Справа №22-ц-4449/11Головуючий у І інстанції Журавський В.В.
Категорія56Доповідач у 2 інстанціїСавченко
26.07.2011
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
11 липня 2011 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого Даценко Л.М.,
суддів Іванової І.В., Савченка С.І.,
при секретарі Мироненко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17.05.2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а :
В лютому 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що він є ветераном органів внутрішніх справ та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, і відповідно до ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ст.20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має пільги на безоплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту на території України. Вказував, що 11.02.2011 р. близько 09 год.52 хв. водій автобуса р.н. НОМЕР_1 на міському маршруті № 5 відмовив йому у безоплатному проїзді, посилаючись на наявність в автобусі вже 2-х пільгових пасажирів, що є порушенням закону. В результаті таких дій він був змушений придбати квиток за 2 грн. на проїзд, а також зазнав моральної шкоди, яку оцінив у 10000 грн. Просив визнати неправомірними дії відповідача щодо обмеження кількості пільгових місць у транспортних засобах, зобов’язати відповідача здійснювати перевезення пасажирів без обмеження пільгових категорій і пільгових місць, прибрати із салонів автотранспортних засобів інформацію щодо обмеження кількості пільгових категорій та пільгових місць, відшкодувати позивачу вартість квитка 2 грн., моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та судові витрати.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17.05.2011 року у задов оленні позову відмовлено.
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висно вків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішен ня суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення скасуванню з таких підстав.
- 2 -
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґру нтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питан ня: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено і з матеріалів справи вбачається, що позивач має статус ветерана орган ів внутрішніх справ, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і відповідно до ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ст.20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має пільги по безоплатному користуванню всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі) на території України.
Також встановлено, що 11.02.2011 р. близько 10 години в м.Бориполі Київської області водій автобуса р.н. НОМЕР_1, що належить відповідачу, на міському маршруті № 5 відмовив позивачу у безоплатному проїзді у зв’язку із наявністю в автобусі 2-х пільгових пасажирів, в результаті чого позивач змушений був оплатити вартість проїзду.
Вказані обставини визнаються сторонами і згідно ч.1 ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що у зв’язку із придбанням позивачем 11.02.2011 р. квитка для проїзду на автобусному маршруті між сторонами було укладено договір перевезення, який припинився внаслідок його виконання і перевезення позивача.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони зробл ені в результаті порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст.ст.3,10,60,119 ЦПК України позивач самостійно визначає зміст позовних вимог, викла дає обставини, якими обгрунтовуються вимоги, та їх правові підстави, а суд розглядає і вирішує спір на підставі і виключно в межах заявлених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій відповідача щодо обмеження його права на пільговий проїз. При цьому позив ач чітко послався в позові на норми права, якими він обгрунтовує вимоги. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував підстави та предмет позову, зазначені позивачем в заяві, та всупереч вимогам ст.213-214 ЦПК України не з’ясував і не обгрунтував у мотивувальній частині рішенні чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, пов’язаних із правом на пільговий проїзд автотранспортом.
Натомість, обгрунтовуючи мотиви відмови у задоволенні позову, суд послався у мотивувальній частині рішення на факт виникнення договірних правовідносин між сторонами у зв’язку із придбанням квитка та їх виконання, що не стосувалося суті та предмету спору.
Крім того, вирішуючи спір, суд застосував норми матеріального права, зокрема ст.910 ЦК України, яка не регулює спірних відносин, щодо правомірності чи неправомірності оспорюваних позивачем дій відповідача по обмеженню права на пільговий проїзд.
- 3 -
Зазначені вище порушення, яких припустився суд першої інстанції, призвели до увалення необг рунтованого рішення.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстан ції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального і поцесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
За положеннями ст.7 Закону України «Про автомобільний транспорт»організація пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган місцевого самоврядування відповідного населеного пункту, який зобов’язаний забезпечити укладення договору із автомобільним перевізником та забезпечувати компенсацію перевізнику втрат внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів.
Згідно ст.31 вказаного Закону відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на міських і приміських автобусних маршрутах загального користування із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому серед іншого в обов’язковому порядку встановлюється розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
Згідно ч.4 ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт»види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Згідно п.п."б" п.4 ч.1 ст.89 та ст.102 Бюджетного Кодексу України видатки місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному КМ України.
Відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заході в з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМ України № 256 від 04.03.2002 р., фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.
- 4 -
Згідно з приписами частин 5 і 6 ст.51 Бюджетного Кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами; будь-які зобов’язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами держбюджету без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов’язаннями; витрати державного бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися.
Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених у місцевому бюджеті державних субвенцій.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 24.01.2011 р. № 84 «Про встановлення обсягів пільгових перевезень в автобусах загального користування по місту Борисполю на 2011 рік» встановлено обсяг пільгових перевезень в автобусах загального користування в м.Борисполі на 2001 р. в кількості двох місць в салоні автобуса за кожним рейсом (а.с.38-40).
Зі змісту рішення вбачається, що дане рішення було прийняте виходячи із розмірів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету на компенсацію пільгового проїзду окремих категорій громадян відповідно до ч.4 ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт», яка передбачає встановлення видів та обсягів пільгових перевезень.
Також відповідач вказував, що він не відмовляє у перевезенні пільговиків в межах замовлення органу місцевого самоврядування.
Позивач оскаржуючи дії відповідача, яка є автомобільним перевізником, всупереч вимогам ст.60 ЦПК України, яка покладає на сторону обов’язок довести суду ті обставини, на які вона посилається на підтвердження своїх вимог і заперечень, не надав суду доказів, що обсяги державного фінансування видатків місцевого бюджету м.Борисполя Київської області на компенсацію пільгового проїзду окремих категорій громадян і відповідно затратна частина Бориспільського міського бюджету передбачають компенсацію за перевезення всіх категорій пільговиків без обмежень.
Суд першої інстанції у свою чергу не з’ясував наведені обставини, які б давали можливість зробити висновок про обгрунтованість вимог позивача.
Доводи позивача про те, що для вирішення даного спору має значення рішення Бориспільського міськрайонного суду від 22.04.2008 р., яке звільняє його від доказування згідно ч.3 ст.61 ЦПК України, колегія суддів не приймає до уваги, поскільки в даному випадку рішення постановлене по спору між іншими сторонами.
Посилання позивача на порушення відповідачем його законних прав на пільговий проїзд необгрунтовані, поскільки спосіб реалізації позивачем таких прав врегульовано в тому числі Законом України «Про автомобільний транспорт», Бюджетним Кодексом України, які є чинними і передбачають спосіб реалізації даної пільги виключно в межах державного замовлення.
За таких обставин, викладені в апеляційній скарзі доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не грунтуються на вимогах закону.
З огляду на викладене відсутні передбачені законом підстави для задоволення вимог позивача.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.
- 5 -
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17.05.2011 року скасувати і ухвалити нове.
Відмовити в позові ОСОБА_2 до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії, відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення апеляційного суду може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий : ___________________
Судді : ___________________ ________________