Справа № 215/2500/22

1-кп/215/248/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

в складі: головуючого – судді                 ОСОБА_1 ,

при секретарі                                 ОСОБА_2

за участю: прокурора                         ОСОБА_3

обвинуваченого                         ОСОБА_4        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського районного суду м. Кривого Рогу кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 4 КК України,

                                               ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 17.12.2024 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу, ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою по 14.02.2025 р..

Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Обвинувачений заперечує проти клопотання прокурора, так як всі допитані, ніхто з них не вказав, що в його діях є ця стаття про яку каже прокурор.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, попередню ухвалу суду від 17.12.2024 р. про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважає, що обвинуваченому слід продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, задовільнивши клопотання прокурора, виходячи з наступного.

Дійсно, згідно ст. 183 КПК України – тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього кодексу.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, забезпечує особам, яким обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які, з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення законності позбавлення свободи, що означає необхідність перевірки не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а також і мети, з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою. При цьому рішення суду про продовження строку тримання під вартою, не може базуватися на первісних підставах, що слугували для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд має з`ясувати можливість застосування до особи, яка тримається під вартою, будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується в тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного (обвинуваченого); міцність його соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; постійного місця роботи, навчання; репутація, його майновий стан; наявність судимостей; повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється (обвинувачується) особа.

Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, повинно містити в тому числі виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Стороною обвинувачення доведено наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, які свідчать про вказане.

Тобто, оскільки обставини, на які посилався суд при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовженні строку його дії, а також прокурор у своєму клопотанні, не змінилися, суд вважає, що інший запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, так як він хоча й працював, і має співмешканку, у якої проживав і яка надала згоду на його перебування під домашнім арештом у належному їй житлі, але він обвинувачується у тому, що маючи не погашені судимості, у період іспитового строку вчинив новий тяжкий злочин, за який передбачено покарання від 7 до 10 років позбавлення волі, не є неповнолітнім або інвалідом, або особою похилого віку, тому він може переховуватися від суду, та вчинити інше кримінальне правопорушення, чим перешкоджати кримінальному провадженню, яке є суспільним інтересом, що незважаючи на презумпцію невинуватості превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Крім цього, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Вказані ризики, на які посилався слідчий суддя при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та суд при продовженні строку його дії, а також посилається прокурор у клопотанні, продовжують існувати та не зменшилися.

Суд вважає, що відсутність на даний час фактів втечі обвинуваченого - з метою переховування чи вчинення іншого кримінального правопорушення, жодним чином не свідчить про неможливість вчиненя ним цих дій в подальшому. Фактично, його належна процесуальна поведінка та відсутність фактів спроб, передбачених ст. 177 КПК України, зумовлені в першу чергу дієвістю обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Крім цього, факт того, що потерпілий та свідки вже допитані, теж не є підставою для відмови прокурору в задоволенні його клопотання, враховуючи, що судом не встановлено ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків, а підставою задоволення клопотання прокурора є інші, вказані судом раніше ризики.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183, 197, 199, 331  КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою – задовільнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по 22.03.2025 р..

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду, протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим з дня вручення її копії.

Суддя: