УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" червня 2007 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Фединяка В.Д.,
суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,
секретарів: Пилипчук Н.Б., Логажевської М. Б.,
за участю: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , їх представника
ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_4. та її представника ОСОБА_4., відповідача ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду від 16 березня 2007 року, -
встановила:
У лютому 2007 року ОСОБА_1 третя особа на стороні позивача ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом доОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 22 грудня 1998 року згідно якого ОСОБА_5. продала, а ОСОБА_4. купила зазначену квартиру і стягнення з відповідача 1700 грн. моральної шкоди, посилаючись на те, що спірна квартира належить позивачу на праві приватної власності та була відчужена поза його волею.
Про відчуження спірної квартири, вказував позивач, йому стало відомо у 2003 році, так як він з сім'єю продовжує проживати у цій квартирі. В той час, коли відповідачка ОСОБА_4. ніколи не цікавилась спірною квартирою. Позивач вважав, що відповідачі шляхом обману позбавили його права власності на спірну квартиру, оскільки він не уповноважував ОСОБА_5. відчужувати належну йому квартиру.
Рішенням Надвірнянського районного суду від 16 березня 2007 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення і задовольнити поданий позов, вказуючи про те, що при вирішенні спору у справі суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, на думку апелянта, при вирішенні спору у справі судом не враховано того, що апелянт не уповноважував свою колишню невістку ОСОБА_5. продавати належну йому квартиру і такий договір купівлі-продажу вчинений в той час, коли у спірній квартирі проживала його дочка ОСОБА_2 з малолітньою дитиною-інвалідом. Апелянт вважав, що продаж спірної квартири було вчинено внаслідок навмисної домовленості між сторонами у договорі купівлі-продажу і такий договір є
Справа №22-ц-620/2007р. Головуючий у Іін ст. Безбородько В.А.
Категорія 5 Доповідач-суддя Фединяк В.Д.
2
нікчемним, незважаючи на підроблення його підпису на договорі доручення, згідно якого було відчужено належну йому квартиру.
У судовому засіданні ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представник підтримали доводи апеляційної скарги, просять задовольнити подану скаргу.
Відповідачі апеляційну скаргу не визнали, вважають цю скаргу безпідставною.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач 23 жовтня 1997 року даючи нотаріально посвідчене доручення ОСОБА_5 уповноважував довірительку розпоряджатись належною позивачу квартирою АДРЕСА_1, яка не без відома позивача, 22 грудня 1998 року продала цю квартиру ОСОБА_4. Відповідачка ОСОБА_5. розпорядилась спірною квартирою з дотриманням вимог закону, тому вимоги позивача є безпідставними.
Висновок суду по суті відповідає вимогам закону і матеріалам справи.
Згідно ч. 1 ст. 64 ЦК України (в редакції закону 1964 року, який діяв на час виникнення спору) довіреність визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
За змістом ст. ст. 224, 227 цього Кодексу за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити певну грошову суму.
Договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Так, представленими суду доказами: копією доручення, згідно якого позивач ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_5. розпоряджатися належною йому квартирою АДРЕСА_1 (а.с. 28); копією дубліката договору купівлі-продажу 22 грудня 1998 року зазначеної квартири посвідченого нотаріального (а.с. 21); копіями витягу про реєстрацію спірної квартири за покупцем ОСОБА_4. та технічного паспорта цієї квартири (в.с. 14-16); копіями постанови від 27 вересня 2006 року та 05 грудня 2006 року про закриття кримінальної справи порушеної по факту купівлі-продажу спірної квартири за відсутністю складу злочину (а.с. 19-21, 41-43); копією свідоцтва про належність ОСОБА_1 у минулому цієї квартири (а.с. 22); даними, які містяться у постанові про закриття кримінальної справи від 27 липня 2006 року (а.с. 70); двома висновками почеркознавчої експертизи про належність підпису на дорученні від 23 жовтня 1997 року ОСОБА_1 (а.с. 44-52); даними, які містяться у копії будинкової книги спірної квартири про виписку всіх членів сім"ї позивача після продажу цієї квартири (а.с. 9-13); копіями повідомлень у пресі за 1998 рік про продаж спірної квартири; показаннями свідка ОСОБА_6. підтверджується, що спірну квартиру продано за згодою позивача ОСОБА_1 з дотриманням вимог закону.
Судом обґрунтовано не прийнято до уваги пояснення позивача про те, що він не уповноважував колишню невістку ОСОБА_5 відчужувати належну йому квартиру, так як такі пояснення спростовуються вищевказаними доказами.
За таких обставин, відповідно ст. ст. 64, 224, 227 ЦК України (в редакції закону 1964 року), суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки позивачем у судовому засіданні не доведено того, що належна йому спірна квартира була відчужена поза його волею.
Доводи апеляційної скарги з цього приводу не спростовують правильності висновків суду викладених в оскаржуваному рішенні, тому задоволенню не підлягають.
Однак, з мотивувальної частини оскаржуваного рішення слід виключити посилання суду на ст. ст. 203, 232, 237 ЦК України (в редакції закону від 19.06.2003 року), так як спірні правовідносини між сторонами у справі виникли до введення в дію цього Кодексу.
3
Враховуючи наведене, колегія судців вважає оскаржуване рішення суду по суті правильним і підстав для скасування цього рішення, за доводами апеляційної скарги не встановлено.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів , -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилити, а рішення Надвірнянського районного суду від 16 березня 2007 року в даній справі залишити без змін.
Виключити з мотивувальної частини зазначеного судового рішення посилання суду на ст. ст. 203, 232, 237 ЦК України, як помилкового.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України з часу набрання законної сили.