Справа № 204/11849/22

Провадження № 2/0203/121/2024

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Колесніченко О.В.,

за участі секретаря Погрібного О.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі в залі суду у загальному провадженні цивільну справу у паперовій формі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Софійченко Наталія Андріївна, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року позивач за представництва адвоката Старовойтової О.Е. звернулася до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська із вказаним позовом, в якому просила суд:

застосувати наслідки нікчемного правочину - договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Софійченко Н.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 61028124 від 20 жовтня 2021 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2477862012020) за ОСОБА_4 (номер запису про право власності/довірчої власності 44547399);

поновити в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на вказану квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2477862012020) за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 );

припинити право власності ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на вказану квартиру.

В обґрунтування вимог посилалась на те, що їй, ОСОБА_3 , на праві власності належала квартира АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори 17 грудня 2001 року та зареєстровано Дніпропетровським БТІ 15 січня 2002 року за реєстровим № 1171-4. З 13 вересня 2002 року позивачка була зареєстрована та постійно проживала у цій квартирі до 13 травня 2014 року, після чого проживає донині по АДРЕСА_3 . 21 жовтня 2021 року позивачці зателефонувала представник ОСББ та повідомила, що невідомі особи намагаються проникнути у її квартиру ,після чого їй стало відомо, що право власності на квартиру 20 жовтня 2021 року перереєстровано на іншу особу, проте за даними Державної прикордонної служби України вона з 01 січня 2021 року по 25 жовтня 2021 року перетинала кордон один раз 23 жовтня 2021 року, тобто була відсутня у м. Дніпрі на час здійснення реєстрації права власності на квартиру за відповідачкою, тому 25 жовтня 2021 року за її заявою розпочате кримінальне провадження за фактом шахрайства, про що внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021041030001301. Під час досудового розслідування їй, як потерпілій, стало відомо про нібито укладення ню договору купівлі-продажу з відповідачкою 20 жовтня 2021 року, проте квартиру вона не продавала та ніякого договору не підписувала, що підтверджується висновком експерта від 10 лютого 2022 року № СЕ-19/104-22/124-ПЧ відповідно до якого підпис у договорі у графі «Продавець» виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, на підставі чого вона звернулася із цим позовом.

Відповідачка свій відзив не подала, маючи у повному обсязі можливість реалізувати надані Законом процесуальні права на заперечення для спростування аргументів позовної заяви, в тому числі через представника, який 30 березня 2023 року вперше ознайомився з матеріалами справи; про жодні причини неможливості подання доказів письмово суду не повідомляла.

Третя особа своїм правом подати заяви по суті справи не скористалася, пояснень щодо позову не подавала.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2023 року прийнято за підсудністю позовну заяву за правилами загального позовного провадження, відкрите провадження та призначене підготовче засідання та з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду цієї справи по суті на засадах диспозитивності у підготовчому засіданні проведена її підготовка без виникнення процесуальних ускладнень проте з потребою у витребуванні доказів та сприянні в поданні доказів позивачу та відповідачу.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2023 року у зазначеній цивільній справі за клопотанням представника позивача закрите підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 08 липня 2024 року у даній справі призначена судова почеркознавча експертиза, у зв`язку з чим на час її проведення провадження у справі зупинялося та після отримання висновку експерта ухвалою суду від 10 жовтня 2024 року провадження у справі поновлене.

Позивач в судовому засіданні 25 березня 2024 року (в режимі відеоконференції) позов підтримала повністю, наполягаючи на його задоволенні з наведених у позовній заяві підстав. Додатково в судовому засіданні пояснила, що 17 грудня 2001 року вона з чоловіком придбала спірну квартиру, в подальшому у травні 2014 року вона змушена була переїхати у с. Сніжне Донецької області. 21 жовтня 2021 року їй зателефонувала сусідка по будинку по АДРЕСА_4 та повідомила, що до її квартири намагаються проникнути сторонні особи, через що 22 жовтня 2021 року вона виїхала у м. Дніпро, 23 жовтня 201 року прибула і близько 22-00 год. одразу звернулася до поліції з приводу шахрайського відчуження її квартири, а 24 жовтня вона прибула до поліції, де дала зразки свого підпису для експертизи. Крім того, на момент відчуження квартири не тільки її не було у м. Дніпрі, і відповідно, вона не могла його підписувати, а її чоловік, який мав би надавати нотаріальну згоду на відчуження нерухомості був мертвий з жовтня 2020 року. Крім того, хто така ОСОБА_4 їй не відомо, вона її ніколи не бачила і з нею жодних договорі не укладала, а дізналася про цю особу у 2021 році, коли з`ясувалося, що квартира відчужена.

Представник позивача в судовому засіданні в залі суду позов підтримав та наполягав на його задоволенні з наведених у позовній заяві підстав

Представник відповідача позов не визнав та наполягав на відмові у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами вимоги, а також з підстав застосування неналежного способу захисту.

Заслухавши позивача та представників сторін, повно, всебічно і об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані суду докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 17 грудня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Черненко І.М., за реєстровим № 2-4742, та зареєстрованого в КП «ДМБТІ» 15 січня 2002 року в реєстровій книзі № 488п за реєстровим № 1171-7, ОСОБА_3 набула у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 (т.1 а.с.12).

За даними паспорта громадянина України позивачка була зареєстрована у вказаній квартирі з 13 вересня 2002 року до 13 травня 2014 року (т.1 а.с.13-15).

За даними дослідженого в судовому засіданні в оригіналі договору купівлі-продажу квартири від 20 жовтня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Софійченко Н.А., зареєстрованого за реєстровим №580, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 , придбала квартиру АДРЕСА_2 вартістю 1400 000,00 грн. (один мільйон чотириста тисяч гривень, перерахованих покупцем на поточний рахунок у ПуАТ «КБ «Акордбанк» за платіжним дорученням № 1 від 20 жовтня 2021 року (т.1 а.с.187-190, т.2 а.с.2).

На підставі цього договору право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 20 жовтня 2021 року о 16 год. 20 хв. приватним нотаріусом Дніпровського МНО Софійченко Н.А., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 21 жовтня 2021 року о 20 год. 28 хв. на запит ОСОБА_5 (яку позивачка уповноважила на представництво своїх інтересів нотаріально посвідченою довіреністю від 23 жовтня 2021 року) (т.1 а.с.11).

Разом з тим, за даними Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України за вих. № 91-42416/0/15-21 від 01 листопада 2021 року ОСОБА_3 у період з 01 січня 2021 року по 25 жовтня 2021 року лише єдиний раз перетнула лінію розмежування - КППВВ Чонгар (Салькове), в`їхавши на підконтрольну територію України 23 жовтня 2021 року (т.1 а.с.56), тобто у 2021 році позивачка до 23 жовтня 2021 року не перебувала на підконтрольній Україні території та, відповідно, і у місті Дніпрі.

Як видно з вилучених в межах кримінального провадження № 12021041030001391 на підставі ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2021 року (справа № 932/8845/21, провадження № 1-кс/932/4527/21) документів у приватного нотаріуса Дніпровського МНО Софійченко Н.А. під час укладення договору купівлі-продажу квартири від 21 жовтня 2021 року подана заява ОСОБА_6 , посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського МНО Зайченко І.А. 02 вересня 2021 року, останній надав згоду дружині ОСОБА_3 на відчуження квартири АДРЕСА_2 (т.2 а.с.22-23).

Проте як встановлено в судовому засіданні чоловік позивачки - ОСОБА_6 , з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 05 жовтня 1994 року (т.1 а.с. 206) помер у віці 63 років ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Сніжне, про що Центральним відділом ДРАЦС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 14 березня 2024 року вчинений актовий запис № 8 та видано свідоцтво серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.203).

Згідно висновку Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 30 вересня 2024 року № СЕ-19/117-24/14116-ПЧ, виконаного за ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2024 року у цій цивільній справі, підпис в договорі купівлі-продажу квартири від 20 жовтня 2021 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Софійченко Наталією Андріївною, та зареєстрований в реєстрі за № 580, на останній сторінці, післяслів «Продавець», виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням її підпису (т.2 а.с. 43-52).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з абзацом першим частини першої, частин другої та третьої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до абзацу першого статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.

Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.

Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.

Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об`єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб`єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.

Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.

Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов`язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.

В пунктах 7.5-7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Отже, тлумачення частини третьої статті 203 ЦК України дає підстави стверджувати, що вона застосовується лише тоді, коли існує хоча б якесь волевиявлення учасника правочину. Якщо процес формування його волі відбувся під впливом (тиском) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують, за приписами частини першої статті 215 ЦК України це є підставою для визнання правочину недійсним.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (див. постанову Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася (абзац перший частини другої статті 639 ЦК України).

Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину.

З огляду на зміст частини четвертої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 218 ЦК України закон не пов`язує недійсність правочину з недотриманням установленої для нього обов`язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін.

Водночас укладеність договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.

Абзац другий частини першої статті 218 ЦК України визначає право заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину та встановлює, що такий факт може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, окрім показань свідків.

Відповідно до частини другої статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Тобто ЦК України передбачає можливість вважати дійсним договір, укладений з дефектами його письмової форми, зокрема й підпису, за таких умов: 1) узгодження сторонами його істотних умов, що також включає в себе волевиявлення сторін на укладення відповідного договору; 2) виконання чи часткове виконання сторонами умов договору. Розглядаючи подібні спори, суди повинні з`ясовувати, чи існує підтвердження укладення і виконання такого договору. Якщо існує, то є підстави вважати такий договір дійсним і обов`язковим для сторін, якщо ні - то договір є неукладеним.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від установлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17, засоби, визначені абзацом другим частини першої статті 218 ЦК України, можуть бути використані також для доведення факту вчинення правочину, що сприятиме захисту права іншої сторони правочину, який фактично відбувся, від зловживань у вигляді оспорювання факту вчинення цього правочину лише з огляду на відсутність підпису.

Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

Отже, відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові від 27 листопада 2024 року (справа № 204/8017/17), що відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.

З огляду на наведене вище, нотаріально посвідчений правочин купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа, за умови невстановлення факту зловживання з боку продавця своїми правами потрібно кваліфікувати як неукладений.

Основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність.

Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

Правовий наслідок, передбачений частиною першою статті 220 ЦК України, недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору у виді нікчемності такого правочину застосовується лише щодо правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 ЦК України, зокрема щодо його форми, що включає в себе його підписання сторонами.

Факт нотаріального посвідчення такого правочину не свідчить про дотримання сторонами письмової форми правочину, невід`ємним реквізитом якої є підписи сторін, та не змінює правового наслідку неузгодження сторонами правочину його істотних умов у виді його неукладеності.

Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)], без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Саме такі висновки про застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 204/8017/17 та є обов`язковими для застосування судами відповідно до ч.ч. 5, 6 статті 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів».

За вимогами ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Зважаючи на викладене, встановивши в судовому засіданні, що договір купівлі-продажу квартири від 20 жовтня 2021 року фактично є неукладеним, оскільки як і стверджувала позивачка вона його не підписувала, волі на відчуження квартири не мала і відплатний договір не укладала, суд приходить до висновку, що обраний позивачкою спосіб захисту - застосування наслідків недійсності нікчемного правочину з похідними вимогами щодо державної реєстрації права власності є неналежним способом захисту, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з урахуванням результату розгляду справи судові витрати відносяться на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 11-13, 81, 141, 206, 209, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

ОСОБА_3 в задоволенні її позову до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Софійченко Наталія Андріївна, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - відмовити в повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 02 січня 2025 року.

Суддя О.В. Колесніченко