ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
13.09.11 р. Справа № 13/129
Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Харькіна К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовною заявою: Приватного акціонерного товариства „Донецьксталь” –металургійний завод”, м. Донецьк
до відповідача Публічне акціонерне товариство „Маріупольський дослідно –експериментальний завод”, м. Маріуполь
про стягнення 67653грн.71коп.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю б/н від 05.04.2011р.)
від відповідача: не з’явився
СУТЬ СПОРУ:
Приватне акціонерне товариство „Донецьксталь –металургійний завод”, м. Донецьк (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський дослідно –експериментальний завод”, м. Маріуполь (далі – відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 48901грн.08коп., пені у сумі 8900грн.00коп., індексу інфляції у сумі 7613грн.90коп., 3% річних у розмірі 2238грн.73коп., всього 67653грн.71коп.
Суд ухвалою від 13.09.2011р. змінив найменування відповідача по справі з Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський дослідно –експериментальний завод”, м. Маріуполь на Публічне акціонерне товариство „Маріупольський дослідно –експериментальний завод”, м. Маріуполь.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов’язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару за договором поставки № 18992дс від 16.06.2009р.
На підтвердження свої позиції позивачем надані засвідчені копії: договору 18992дс від 16.06.2009р., додатку № 6 від 25.11.2009р. до договору – специфікації, накладної № 34605 від 16.11.2009р., листа № 09/270 від 22.10.2010р., яким відповідач визнав наявність заборгованості в розмірі 48901грн.08коп. за отриманий за договором товар, акту звірки розрахунків від 01.01.2010р., підписаний та скріплений печатками керівниками та бухгалтерами обох сторін.
Клопотанням № 17/17-1904юр від 08.08.2011р. позивач надав суду для залучення до матеріалів справи податкову накладну до видаткової, довіреність № 184 від 12.11.2009р., розгорнутий акт звірки взаємних розрахунків та довідку, згідно з якою вбачається, що станом на 05.08.2011р. за відповідачем значиться заборгованість в розмірі 48901грн.08коп.
Заявою № 17/17-1903юр від 08.08.2011р. позивач зменшив заявлений розмір пені, зробивши перерахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу 48901грн.08коп. за кожний день прострочення платежу, у зв’язку з чим просив суд стягнути з відповідачу суму пені в розмірі 4956грн.42коп., решта позовних вимог залишена без змін.
Справа слуханням відкладалась у зв’язку з неявкою відповідача та з метою надання йому права на захист, але відповідач у судові засідання не з’явився, витребуваних документів не надав, про поважність причин відсутності суд не повідомлений. Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідання. В матеріалах справи міститься витяг з ЄДР серії АЄ № 676960 станом на 08.08.2011р., з якого вбачається, що місцезнаходження Публічного акціонерного товариства „Маріупольський дослідно–експериментальний завод”, ідентифікаційний код 00645211, значиться за адресою: 87528, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Карла Лібкнехта, будинок 105. Обізнаність відповідача про розгляд спору підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення з ухвалою господарського суду представнику відповідача, яка була надіслана за адресою, вказаною в витягу та клопотанням № 09/135 від 04.08.2011р. про переніс судового засідання на вересень 2011р.
Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка відповідача істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.
Відповідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Враховуючи норми зазначеної статті, суд розглядає остаточні вимоги позивача в редакції поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог № 17/17-1903юр від 08.08.2011р.
Вислухавши у попередньому судовому засіданні представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:
16.06.2009р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) був укладений договір № 18992дс, згідно з яким продавець зобов’язується передати, а покупець прийняти та оплатити згідно умовам даного договору продукцію, іменовану в подальшому товар, номенклатура, кількість, ціна та строк поставки якої обумовлюються сторонами в додатках до даного договору.
Відповідно п. 3.1 договору ціна договору обумовлюється сторонами в додатках до цього договору.
Згідно п. 3.2 договору покупець здійснює оплату товару шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 30-ти банківських днів з дати поставки.
Відповідно п. 7.2 договору договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2009р., а по фінансовим зобов’язанням – до повного їх виконання сторонами по даному договору.
Керуючись умовами договору сторони конкретизували предмет договору, уклавши додаток № 6 від 25.11.2009р. до договору – специфікацію, в якій визначили найменування товару, кількість, ціну та його загальну вартість.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору здійснив поставку товару, погодженого сторонами специфікацією, за видатковою накладною № 34605 від 16.11.2009р., всього позивачем був поставлений товар загальною вартістю 68239грн. 98коп.
Станом на час розгляду справи, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання за договором, сплативши лише частково вартість отриманого товару, внаслідок чого сума заборгованості в розмірі 48901грн.08коп. не погашена, що підтверджується наданими позивачем актами звірки розрахунків станом на 01.01.2010р., 01.08.2011р. та довідкою.
Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягає задоволенню в повному обсязі, враховуючи наступне:
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягненні з відповідача суми заборгованості у розмірі 48901грн.08коп., у зв’язку з не належним виконанням умов договору № 18992дс від 16.06.2009р., що стало підставою для нарахування пені у сумі 4956грн.42коп., індексу інфляції у сумі 7613грн.90коп., 3% річних у розмірі 2238грн.73коп. Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою містить усі необхідні та істотні умови договору поставки.
Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.
Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов’язок поставити товар, а у відповідача прийняти та оплатити його.
Як зазначалось, позивач здійснив поставку товару, погодженого сторонами специфікацією, за видатковою накладною № 34605 від 16.11.2009р. на суму 68239грн. 98коп.
Факт отримання відповідачем товару за вказаними накладними підтверджується підписом та відбитком печатки відповідача в графі „Отримав”, чим останній надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за передбаченою ціною.
У суду відсутні сумніви відносно отримання товару саме представником відповідача, оскільки в матеріалах справи наявна засвідчена копія довіреності № 184 від 12.11.2009р., якою уповноважувався працівник відповідача Леймунська Л.П.. на отримання матеріальних цінностей від позивача.
Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними накладними був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 18992дс від 16.06.2009р. суд робить виходячи з того, що безпосередньо в спірній видатковій накладній є посилання на укладений між сторонами договір; товар, його істотні характеристики, поставлений за видатковою накладною повністю співпадає з товаром, погоджений сторонами специфікацією, що є невід’ємною частиною договору, про що значиться в самому договорі; довіреністю № 184 від 12.11.2009р. відповідач уповноважував свого працівника отримати від позивача матеріальні цінності саме за договором № 18992дс від 16.06.2009р. Відповідачем даний факт не спростований. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.
Статтею 688 ЦК України на Покупця покладено обов’язок повідомити Продавця про порушення умов Договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Постачальником прийнятих за Договором зобов’язань з поставки Товару.
Виходячи зі змісту статей 688 та 690 ЦК України, поставлені без згоди Покупця товари, від яких Покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.
Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно Договору зобов’язань, не надано доказів відмови від цього Товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов’язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 18992дс від 16.06.2009р.
На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт передачі відповідачеві товару, тобто обов’язок позивача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України та умов Договору.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Сторони у п. 3.2 договору передбачили здійснення оплати протягом 30 банківвських днів з дати поставки товару.
Відповідно до видаткової накладної № 18992дс від 16.06.2009р. відповідачу був поставлений товар на загальну суму 68239грн.98коп. Враховуючи, що товар за видатковою накладною був поставлений і відповідно отриманий відповідачем 16.11.2009р., з урахуванням п. 3.2 договору щодо строків оплати, станом на день звернення позивача до суду строк оплати по накладній наступив та почалося прострочення виконання грошового зобов’язання зі сплати отриманого товару.
Заявлені вимоги підтверджуються: видатковою накладною № 18992дс від 16.06.2009р., податковою накладною до видатковій, довіреністю № 184 від 12.11.2009р.
Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно ст.ст.33-34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 ГПК України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.
За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідач доказів оплати заборгованості в сумі 48901грн.08коп. не надав, заявлені позовні вимоги в цій частині не спростував.
Крім того, в матеріалах справи є лист відповідача № 09/270 від 22.10.2010р., яким останній фактично визнав наявність суми боргу в розмірі 48901грн.08коп. за отриманий товар, пояснюючи неналежне виконання грошового зобов’язання скрутним фінансовим становищем.
Наразі на момент прийняття рішення грошове зобов’язання відповідача перед позивачем на суму 48901грн.08коп. залишилось невиконаним, що є порушенням вимог статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається. До того ж, положеннями ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
За таких обставин, враховуючи те, що сума основного боргу підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем належними та допусимими доказами, наявними в матеріалах справи, позовні вимоги суд вважає обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню в заявленому розмірі основного боргу.
Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач на підставі п. 6.1,6.2 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 4956грн.42коп., яка заявлена до стягнення за період з 29.12.2009р. по 28.06.2010р. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу 48901грн.08коп. за кожний день прострочення платежу. Оскільки заявлений період не суперечить моменту настання права вимоги виконання зобов’язання – 29.12.2009р., остільки суд розглядає вимоги позивача в рамках заявленого періоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.
Нарахування позивачем пені здійснюється з врахуванням граничного строку та розміру пені, що передбачено ст. 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та ч.6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України.
Суд перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування пені в розмірі 4956грн.42коп., вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, у зв’язку з чим задовольняє в повному обсязі.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2238грн.73коп., здійснюючи нарахування зазначених штрафних санкцій, починаючи з 29.12.2010р. протягом 557, тобто до 08.07.2011р.) та інфляційні нарахування в розмірі 7613грн.90коп. за період з січня 2010р. по червень 2011р.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, перевіривши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату інфляційних витрат за період з січня 2010р. по червень 2011р та 3% річних за період з 29.12.2009р. по 08.08.2011р. за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р. встановив, що заявлена позивачем сума інфляційних нарахувань у розмірі 7613грн.90коп. та сума 3% річних у розмірі 2238грн.73коп. не перевищує розмір, який може бути нарахований за заявлені періоди, а отже, підлягають стягненню з відповідача у заявленому розмірі (враховуючи межі позовних вимог). Позовні вимоги в цій частині суд вважає такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при повному задоволенні позовних вимог покладаються на відповідача, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог в частині стягнення пені, судові витрати в цій частині покладатися на відповідача не будуть.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Донецьксталь” –металургійний завод”, м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства „Маріупольський дослідно –експериментальний завод”, м. Маріуполь про стягнення заборгованості у розмірі 48901грн.08коп., пені у сумі 4956грн.42коп., індексу інфляції у сумі 7613грн.90коп., 3% річних у розмірі 2238грн.73коп. задовольнити в повному обсязі..
Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Маріупольський дослідно –експериментальний завод” (юридична адреса: 87528, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Карла Лібкнехта, будинок 105, ідентифікаційний код 00645211) на користь Приватного акціонерного товариства „Донецьксталь” –металургійний завод” (юридична адреса: 83062, м. Донецьк, вул. Івана Ткаченка, будинок 122, ідентифікаційний код 30939178) суму основного боргу в розмірі 48901грн.08коп., інфляції в розмірі 7613грн.90коп., 3% річних в сумі 2238грн.73коп., витрати на оплату державного мита в сумі 637грн.10коп., інформаційно – технічного забезпечення судового процесу в сумі 222грн.24коп.
У судовому засіданні 13.09.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Видати наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2011р.
Суддя Макарова Ю.В.
< Список > < Довідник >
< Список > < Довідник >
< Текст >