ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/245/25Головуючий по 1 інстанції

Справа №705/5073/24 Категорія: 304090000 Гудзенко В. Л.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       15 січня 2025 року                                                                                                м. Черкакси  

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л.

суддіГончар Н.І., Сіренко Ю.В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18.11.2024 (повний текст складено 18.11.2024, суддя в суді першої інстанції Гудзенко В.Л.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

у вересні 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2112083857248 від 01.05.2021 у загальному розмірі 40 279 грн. та понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 грн. та на правничу допомогу у розмірі 13 000 грн., мотивуючи про те, що позивач у справі набув права вимоги за кредитами до боржників за укладеними договорами факторингу, у тому числі, і щодо відповідача ОСОБА_1 на суму, заявлену до стягнення.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18.11.2024 позов у справі задоволено з посиланням на обґрунтованість доводів позивача про набуття ним права вимоги щодо стягнення кредитної заборгованості відповідача, яка ним погашена не була.

Відповідач подав на вказане рішення суду 16.12.2024 засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вказано на те, що у матеріалах справи відсутні оферта на укладення договору та її акцепт, дані стосовно ідентифікації особи-позичальника, підтвердження вчинення електронного договору, яке мав отримати позичальник.

Позивачем надано лише роздруківку договору, яка не містить одноразового ідентифікатора його обох сторін.

Позивачем не надано первинних бухгалтерських документів щодо надання відповідачу кредитних коштів. При цьому лист ТОВ «Вей ФО Пей», на який вказує позивач, не є первинним бухгалтерським документом.

Такі висновки вбачаються з відповідної практики ВС.

Строк кредитування сторони погодили тривалістю 16 днів, загальна вартість кредиту 5 280 грн., отже нарахування відсотків по кредиту за його межами є безпідставним. Продовження строку кредиту можливе лише в разі сплати нарахованих відсотків за 16 днів, докази чого у матеріалах справи відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Коллект Центр» просило її відхилити, як таку, що не підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 40 279 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 01.05.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансових послуг №2112083857248, за умовами якого ТОВ надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 4000 грн. шляхом переказу на картковий рахунок позичальника.

Умовами Договору передбачено, що позичальник сплачує проценти за користування кредитом, які нараховуються за ставкою 2 відсотки від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту; починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64 відсотки порівняно з процентною ставкою, зазначеною вище; починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38 відсотки; починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65 відсотки; тип процентної ставки - фіксована.

Договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, який здійснив дії на укладення договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором.

ТОВ «Служба миттєвого кредитування» належним чином виконало свої зобов`язання за Договором, надавши відповідачу кредитні кошти. Відповідач всупереч умов Договору грошові кошти не повернув, проценти за користування кредитом не сплатив.

01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором №2112083857248.

10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (позивач у справі) укладено договір №10-01/2023/01 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі, за договором №2112083857248.

Станом на 30.11.2021 (дата, що передувала відступленню права вимоги від ТОВ «Служба миттєвого кредитування» до ТОВ «Вердикт Капітал») загальна заборгованість відповідача за Договором №2112083857248 від 01.05.2021 становила 62179,60 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000 грн.; за процентами – 58179,60 грн.

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 1-12 від 01.12.2021, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 29040 грн., яка складається з: 4000 грн. сума заборгованості за кредитом; 25040 грн. сума заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом.

Право вимоги за нарахованими процентами за користування кредитом в розмірі 33139,60 грн. не перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал».

ТОВ «Коллект Центр» після набуття права вимоги за Договором, нарахування процентів не здійснювало.

Отже відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконував, внаслідок чого в нього утворилась заборгованість в розмірі 40 279 грн., з яких 4 000 грн. - за тілом кредиту, 36 279 грн. - за процентами.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Також згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, як позичальник, отримав кредитні кошти за договором та не повернув їх у визначені строки разом із нарахованими відсотками, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу, вірно вказав про те, що позовні вимоги про стягнення коштів є обґрунтованими.

При цьому суд першої інстанції вірно встановив суму заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи та складає 40 279 грн.

З такими висновками суду в цій справі апеляційний суд погоджується повністю, адже вони підтверджуються наявними у справі доказами та ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах та правому регулюванні правовідносин сторін.

Апеляційний суд враховує, що в статті 3 ЗУ «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

За обставин цієї справи кредитний договір від 01.05.2021 був підписаний позичальником ОСОБА_1 з використанням одноразового ідентифікатора R1 01.05.2021, що вбачається зі змісту наданого позивачем договору про надання фінансових послуг №2112083857248 від 01.05.2011.

При цьому позивачем також долучено до позовної заяви, зокрема, паспорт споживчого кредиту, підписаний аналогічним чином позичальником, та інформацію щодо порядку (хронології) дій стосовно укладення договору (а.с.14-15), де вказано здійснення клієнтом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 02 год. 24 год. запиту засобами Інтернет-мережі на укладення кредитного договору та надання з цією метою своїх персональних даних, а саме ПІБ, ІПН, дати народження та реквізитів паспорту громадянина України, номеру мобільного телефону, адресу зареєстрованого місця проживання, дані про роботу та реквізити банківських карток.

При цьому зазначено, що клієнтом ОСОБА_1 01.05.2021 для доступу до системи кредитора проведено ідентифікацію та верифікацію особи за допомогою системи BankID НБУ.

З цих підстав апеляційний суд вважає необґрунтованими аргументи скаржника про те, що відповідний договір між сторонами справи не укладався та позивачем не доведено проходження позичальником ідентифікації.

Апеляційні посилання відповідача на те, що у матеріалах справи відсутні оферта на укладення договору та її акцепт, за наявності доказів укладення кредитного договору в електронній формі правового значення не мають, адже наявність вказаного правочину свідчить про фактичне досягнення у належній формі сторонами справи згоди стосовно всіх істотних умов кредитування.

Слід оцінити критично посилання скаржника і на те, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів щодо надання відповідачу кредитних коштів, а лист ТОВ «Вей ФО Пей» не підтверджує перерахунок коштів, оскільки у вказаному листі (а.с.15 на звороті) зазначено про перерахунок коштів у сумі 4000 грн. (погоджена позичальником сума кредиту) на його банківську картку, зазначену при оформленні електронного звернення з метою укладення кредитного договору, отже у суду відсутні підстави ставити під сумнів те, що відповідні кошти були перераховані саме на виконання досягнутих кредитором та боржником домовленостей щодо отримання кредиту.

Слід відхилити і посилання скаржника на те, що строк кредитування сторони погодили тривалістю 16 днів, загальна вартість кредиту 5 280 грн., отже нарахування відсотків по кредиту за його межами є безпідставним, адже за умовами п.1.3 договору від 01.05.2021 орієнтовний строк повернення кредиту це 16 днів. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.

Пунктом 1.4 договору встановлено, що проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування, протягом фактичного строку користування кредитом.

Пунктом 1.4.1 передбачено, що нараховані проценти підлягають обов`язковій сплаті на 16 день з моменту отримання кредиту в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати.

Згідно п.1.4.2 договору у разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту (як у даній справі), проценти підлягають сплаті кожні 16 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом.

З системного аналізу вказаних положень кредитного договору щодо порядку нарахування відсотків по кредиту вбачається, що вони нараховують на строк користування кредитними коштами та підлягають систематичній сплаті кожні 16 днів з моменту укладення договору до повного погашення заборгованості.

Відтак аргументи скаржника стосовно чіткого строку нарахування відсотків по кредиту тривалістю 16 днів є необґрунтованими, адже вказаний строк є орієнтовним для повернення кредиту та встановлює систематичній сплати відсотків, а не період для їх нарахування.

Міркування скаржника про те, що продовження строку кредиту можливе лише в разі сплати нарахованих відсотків за 16 днів, докази чого у матеріалах справи відсутні, є необґрунтованими, адже таких умов кредитний договір від 01.05.2021 не містить. У даному випадку у п.1.3 договору, на який вказує скаржник, сторони погодили, що у разі відсутності боргу по відсоткам по кредиту з цього моменту позичальник вправі користуватися кредитним коштами ще протягом 16 днів, що, однак, не стосується обов`язку позичальника по сплаті відсотків за весь період кредитування.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18.11.2024 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу – залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18.11.2024 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 15.01. 2025.

Суддя-доповідач                

Судді