КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/12013/23 Головуючий у суді І інстанції Коренюк А.М.

Провадження № 22-ц/824/2380/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що він є власником автомобіля «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , який 14 грудня 2022 року знаходився на парковці біля будинку АДРЕСА_1 .

В цей же день близько 22:04 години на парковку біля належного йому автомобіля ОСОБА_1 припаркував свій автомобіль «Шкода Октавія», д.н.з. НОМЕР_2 . Через декілька хвилин після того, як відповідач залишив свій автомобіль та пішов додому, автомобіль «Шкода Октавія» почав горіти та згодом полум`я перекинулося на автомобіль «Део Ланос», в результаті автомобіль позивача згорів.

Під час проведення перевірки за заявою сина позивача - ОСОБА_3 щодо можливого кримінального правопорушення встановлено, що відповідно до акту про пожежу від 14 грудня 2022 року причиною пожежі та знищення двох автомобілів є несправність електронної системи автомобіля «Шкода Октавія».

Відповідно до висновку експерта № 9/23-9-1/23 від 02 лютого 2023 року за результатами проведення пожежно-технічного дослідження технічною причиною пожежі, яка сталася біля будинку по вул. Чавдар, 14 в автомобілі «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , є загорання горючих матеріалів ззовні задньої частини кузова АТЗ, а саме в зоні заднього правого крила та правої частини кришки багажного відсіку внаслідок розповсюдження факелу відкритого полум`я з поруч розташованого автомобіля «Шкода Октавія», д.н.з. НОМЕР_2 . Вартість експертизи склала 4 077,43 грн.

Вартість завданої майнової шкоди внаслідок пошкодження автомобіля «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , відповідно до висновку експерта № 69/23 від 24 березня 2023 року за результатами проведення експертного транспортно-товарного дослідження станом на 14 грудня 2022 року складає 115 920,00 грн, а вартість експертизи - 4 014,86 грн.

Зазначеною пожежею йому завдано моральну шкоду, яка полягає у переживаннях та стражданнях, які були спричинені знищенням майна, позбавленням його родини необхідного засобу пересування, на який вся родина збирала кошти протягом багатьох років, позбавляючи себе інших необхідних речей. З урахуванням воєнного стану, втрати майна на окупованих територіях і тієї обставини, що вони з дружиною біженці, а син - внутрішньо-переміщена особа, автомобіль був ще й засобом можливої евакуації та єдиним активом родини, що змогли зберегти та вивезти.

Завдану моральну шкоду позивач оцінив у 50 000,00 грн.

У правове обґрунтування позову посилався на положення статей 22, 319, 322, 1166, 1167 ЦК України, вказуючи, що саме власник несе повну відповідальність за дотримання правил пожежної безпеки (постанова Верховного Суду від 24 червня 2019 року у справі № 902/435/18).

Протиправна поведінка відповідача полягає у бездіяльності, а саме в недотриманні ним, як власником автомобіля, правил безпеки при експлуатації електричних систем автомобіля, що призвело до виникнення аварійного режиму і пожежі, яка перекинулась на автомобіль позивача і завдала майнової шкоди (збитків). На думку позивача, між протиправною поведінкою відповідача і завданою йому шкодою є причинний зв`язок.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 115 920,00 грн, моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн та судові витрати у розмірі 9 752,49 грн.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 115 920,00 грн матеріальних збитків, 20 000,00 грн моральної шкоди, 1 359,20 грн судового збору, 8 092,29 грн понесених витрат на проведення експертиз, а всього - 145 371,49 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 08 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи заочне рішення, виходив з того, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, проте не з`явився до суду без поважних причин. Проте такі висновки суду не відповідають дійсності, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу належного повідомлення відповідача, судові повістки не повертались до суду із зазначенням причин не вручення. Крім того, суду було достеменно відомо, що відповідач перебував на військовій службі по мобілізації та не проживає по місцю своєї реєстрації, про що неодноразово повідомлялося та надавалися відповідні докази, які наявні в матеріалах справи. Останнім таким повідомленням зі сторони відповідача було клопотання про зупинення провадження у справі від 08 квітня 2024 року з додатками, зокрема довідкою, яка підтверджувала підстави для зупинення провадження. Можливості покинути місце служби та з`явитися на судове засідання, так як і отримувати відповідну судову кореспонденцію за місцем реєстрації можливості у відповідача не було. В свою чергу суд при перегляді заочного рішення в ухвалі від 08 серпня 2024 року зазначив, що дане клопотання відсутнє в матеріалах справи, що не відповідає дійсності, так як воно було подане 08 квітня 2024 року через електронний суд, зареєстроване за вх. 25520/23-Вх. та долучене до матеріалів справи.

