печерський районний суд міста києва

Справа № 757/59308/23-ц

пр. 2-5044/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Вовк С. В.,

за участі секретаря судових засідань Брачун О. О.,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача-2 Ткаченко Т. М.,

представника відповідача-3 Глущенко О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

Позиція сторін у справі

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури.

Позовні вимог обґрунтовувались тим, що зі сторони держави відносно позивача здійсненні незаконні обмеження його прав, які, окрім іншого, полягали в незаконному повідомлені про підозру та відповідно незаконному перебуванні позивача під слідством та судом у якості підозрюваного та обвинуваченого у період з 22.05.2014 року по 23.02.2022 року, що складає 93 місяців.

Представник відповідача ДКС України подала відзив на позов, в якому зазначила, що Казначейство згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Незаконність дій поліції та прокуратури при винесенні виправдувального вироку не встановлювалась. Позивачем не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди.

Представник відповідача ГУ НП у місті Києві подав відзив на позов, в якому зазначив, що Головне управління Національної поліції у м. Києві не є правонаступником Головного управління МВС України в м. Києві, тому ГУНП у м. Києві не є належним відповідачем у даній справі, так як правовідносини у Позивача відбувалися саме з ГУМВСУ у м. Києві (міліція). З матеріалів справи вбачається, що наступні процесуальні дії: внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення (12.05.2014), затримання Позивача за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення та повідомлення Позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (22.05.2014), застосування відносно Позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (23.05.2014), накладення арешту на майно Позивача (23.06.2014), складання, затвердження та направлення до суду обвинувального акту за обвинуваченням Позивача у вчиненні кримінального правопорушення (17.07.2014, 27.04.2015, 07.07.2015) здійснювали працівники Дніпровського РУ ГУМВС України у м. Києві, тобто працівники міліції органів внутрішніх справ України, яка ліквідується та із 07.11.2015 ГУМВС України у м. Києві (міліція) перебуває в стані припинення, а Головне управління Національної поліції у м. Києві не є правонаступником. Всі дії, які на думку Позивача обмежували його законні права та інтереси вчиняли саме працівники міліції, а не поліцейські ГУНП у м. Києві. Крім того, рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, а також слідчого судді оскаржуються в порядку визначеному КПК України, що позбавляє суд цивільної юрисдикції встановлювати незаконність дій даних службових осіб.

Представник Київської міської прокуратури подала відзив на позов, в якому зазначила, що позивач 07.05.2013 був призначений на посаду директора Центру обліку бездомних громадян з місячним випробувальним терміном. У подальшому, 18.02.2016 ОСОБА_1 переведений на посаду заступника директора Центру обліку бездомних громадян(запис № 3 у трудовій книжці), а 16.06.2022 переведений на посаду завідуючого Лівобережного відділення з питань обліку бездомних осіб. Отже, доводи позову, що позивачу завдано моральної шкоди внаслідок втрати роботи не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки ОСОБА_1 був постійно працевлаштований на посаді у Центрі обліку бездомних громадян.

Крім того, матеріалами справи також спростовуються доводи позову про завдання моральної шкоди застосуванням до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Як вбачається з ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 23.05.2014 до ОСОБА_1 постановлено застосувати захід у вигляді тримання під вартою в межах 2-місячного терміну до 18.07.2014.

У свою чергу, доказів того, що вказаний запобіжний захід застосовувався (продовжувався) у подальшому матеріали справи не містять.

Водночас, цією ж ухвалою суду визначено ОСОБА_1 розмір застави достатньої для виконання ним обов`язків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України в розмірі двадцяти мінімальних заробітних плат, що на момент постановления ухвали становило 24 360 грн.

Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 23.12.2020 вказаний запобіжний захід скасовано, а грошові кошти, відповідно до квитанції № 6, дата операції 24.05.2014 (день обрання запобіжного заходу ухвалою суду) в розмірі 24 360 грн повернуто заставодавцю - ОСОБА_1 .

Таким чином, до позивача фактично не застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Також в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджувати, що позивач звертався у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку про визнання незаконним повідомлення про підозру або оскарження ним застосування запобіжних заходів, ухвали про накладення арешту та що такі процесуальні рішення визнавались незаконними.

Таким чином, позивачем не доведено завдання моральної шкоди у заявленому розмірі, доводи про втрату роботи та обмеження волі шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою спростовуються наданими позивачем доказами, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими.

Розмір мінімальної заробітної плати, який повинен застосуватися у спірних правовідносинах у разі задоволення позову, становить 1600 грн.

Представник позивача подав відповідь на відзив відповідача Київської міської прокуратури, в якому зазначив, що в ході кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 , та у якому в подальшому постановлено виправдувальний вирок обмежувалися права Позивача, а тому наявні передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.1, п.п. 1, 1-1 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстави для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, внаслідок проведення процесуальних дій, що обмежують права громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Ще одним аспектом, який змусив позивача нервувати і переживати стала тривалість провадження у цій справі (7 років, 9 місяців, 2 дні). Така тривалість не входить в жодні рамки «розумного строку», передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Органи прокуратури ще у 2016 році після скасування вироку, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, могли набратися сміливості та припинити кримінальне переслідування ОСОБА_1 шляхом прийняття законного та обґрунтованого рішення у відповідності до положень ст. ст. 340, 341 КПК України та відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

Натомість майже 8 років ОСОБА_1 перебував під незаконним кримінальним переслідуванням, в постійному стресі, важких душевних стражданнях і моральних переживаннях від незаконних та протиправних дій відповідачів.

При цьому він беззаперечно зазнав важких моральних страждань, заподіяних внаслідок психічного впливу на нього зі сторони відповідачів, що призвело до погіршення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, які сприймали його як злочинця, втратили довіру до нього та інших негативних наслідків.

Надмірна тривалість кримінального провадження безспірно призвела до моральних страждань Позивача, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, суду, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації, та необхідністю вживати додаткових зусиль для відновлення порушеного попереднього стану тощо.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав та просив задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні.

Процесуальні дії

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 січня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Фактичні обставини справи

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

12 травня 2014 року зареєстровано кримінальне провадження №420014110040000129, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України.

22 травня 2014 року у вказаному кримінальному провадженні позивачу повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК України.

17 липня 2014 року за наслідками досудового розслідування у даному кримінальному провадженні складено обвинувальний акт за обвинуваченням позивача у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК України.

10 вересня 2015 року вироком Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/19064/14-к позивача засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК України, та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов`язків строком на 2 роки. На підставі ст.75 КК України позивача звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком на 1 рік.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року задоволено апеляції сторони захисту, вказаний вирок скасовано справу направлено до Дніпровського районного суду міста Києва для повторного розгляду іншим складом суду.

За наслідками повторного розгляду 23 грудня 2020 року вироком Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 75 5/19064/14-к ОСОБА_1 в пред`явленому обвинуваченні за ч.4 ст.368 КК України визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення (злочину).

23 лютого 2022 року Київським апеляційним судом у даній справі залишено без задоволення апеляційну скаргу прокурора, вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року залишено без змін.

03 листопада 2022 року Верховним Судом у даній справі залишено без задоволення касаційну скаргу прокурора, вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 23 грудня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 223.02.2022 залишено без змін.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону).

Згідно з положеннями статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Під час розгляду справи судом встановлено, що у зв`язку із повідомленням про підозру, обранням запобіжного заходу, тривалим досудовим розслідуванням позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі постановлення виправдувального вироку суду.

При визначені розміру морального відшкодування суд враховує обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом (93 місяці).

Зазначене призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, а тому з урахуванням засад розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди.

Мінімально гарантований розмір моральної шкоди, визначений виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на момент розгляду справи (8 000, 00 грн*93 місяці) становить 744 000, 00 грн.

Не заслуговують на увагу доводи представника відповідача Київської міської прокуратури про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із норм статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600, 00 грн, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Така практика Верховного Суду є сталою та узгоджується із нормами статті 13 Закону.

При цьому слід зазначити, що визначений статтею 13 Закону мінімальний розмір моральної шкоди не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом, однак з урахуванням конкретних обставин, засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом не передбачено, а відтак суд збільшив його до 900 000, 00 грн виходячи із тривалості перебування позивача під слідством та судом.

Доводи представника ГУ НП у м. Києві про те, що всі дії, які на думку Позивача обмежували його законні права та інтереси вчиняли саме працівники міліції, а не поліцейські ГУ НП у м. Києві, наведених висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у місті Києві (адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15; код ЄДРПОУ 40108583), Київської міської прокуратури (адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; код ЄДРПОУ 02910019), Державної казначейської служби України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; код ЄДРПОУ 37567646) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 900 000, 00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлено 27 грудня 2024 року.

Суддя С. В. Вовк