Справа № 521/19081/24

Провадження № 2/517/54/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року                                                         с-ще Захарівка Одеської області

Суддя Фрунзівського районного суду Одеської області Тростенюк В.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса про визнання заповіту недійсним

встановив:

У листопаді 2024 року представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Колесніков І.Л. звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса про визнання заповіту недійсним.

20 січня 2025 року вказана справа надійшла до Фрунзівського районного суду Одеської області на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2024 року, якою цивільну справу № 521/19081/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса про визнання заповіту недійсним передано на розгляд за територіальною юрисдикцією до Фрунзівського районного суду Одеської області.

Ухвала мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , тому у відповідності до ст. 27 ЦПК України цивільну справу № 521/19081/24 передано за підсудністю до Фрунзівського районного суду.

21 січня 2025 року, до відкриття провадження у справі, представником позивача, адвокатом Колесніковим І.Л. направлено до суду клопотання, в якому останній просить направити справу № 521/19081/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса про визнання заповіту недійсним – за підсудністю до Малиновського районного суду м. Одеси, у зв`язку з тим, що справа підлягає розгляду за правилами виключної підсудності за ч. 1 ст. 30 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови, щодо фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця або, якщо це місце невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна; право наспадкування мають особи, визначені у заповіті, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 ЦК України.

Таким чином, право на спадкування є не абстрактним, а цілком конкретним і невіддільним від предмету спадкування (спадкової маси, спадкового майна). Таким же конкретним є і питання визнання заповіту недійсним, оскільки, його кінцевими метою і результатом є реалізація (захист) права спадкоємців за законом на спадкування певного майна (частки в ньому), а відтак, набуття в порядку спадкування у власність майна чи унеможливлення такого.

Правова природа особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (заповіту) визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Більш того, згідно із абзацом 2 пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК України немає відповідного правила.

Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року визначено, що позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Крім того, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 42 Постанови № 3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз`яснив, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.

Згідно з положеннями статті 181 ЦК України, до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364,367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів щодо нерухомого майна викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно, тощо.

Оскільки представник позивача звернувся з позовом про визнання заповіту недійсним і зазначаючи в клопотанні, що предметом позову є право на спадкове майно, яке складається з квартир, а саме квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 , що також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 405026964 від 22.11.2024 наявного в матеріалах справи, тому на спори, що виникають з приводу вказаного майна, розповсюджується правило виключної підсудності, територіальна підсудність цієї справи має визначається за правилами частини першої статті 30 ЦПК України, тобто за місцезнаходженням вищевказаних квартир, які розташовані в межах Малиновського району міста Одеси, а не за місцем реєстрації відповідача.

При цьому слід зауважити, що визначення підсудності у даній справі (про визнання заповіту недійсним) за частиною першою статті 27 ЦПК України за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача, застосовується лише у разі подання позову про визнання заповіту недійсним, якщо до складу спадщини не входить нерухоме майно.

Вказане кореспондується із правовим висновком, висловленим Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.12.2019, справа № 489/2055/19.

Згідно пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Враховуючи те, нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного заповіту, розташовано на території, яка не відноситься до територіальної підсудності Фрунзівського районного суду Одеської області, суд вважає, що дана справа підлягає передачі за підсудністю доМалиновського районного суду м. Одеси.

Керуючись ст. ст. 4, 27, 30, 31 ЦПК України,

постановив:

Передати матеріали цивільної справи № 521/19081/24 (провадження № 2/517/54/2025) за позовом ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 , третя особа: Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса про визнання заповіту недійсним за підсудністю доМалиновського районного суду м. Одеси.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Суддя: