ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 січня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 729/1960/24

Головуючий у першій інстанції – Кузюра В. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/291/25

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Комунальне підприємство «Київський метрополітен»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київський метрополітен» щодо незаконного утримання премій за січень та березень 2019 року, -

                                     У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до КП «Київський метрополітен», в якому просила стягнути з відповідача на її користь незаконно утриману премію за січень 2019 року в сумі 356,50 грн та за березень 2019 року в сумі 356,50 грн.

Одночасно з позовом ОСОБА_1 скерувала до суду клопотання про поновлення строку для подання позовної заяви, мотивуючи його тим, що строки позовної давності у трудових спорах визначені ст. 233 КЗпП України та відповідно до ст. 234 КЗпП України можуть бути поновлені з поважних причин, якщо з дня отримання копії наказу про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року. Указувала, що про незаконність зняття з неї премії в січні та березні 2019 року дізналася, коли готувала у 2024 році відзив на касаційну скаргу КП «Київський метрополітен» у справі про поновлення її на роботі, і з того часу не минуло й місяця. Також посилалася на приписи п. 19 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Податкового кодексу України, згідно з якими строки позовної давності продовжено до закінчення дії воєнного стану.

Ухвалою Бобровицького районного суду від 25 листопада 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання позову до КП «Київський метрополітен» щодо незаконного утримання премій за січень та березень 2019 року відмовлено, а позовну заяву ОСОБА_1 – залишено без розгляду. 

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову про продовження строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги зводяться до необ`єктивності висновку суду про можливість заявниці дізнатися про порушення її прав у період дії строку позовної давності. Скаржниця зазначає, що премія відноситься до заохочувальних виплат і носить індивідуальний характер, оскільки роботодавець самостійно вирішує питання преміювання того чи іншого працівника, застосувавши певні критерії при оцінці його роботи у відповідний період.

Указує, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року ОСОБА_1 поновлено на роботі. Готуючи відзив на касаційну скаргу КП «Київський метрополітен», позивачка випадково виявила, що за період роботи касиром з неї незаконно знято премію за січень та березень 2019 року. Про отримання премії у меншому розмірі їй було відомо, але саме про порушення її прав вона дізналася, готуючи відзив до суду касаційної інстанції, зокрема, після детального вивчення Положення про преміювання працівників комерційної служби за основні результати  роботи.

Звертає увагу суду на те, що 01 листопада 2024 року вона звільнилася за ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію, тобто, з моменту виявлення порушення її прав і до звернення з позовом щодо незаконного утримання премій за січень та березень 2019 року не пройшло і місяця. Суд, відмовивши у продовженні строку для звернення з позовом, проігнорував приписи ст. 234 КЗпП України та п. 19 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень ПК України.

У наданому відзиві КП «Київський метрополітен», вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, а ухвалу суду – законною і такою, що прийнята відповідно до норм процесуального і матеріального права, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Доводи відзиву зводяться до того, що ОСОБА_1 не оспорювала в судовому порядку накази, якими її позбавлено премії за січень та березень 2019 року у визначені ст. 233 КЗпП України строки, хоча була обізнана про утримання з неї премій, про що свідчать розрахункові листки із виплати заробітної плати за лютий та квітень 2019 року, і які додані заявницею до позовної заяви.

Сторона відповідача наголошує, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом щодо незаконного утримання премій у січні та березні 2019 року з пропуском встановленого строку і належними доказами не довела поважність причин пропуску визначеного законом строку.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а ухвалу суду – скасувати, виходячи з наступного.

Дійшовши висновку про відмову у задоволенні клопотання про продовження строку для звернення з позовом та залишення його без розгляду, районний суд, пославшись на норми ст. 126, 127 ЦПК України,  виходив з того, що підстави, якими ОСОБА_1 обґрунтовує поважність причин пропуску процесуального строку, встановленого законом, є неповажними, носять суб`єктивний характер, не вказують на наявність об`єктивних обставин, які б унеможливлювали подання позову, та не є підставами для поновлення процесуального строку для подачі позовної заяви.

Районний суд констатував, що факти утримання премій мали місце до 24 лютого 2022 року, тому посилання позивачки на необхідність застосування п. 19 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Податкового кодексу України є безпідставним.

Однак, з наведеним висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, зважаючи на таке.

У справі встановлено, що 20 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до КП «Київський метрополітен», в якому просила стягнути з відповідача на її користь утриману премію за січень 2019 року в сумі 356,50 грн та за березень 2019 року в сумі 356,50 грн (а.с. 1-4).

Мотивуючи заявлені вимоги, позивачка зазначала, що з 19 грудня 2018 року по 22 жовтня 2019 року працювала на посаді касира на станції «Теремки», а з 23 жовтня 2019 року – переведена на посаду контролера. 09 червня 2021 року її звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП України, але постановою Чернігівського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року поновлено на посаді контролера. Під час підготовки відзиву на касаційну скаргу КП «Київський метрополітен» у справі про її поновлення на роботі ОСОБА_1 стало відомо, що з неї в січні та березні 2019 року роботодавцем незаконно знято щомісячну премію, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Одночасно у окремому клопотанні ОСОБА_1 просила поновити строк на його подання.

Ухвалою Бобровицького районного суду від 25 листопада 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання позову до КП «Київський метрополітен» щодо незаконного утримання премій за січень та березень 2019 року відмовлено, а позовну заяву ОСОБА_1 – залишено без розгляду. 

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 233 КЗпП України встановлені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, відповідно до ч. 1, 2 даної норми працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП України).

За змістом ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року.

Норми ст. 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Наслідком пропуску таких строків є відмова у задоволенні позову, тобто відмова у наданні судового захисту.

Всупереч наведених вище норм, суд першої інстанції, не відкривши провадження у цій справі, не встановивши її обставин та не вислухавши аргументи сторін, безпідставно вдався до оцінки причин пропуску ОСОБА_1 строків звернення до суду.

При цьому районний суд хибно послався на положення ст. 126, 127 ЦПК України, вирішуючи клопотання про поновлення строків, оскільки мав застосовувати положення ст. 233 КЗпП України, яка є відповідною нормою матеріального права, що регламентує строки судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. 

З огляду на те, що провадження у цій справі відкрито не було, спір по суті не вирішувався, суд першої інстанції у порушення процесуальних норм здійснив оцінку та аналіз наведеним позивачкою доводам та обставинам щодо строку її звернення до суду, залишивши позов без розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить, зокрема, винести ухвалу про продовження їй строку позовної давності. Проте наведене клопотання не може бути задоволено. Апеляційний суд виходить з того, що вирішення питання щодо можливості поновлення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом, який розглядає спір по суті. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити причини пропуску строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Наслідком пропуску таких строків є відмова у задоволенні позову, тобто відмова у наданні судового захисту.

Тобто, наслідком (можливого) висновку суду першої інстанції про пропуск ОСОБА_1 строків позовної давності та про відсутність підстав для їх поновлення з наведенням відповідних мотивів цього має бути судове рішення про відмову у задоволенні позову. 

Ураховуючи те, що спір по суті не розглянуто, апеляційний суд не може вдатись до оцінки обставин щодо строку звернення ОСОБА_1 до суду на стадії апеляційного перегляду ухвали, яка оскаржується позивачкою.

Отже, беручи до уваги вищенаведені норми та наявні матеріали справи, апеляційний суд вважає необґрунтованою та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права, оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання позову із залишенням його без розгляду, а тому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала – скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

                                      П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2024 року – скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 січня 2025 року.

Головуюча:                                                                   Н.В. Шитченко

          Судді:                                                                  Н.В. Висоцька

                                                                                      О.І. Онищенко