Убудь-якому випадку відповідач не міг бути повідомлений належним чином та реалізувати свої права на подання відзиву, доказів, пояснень, оскільки з 11 травня 2022 року і до часу ухвалення заочного рішення від 11 квітня 2024 року перебував на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_3 по мобілізації, а на сьогодні проходить військову службу в ГУ СБ України в м. Києві та Київській області.

Крім того, звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутнє клопотання, у якому б позивач, не заперечував проти ухвалення заочного рішення, а дана умова є обов`язковою при прийнятті такого судового рішення та її відсутність унеможливлює ухвалення заочного рішення. Але суд першої інстанції проігнорував відсутність зазначеної умови та ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.

Суд першої інстанції взагалі не врахував і не надав оцінку клопотанню, поданому відповідачем 08 квітня 2024 року. Якби суд розглянув клопотання про зупинення провадження у справі, то таке зупинення судового розгляду ніяким чином не порушило б права позивача, але в той же час проведення судових засідань і прийняття рішення без участі відповідача, поки він перебуває в лавах Сил Оборони України, порушує права відповідача. Відповідач подавав разом із клопотанням витяг з журналу бойових дій в/ч НОМЕР_3 , що підтверджував підстави необхідності зупинення провадження у справі.

Відповідач відзначає, що в оскаржуваному рішенні суд визнав належними доказами висновок експерта № 9/23-9-1/23 від 02 лютого 2023 року, в якому вирішувалося питання щодо причин виникнення пожежі транспортного засобу, що мала місце 14 грудня 2022 року, та висновок експерта № 69/23 від 24 березня 2023 року, в якому визначалася вартість матеріального збитку, завданого внаслідок пожежі і було зазначено, що транспортний засіб позивача фізично знищений, а розмір матеріального збитку складає повну вартість автомобіля. Однак, у цих висновках не зазначена утилізаційна вартість КТЗ, експертне дослідження по встановленню зазначеної обставини не проводилося, тому встановити вартість знищеного транспортного засобу позивача неможливо. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, не врахував ту обставину, що після стягнення повної вартості транспортного засобу із відповідача позивач отримає в результаті більшу суму, а ніж фактичні збитки позивача. Навіть якщо транспортний засіб не підлягає відновленню, то вартість його продажу як металобрухту повинна враховуватися при розгляді справи.

Суд у своєму рішенні неправильно застосував норми матеріального права, а також не застосував актуальну практику Верховного Суду у подібних спорах, згідно якої якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після пригоди (постанова Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 752/13375/19).

Тобто, позивач має право на відшкодування шкоди у вигляді різниці між вартістю його автомобіля до та після пожежі (за вирахуванням сплаченого йому страхових відшкодувань, а також за вирахуванням залишків автомобіля, які залишилися в його володінні, так як вони мають свою вартість).

При цьому саме позивач, наполягаючи на відшкодуванні повної вартості автомобіля, з урахуванням вказаних обставин, повинен був надати суду докази вартості пошкодженого автомобіля після пожежі, так як дана сума повинна була віднята від суми вартості автомобіля до пожежі і саме така різниця в сумі повинна була б бути предметом спору в суді. Проте, позивач не надав суду будь-яких доказів вартості залишків автомобіля після пожежі.

Наданий позивачем висновок № 69/23 від 24 березня 2023 року не містить розрахунку утилізації КТЗ, що суперечить методиці оцінювання, у зв`язку з чим суд не мав підстав приймати даний висновок до уваги і, виходячи із зазначених у ньому відомостей, задовольняти позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди.

З урахуванням наведеного відповідач вважає, що суд розглянув справу з порушенням норм процесуального права за відсутності належним чином повідомленого учасника справи та ухвалив рішення у формі, яка не відповідає законодавству з урахування раніше визначеного судом порядку розгляду справи. Таке порушення норм процесуального права в силу пункту З частини третьої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду. Також суд неправильно застосував норми матеріального права, дійшовши необґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову, що має наслідком задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди відповідач зазначає, що останній не надав жодного доказу на підтвердження своїх доводів про перенесенні моральні страждання внаслідок пошкодження його транспортного засобу, яким користувався його син. Відповідач не здійснював будь-які протиправні дії, що завдали б моральну шкоду позивачу, загорання транспортних засобів сторін сталося, коли вони знаходилися на стоянці в нічний час, причиною ніби то була несправність проводки у автомобілі відповідача виходячи із висновків, які наявні в матеріалах справи, всі вони проводилися без участі відповідача, так як останній перебував на той момент на військовій службі в лавах ЗСУ та не знав про проведення даних досліджень і про причини, які, на думку експерта, стали підставою для загорання автомобіля.

Крім того, зважаючи, що позовні вимоги в частині компенсації фактично понесених позивачем судових витрат у розмірі 9 752,49 грн, які складаються із вартості висновків експерта та слаченого судового збору, і моральної шкоди, є похідними від позовних вимог про стягнення завданих збитків, в задоволенні яких має бути відмовлено, тому вказані вимоги також, на думку відповідача, не підлягають задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване заочне рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наявним доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що причиною ухвалення заочного рішення стало те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, не з`явився і не повідомив про причини неявки. Крім цього, відповідачем умисно не було подано відзиву на позовну заяву. Позивач же не заперечував проти заочного розгляду справи, що підтверджується заявами про розгляд справи за його відсутності.

Доказом того, що відповідач знав про вказану цивільну справу та дату і час проведення судових засідань, отримання ним позовної заяви із додатками, свідчить те, що ним двічі подавались клопотання про зупинення розгляду справи через його особистий електронний кабінет системи «Електронний суд». Також матеріали справи містять власноручну заяву відповідача від 27 жовтня 2023 року про ознайомлення ним із матеріалами справи в суді.

Вважає необґрунтованими твердження відповідача щодо незаконності врахування судом висновку експерта № 69/23 від 24 березня 2023 року за результатами проведення експертного транспортно-товарного дослідження автомобіля «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , та висновку експерта № 9/23-9-1/23 від 02 лютого 2023 року за результатами проведеного пожежно-технічного дослідження причин загоряння вказаного автомобіля позивача.

Відповідно до висновку експерта № 69/23 від 24 березня 2023 року встановлено, що вартість завданої шкоди внаслідок пошкодження автомобіля «Део Ланос» станом на 14 грудня 2022 року складає 115 920,00 грн. При цьому експерт обґрунтовано зазначив, що у зв`язку із тим, що автомобіль «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , був фізично знищений (оскільки проведення ремонтно-відновлювальних робіт КТЗ, пошкодженого внаслідок пожежі, є економічно недоцільним та технологічно неможливим, в даному випадку вартість відновлювального ремонту не визначалась), то вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження за наявності однієї з умов: якщо неможливо відновити КТЗ відповідно до технічних вимог виробника.

Також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо безпідставності стягнення з нього судом моральної шкоди, оскільки докладний опис моральної шкоди позивачем було наведено у позовній заяві.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Михайловин Д.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача - адвокат Погосян П.А. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнитиз таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов`язком суду.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

За правилом частини першої статті 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

За змістом пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях.

Згідно із частиною другою статті 211, частиною другої статті 223 ЦПК України, про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, перешкоджає розгляду справи.

Порядок повідомлення учасників справи про розгляд справи встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, зокрема, про належне повідомлення особи про вчинення відповідної процесуальної дії може свідчити розписка про одержання судової повістки, яка разом з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Частиною четвертою статті 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно із частиною першою статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 серпня 2023 року судом першої інстанції було відкрите спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін і 27 жовтня 2023 року ОСОБА_1 ознайомився із матеріалами справи.

13 листопада 2023 року відповідач звернувся до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі у зв`язку з тим, що його 11 травня 2022 року було мобілізовано в лав Збройних Сил України.

Ухвалою суду від 15 листопада 2023 року провадження у цій справі було зупинено до припинення перебування ОСОБА_1 у лавах Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Проте, постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 рокуза апеляційною скаргою ОСОБА_2 зазначена ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Після повернення матеріалів справи до суду першої інстанції було призначено судове засідання на 11 квітня 2024 року та сформовано судові повістки про виклик сторін до суду.

Позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодного доказу надсилання відповідачу судової повістки, в тому числі і зворотного поштового повідомлення про вручення або невручення (із зазначенням причин повернення) відповідачу судової повістки.

Виходячи з наведеного, у даній справі суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для ухвалення заочного рішення без належного повідомлення відповідача, чим позбавив останнього реалізувати свої процесуальні права, в тому числі подати відзив на позовну заяву з доказами на спростування доводів позивача, якими він обґрунтовувала свої вимоги щодо предмета спору.

Згідно із абзацом 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи(частина друга статті 376 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи, що суд першої інстанції не дотримався умов проведення заочного розгляду справи та ухвалив заочне рішення в цій справі з порушенням вимог процесуального права,це рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті спору.

За правилом частин першої - третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_2 є власником автомобіля «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 23 травня 2018 року (а.с. 12).

Позивачем в пунктах 10-11 додатків до позовної заяви в електронному вигляді через підсистему ЕСІТС «Електронний суд» надані відеофайли, які не були приєднанні судом першої інстанції до матеріалів справи.

Колегія суддів в електронній справі зазначеної підсистеми ЕСІТС переглянула вказані відеофайли і з них встановила, що 14 грудня 2022 року на парковці був припаркований автомобіль світлого кольору. Пізніше близько 22:00 години поряд припаркувався інший автомобіль темного кольору. Водії залишили свої автомобілі. Під передньою частиною автомобіля темного кольору з`явилось світло. Внаслідок того, що пізніше над автомобілем з`явився дим, можна припустити, що під автомобілем було полум`я. Проте якість зйомки не надало суду можливості ідентифікувати дані автомобілі, як автомобілі сторін даної справи. Також відео не містить пожежі, внаслідок якої, як зазначає позивач, був знищений його автомобіль.

Згідно із довідкою Дарницького районного управління ГУ ДСНС України у м. Києві від 16 грудня 2022 року за № 22/2042 підтверджено факт пожежі, яка виникла 14 грудня 2022 року у легковому автомобілі «Шкода Октавія», д.н.з. НОМЕР_2 , по вул. Чавдар, 14, внаслідок якої пошкоджено автомобіль «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 7).

З урахуванням наведеної довідки Дарницького районного управління ГУ ДСНС України у м. Києві, а також того, що з доводів апеляційної скарги вбачається, що відповідач не заперечує, що 14 грудня 2022 року згорів його автомобіль, а також автомобіль позивача, колегія суддів дійшла висновку, що цей факт мав місце.

Відповідно до висновку експерта № 9/23-9-1/23 від 02 лютого 2023 року за результатами проведеного Науково-дослідним центром судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України за замовленням ОСОБА_3 пожежно-технічного дослідження, встановлено, що технічною причиною пожежі, яка сталася 14 грудня 2022 року біля будівлі по вул. Чавдар, 14, в автомобілі «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , є загорання горючих матеріалів ззовні задньої частини кузова АТЗ, а саме в зоні заднього правого крила та правої частини кришки багажного відсіку, внаслідок розповсюдження факелу відкритого полум`я з поруч розташованого автомобіля «Шкода Октавія», д.н.з. НОМЕР_2 (а.с. 31-48).

Вартість проведення такої експертизи склала 4 077,43 грн (а.с. 21, 22).

За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частина перша статті 72 ЦПК України визначає, що експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи.

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 727/6606/16 зазначено, що відповідно до статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Згідно з частиною другою статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Крім того, відповідно до абзацу 10 частини другої пункту 4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5, у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 КК України або за відмову від надання висновку за статтею 385 цього Кодексу.

Отже, з урахуванням приписів частини сьомої статті 102 ЦПК України, обов`язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність.

З огляду на викладене, якщо у висновку експерта відсутні відомості про попередження (обізнаність) його про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 КК України або за відмову від надання висновку за статтею 385 цього Кодексу, то такий висновок є недопустимим доказом.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 904/684/18.

Зі змісту висновку експертного пожежно-технічного дослідження № 9/23-9-1/23 від 02 лютого 2023 року, який було долучено позивачем у якості доказу, вбачається, що він не містить відомостей про те, що експерт Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності ОСОБА_4 попереджений (обізнаний) про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 КК України або за відмову від надання висновку за статтею 385 КК України.

За таких обставин вказаний висновок колегія суддів вважає недопустимим доказом і не оцінює його при ухваленні рішення у даній справі.

Розмір завданої майнової шкоди (матеріального збитку), завданого позивачу внаслідок пошкодження його автомобіля «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , відповідно до висновку експерта № 69/23 від 24 березня 2023 року за результатами проведення Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності за замовленням ОСОБА_3 експертного транспортно-товарного дослідження станом на 14 грудня 2022 року складає 115 920,00 грн (а.с. 50-84).

Вартість цієї експертизи склала 4 014,86 грн (а.с. 13, 14).

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Зобов`язання щодо відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала на підставі частини першої статті 1166 ЦК України.

Для покладення на особу-правопорушника відповідальності за заподіяну майнову шкоду необхідна наявність складу цивільного правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина особи, яка завдала шкоду.

Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність -це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди передбачені статтею 1166 ЦК України, яка встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Тобто цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

У частині третій статті 12, частинах першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування.

Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права, зокрема статтею 1166 ЦК України.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, а позивач у свою чергу повинен довести наявність шкоди та її розмір.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).

У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ЄСПЛ наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Із матеріалів справи встановлено, що автомобіль позивача був пошкоджений внаслідок пожежі, що мала місце 14 грудня 2022 року по вул. Чавдар, 14 у м. Києві. Позивач вважав винним у виникненні пожежі і пошкодженні свого майна відповідача.

На доведення тієї обставини, що автомобіль позивача загорівся не внаслідок його несправності, а саме внаслідок розповсюдження факелу відкритого полум`я з поруч розташованого автомобіля, позивач надав суду висновок експерта № 9/23-9-1/23 від 02 лютого 2023 року, який судом апеляційної інстанції визнано недопустимим доказом.

Також позивач мав довести суду розмір заподіяної йому внаслідок пошкодження автомобіля майнової шкоди. На доведення розміру такої шкоди останній надав суду висновок експерта № 69/23 від 24 березня 2023 року.

Оскільки відповідач не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції, свої доводи щодо відсутності його вини у заподіянні шкоди позивачу та визначення розміру шкоди, він мав викласти в апеляційній скарзі.

Обставини загоряння автомобіля ОСОБА_2 від його автомобіля ОСОБА_1 в доводах апеляційної скарги не спростовує, як і не наводить аргументів на доведення відсутності своєї вини в знищенні автомобіля позивача.

Проте відповідач не погоджується із розміром майнової шкоди, яка заявлена позивачем до стягнення на підставі висновку експерта за результатами проведення експертного транспортно-товарного дослідження.

Оцінюючі ці доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Як вбачається із висновку експерта № 69/23 від 24 березня 2023 року, проведення ремонтно-відновлювальних робіт КТЗ, пошкодженого внаслідок пожежі, є економічно недоцільним та технологічно неможливим, оскільки такий КТЗ вважається фізично знищеним. Тому вартість відновлювального ремонту не визначалась. Експерт визначив вартість матеріального збитку позивача у розмірі ринкової вартості автомобіля, яка становила 115 920,00 грн.

Разом із тим, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в тому, що якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після пригоди, в якій він був пошкоджений.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 зазначив, щотлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що:

перелік видів діяльності, що створює підвищену небезпеку, який наведений у частині першій статті 1187 ЦК України не вичерпний. Окремі предмети матеріального світу мають одночасно декілька потенційно шкідливих властивостей, через що поводження з такими предметами слід кваліфікувати як змішані джерела підвищеної небезпеки. Змішані джерела підвищеної небезпеки можуть існувати в межах одного об`єкта матеріального світу. Автомобіль є складною технічною системою, під час експлуатації якої використовується механічна, хімічна, електрична енергія, вогненебезпечні, отруйні речовини тощо;

транспортний засіб, який не рухався (зберігався на автостоянці), але спричинив завдання шкоди внаслідок його загоряння через технічну несправність електричної чи паливної системи, слід кваліфікувати як джерело підвищеної небезпеки у розумінні частини першої статті 1187 ЦК України. Транспортний засіб кваліфікується як джерело підвищеної небезпеки не через його можливість рухатись, а через його конструктивні особливості, що зумовлює наявність у власника або особи, яка володіє відповідним транспортним засобом на іншому правовому титулі, обов`язків, що опосередковують необхідність недопущення завдання шкоди іншим особам, (зокрема, необхідність дотримання низки технічних вимог, порушення яких може мати наслідком ймовірне неконтрольоване завдання шкоди);

транспортний засіб, який не використовується (зберігається), створює ймовірне підвищене заподіяння шкоди через неможливість повного контролю з боку особи у процесі його використання за умови наявності у відповідного транспортного засобу небезпечних конструктивних елементів (зокрема, паливна та електрична системи автомобіля);

для відшкодування шкоди володільцем джерела підвищеної небезпеки за правилами статті 1187 ЦК України не має значення, чи використовує він таке джерело за призначенням. Визначальним є те, що відповідні потенційні шкідливі властивості такого джерела проявились і призвели до завдання шкоди іншим особам.

Отже відшкодування шкоди в даній справі регулюється також правилами статті 1187 ЦК України.

Згідно із статтею 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У пункті 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Оскільки у даній справі відшкодовується шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, визначаючи розмір заподіяної шкоди, колегія суддів керується також нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до статті 30 якого транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необгрунтованим. Ремонт вважається економічно необгрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки та відповідають за завдану шкоду.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 204/5314/18, від 02 грудня 2021 року у справі № 753/17190/18.

Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлений Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика).

Вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Згідно пункту 2.2. Методики утилізаційна вартість КТЗ визначається як грошова сума, яку передбачається одержати від продажу не придатного для експлуатації за прямим функціональним призначенням КТЗ для альтернативного використання його справних і придатних до експлуатації складників.

Пунктом 7.17 Методики передбачено якщо вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників розукомплектованого або аварійно пошкодженого КТЗ, перевищує його ринкову вартість без зазначених пошкоджень, то ринкова вартість такого КТЗ не розраховується. Відновлення такого КТЗ за принципом внеску є економічно недоцільним. У цьому випадку може бути визначена вартість утилізації КТЗ.

Відповідно до пункту 7.18 Методики вартість утилізації КТЗ визначається як сума ринкової вартості технічно справних складників та вартості металобрухту складників, які залишилися, або із застосуванням методу питомої ваги окремої складової КТЗ від ринкової вартості КТЗ.

Тобто навіть при утилізації транспортного засобу залишаються придатні до подальшої експлуатації деякі агрегати, вузли, деталі які є справними і мають свою ціну та їх можна демонтувати і реалізувати для подальшої експлуатації.

З цього випливає, що вартість придатних до експлуатації залишків - це реальна ціна автомобіля в пошкодженому вигляді, враховуючи деталі, які можуть бути реалізовані з урахуванням витрат на їх демонтаж, зберігання і продаж. Відповідно до пункту 7.20 Методики «вартість технічно справних складників визначається на підставі результатів їх діагностування на спеціалізованому для даної моделі КТЗ підприємстві автосервісу, а у разі необхідності - дефектування».

Пошкоджені автомобілі при ДТП та деталі, які не можуть бути реалізовані, підлягають розрахунку в якості металобрухту (утилізаційна вартість).

У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 у справі № 753/11069/16-ц зазначено, що неможливо задовольнити вимоги про відшкодування майнової шкоди з огляду на вартість автомобіля до ДТП з одночасним залишенням автомобіля у власності позивача. Відповідно якщо відсутні докази, які доводять розмір утилізаційної вартості авто, суд позбавлений можливості встановити правильний розмір відшкодування, яке має бути стягнуте з відповідача, і зобов`язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 зазначила: «... за змістом статі 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Таким чином, ремонт автомобіля, вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним. Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961- IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП...».

Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Отже, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Зазначені висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 752/13375/19.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

У справі, яка переглядається, встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого транспортного засобу (позивачу), експертом була визначена без визначення вартості утилізації автомобіля. При цьому вартість утилізації також не вказана у експертному висновку, а тому колегія суддів не має можливості визначити правильний розмір відшкодування, яке має бути стягнуте з відповідача і вважає, що це є підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування майнової шкоди.

Крім того, як було зазначено представниками сторін в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, пошкоджений автомобіль «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1 , був відновлений ОСОБА_2 за власні кошти та перебуває в експлуатації.

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 115 920,00 грн, виходячи із повної вартості автомобіля, без врахування залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу та/або вартості його відновлювального ремонту, і одночасне залишення у власності позивача цього автомобіля, є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Внаслідок пожежі із автомобіля відповідача, в якій було пошкоджено автомобіль позивача, останній зазнав душевних страждань у зв`язку з пошкодженням його майна, неможливістю нормального користування ним, порушенні звичайного способу життя, необхідності докладати додаткових зусиль для його нормалізації та здійснення заходів для відновлювального ремонту транспортного засобу.

Як вказував позивач, неправомірні дії відповідача призвели до його душевних страждань, стану постійного стресу, порушення звичних комфортних умов проживання його та членів його сім`ї. Сім`я лишилась без єдиного транспортного засобу, на який тривалий час заощаджувала кошти. Автомобіль був засобом можливої евакуації та єдиного активу родини, який вона змогла зберегти та вивезти з тимчасово окупованої території.

Колегія суддів вважає, що оскільки в судовому засіданні доведений факт пошкодження автомобіля позивача внаслідок пожежі, яка сталась з вини відповідача, то є обґрунтованими доводи позивача про те, що він зазнав душевних страждань внаслідок втрати цього майна. Розмір моральної шкоди, завданої позивачу, колегія суддів з урахуванням засад розумності і справедливості, а також глибини душевних страждань, зважаючи на пережитий емоційний стрес, витрачений час та зусилля, які є необхідними для відновлення попереднього стану транспортного засобу, оцінює у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції повинен був неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі, втім зі змісту оскаржуваного заочного рішення вбачається, що районний суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, а також розглянув справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новийрозподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частинах тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22вказано, що відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Оскільки судом апеляційної інстанції визнано недопустимим доказом у справі висновок експерта № 9/23-0-1/23 від 02 лютого 2023 року за результатами проведення пожежно-технічного дослідження, а також неналежним доказом висновок експерта № 69/23 від 24 березня 2023 року за результатами проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження, а тому понесені позивачем витрати на їх замовлення і виготовлення не підлягають стягненню з відповідача.

Водночас на підставі частин першої статті 141 ЦПК України з позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а також задоволених вимог апеляційної скарги відповідача, стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачем у межах даної справи, а саме 2 288,80 грн сплаченого судового забору за подання апеляційної скарги (2 488,80 грн - 200,00 грн).

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000,00 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 288,80 грн сплаченого судового забору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній