не знала і не повинна була знати про відсутність у продавця права на її відчуження. Апеляційний суд не врахував аргументи скаржниці про те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус усупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України, тобто втрачає майно і сам вимушений шукати способи компенсації своїх витрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар; визнання недійсним договору іпотеки та витребування у скаржниці як добросовісної набувачки земельної ділянки є надмірним тягарем і порушенням Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року;

- апеляційний суд виснував, що скаржниця мала проявити розумну обачність під час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з огляду на те, що первісна набувачка продала цю ділянку невдовзі після того, як сама її купила у ОСОБА_5 . Проте лише факт такого придбання ділянки не підтверджує, що скаржниця була необачною;

- напередодні купівлі скаржниця ознайомилася із даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки. На той час власницею останньої була первісна набувачка. Відомості з означеного реєстру є правильними, доки не буде доведене протилежне. Тож у скаржниці як добросовісної набувачки не виник обов`язок додатково перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів права власності на майно. Вона могла діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. На договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 14 квітня 2021 року, на підставі якого скаржниця набула право власності, є посвідчувальний напис нотаріуса про те, що він перевірив належність земельної ділянки первісній набувачці. Добросовісний набувач не може нести відповідальність за порушення інших осіб, зокрема державного реєстратора, допущені у процедурах, спеціально призначених для запобігання шахрайству під час вчинення правочинів із нерухомим майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19);

- суди попередніх інстанцій помилково вважали, що чоловіка скаржниці - ОСОБА_6 - не потрібно було залучати до участі у справі як співвідповідача з огляду на те, що право власності зареєстрували лише за скаржницею. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що підтверджує солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя, що виникає з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц).

У постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16-ц, в якій предметом позову є витребування майна з чужого незаконного володіння, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що спірне майно подружжя придбало для власних потреб, і воно є спільною сумісною власністю, тому належними відповідачами є чоловік і дружина.

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Щодо наслідків незалучення до участі у справі особи як співвідповідача неодноразово виснувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 372/51/16-ц і № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц. Аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15-ц;

- апеляційний суд помилково врахував висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року у справі № 537/3100/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2312/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18, від 26 січня 2022 року у справі № 754/5554/16-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 303/2983/19, від 10 травня 2023 року у справі № 756/10461/21, про те, що у разі, якщо другий із подружжя не є стороною правочину, на підставі якого набуте спірне майно, то він не може бути співвідповідачем у справі; правовідносини в означених справах і у справі № 128/464/23 не є подібними; суд може застосувати лише релевантний висновок Верховного Суду, сформульований під час вирішення подібного спору у подібних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц);

- скаржниця є добросовісною набувачкою, тому мала право вільно розпорядитися земельною ділянкою, зокрема передати її в іпотеку. Через це вимога про визнання недійсним договору іпотеки є необґрунтованою;

- за змістом статті 270 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) додаткове рішення є невід`ємною частиною основного та не може існувати окремо від нього (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 761/15741/17).

6. 26 серпня 2024 року Верховний Суд у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення копії тієї ухвали. Скаржниця мала: зазначити дату отримання копії постанови апеляційного суду, надати відповідні докази, документ про доплату 22 264,00 грн судового збору і його копії відповідно до кількості учасників справи.

7. 5 вересня 2024 року адвокат в інтересах скаржниці подала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, до якої додала: «Картку руху документу», згідно з якою постанова апеляційного суду надійшла до електронного кабінету адвоката 22 травня 2024 року, квитанцію ID 3303-3820-2362-8849 від 5 вересня 2024 року на підтвердження сплати 22 264,00 грн, уточнену редакцію касаційної скарги, а також їхні копії для інших учасників справи.

8. Скаржниця обґрунтувала клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження так:

- 20 червня 2024 року вона вперше подала касаційну скаргу на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 січня 2024 року, додаткове рішення цього суду від 22 лютого 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 травня 2024 року, повний текст якої складений 21 травня 2024 року;

- 9 липня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу скаржниці без руху. Копію тієї ухвали адвокат отримала в системі «Електронний суд» 12 липня 2024 року, а 22 липня 2024 року надіслала заяву про усунення недоліків касаційної скарги засобами поштового зв`язку;

- 30 липня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою повернув касаційну скаргу. Мотивував тим, що скаржниця у встановлений законом строк не усунула недоліки касаційної скарги;

- ухвала Верховного Суду від 30 липня 2024 року надійшла до електронного кабінету адвоката 1 серпня 2024 року, що підтверджує знімок екрана;

- 2 серпня 2024 року адвокат в інтересах скаржниці повторно подала до Верховного Суду аналогічну касаційну скаргу (вх. № 26465/0/220-24 від 8 серпня 2024 року).

8.1. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 390 ЦПК України).

8.2. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).

8.3. Оскільки адвокат в інтересах скаржниці навела поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження, такий строк слід поновити.

9. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).

10. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У цій скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстави для касаційного оскарження.

Керуючись статтями 260, 261, 389, 390, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

1. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 січня 2024 року, додаткового рішення цього суду від 22 лютого 2024 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 16 травня 2024 року.

2. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 січня 2024 року, додаткове рішення цього суду від 22 лютого 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки, договору іпотеки, витребування майна з чужого незаконного володіння.

3. Витребувати з Вінницького районного суду Вінницької області цивільну справу № 128/464/23.

4. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів; роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко