ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/224/25Головуючий по 1 інстанції

Справа №711/6615/24 Категорія: 301030000 Скляренко В.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       14 січня 2025 року                                                                                                 м. Черкаси  

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л.

суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І.

секретарЛюбченко Т.М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 14.11.2024 (повний текст складено 20.11.2024, суддя в суді першої інстанції Скляренко В.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування арешту,

в с т а н о в и в :

у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила скасувати арешт, накладений на частину квартири за адресою АДРЕСА_1 , що накладений 10.02.2011 постановою державного виконавця Центрального ВДВС Черкаського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА №967818 від 07.02.2011 (реєстраційний номер обтяження – 10816063).

В обґрунтування вимог зазначено, що зазначена квартира є об`єктом спільної власності і в рівних частках належить позивачу та її покійному чоловіку ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 позивач не має можливості отримати документ про набуття в порядку спадкування права власності на належну померлому частку спірної квартири через наявність зареєстрованого обтяження, що накладене державним виконавцем. Орган ДВС не надає позивачу інформації про підстави збереження відповідного обтяження, оскільки не може ідентифікувати виконавче провадження, в рамках якого було накладено відповідний арешт. Тож з метою захисту своїх майнових прав позивачка змушена звертатись до суду з даним позовом.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 14.11.2024 позовні вимоги у справі задоволено з посиланням на те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач 13.12.2024 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати.

В обґрунтування вказано на те, що згідно здійсненого моніторингу Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що на виконанні в Другому ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебували виконавчі провадження про стягнення боргів з ОСОБА_2 на користь держави та юридичних осіб, про що повідомлено позивача згідно 04.04.2024 та 24.04.2024.

Позивачу роз`яснено про неможливість ідентифікувати в межах якого виконавчого провадження та на виконання якого виконавчого документа накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 , однак позивач такі дії державного виконавця помилково вважає незаконними.

Правових підстав для зняття арешту державним виконавцем у даному випадку не існує.

Стягнення з відповідача судового збору в той час коли борги по виконавчих провадженнях не стягнуто є неправомірним, оскільки накладення арешту це прямий обов`язок державного виконавця.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що квартира за адресою АДРЕСА_1 належала на праві спільної власності в рівних частках позивачу та її померлому чоловікові ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 22.12.2003, що підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно та свідоцтвом та довідкою КП «Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації» від 03.10.2021 №26679 о /а.с. 7-8, 79/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, внаслідок чого за заявою позивача від 20.10.2021 заведено спадкову справу №352/2021 (номер реєстрації у Спадковому реєстрі – 68492005).

За матеріалами спадкової справи №352/2021 судом встановлено, що єдиним спадкоємцем, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину після померлого ОСОБА_2 , є позивач /а.с. 68-79/.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за спірною квартирою наявне зареєстроване обтяження такого змісту:

- арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 10816063, який зареєстрований 10.02.2011 державним реєстратором Черкаської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА967818 від 07.02.2011, винесеною державним виконавцем Центрального ВДВС Черкаського МУЮ, об`єкт обтяження – частка спірної квартири, що належить ОСОБА_2 /а.с. 8/.

27.03.2024 та 17.04.2024 представник позивачки звертався до Другого ВДВС у м. Черкаси із заявою, в якій просив зняти відповідний арешт. /а.с. 9, 11/

Листом від 24.04.2024 представнику позивача повідомлено про неможливість ідентифікації виконавчого провадження в рамках якого було накладено арешт на належну ОСОБА_2 частку спірної квартири, а також про відсутність у державного виконавця можливості самостійно зняти відповідний арешт.

Відповідно до наявної у Другому ВДВС у м. Черкаси інформації в провадженні такого органу перебували виконавчі провадження №11693975 від 02.02.2009, №14411039 від 20.08.2009, №16443152 від 09.12.2009 та №41809058 від 30.01.2014, по яких боржником був ОСОБА_2 . Всі відповідні провадження закінчені, а їх матеріали знищені, що підтверджується наданими відповідачем відомостями з Автоматизованої системи виконавчих проваджень /а.с. 46-50/.

На теперішній час у відповідача відсутня можливість ідентифікувати виконавче провадження, в рамках якого було винесено постанову про арешт майна, на підставі якої було зареєстроване відповідне обтяження з реєстраційним номером 10816063.

За таких обставин на теперішній час позивач вважає, що право власності на частку спірної квартири, щодо якої наявне зареєстроване обтяження у вигляді арешту майна №10816063, входить до складу спадщини померлого ОСОБА_2 і було нею прийняте, але вона позбавлена можливості підтвердити та зареєструвати у встановленому законом порядку своє право. В той же час збереження обтяження у вигляді арешту частки спірної квартири задля виконання зобов`язань померлого ОСОБА_2 , щодо якого відсутні відкриті виконавчі провадження, є необґрунтованим, внаслідок чого позивач звернулась до суду з даним позовом.

Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.

Відповідно до положень ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Такі ж положення закріплено у ч. 1 ст. 321 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Одночасно частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанови від 26.11.2019 у справі №905/386/18, від 05.05.2020 у справі №554/8004/16, від 07.04.2021 у справі №174/474/17).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 (пункт 71)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанови Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 200/8461/15-ц, від 03.05.2022 у справі №711/3591/21).

Оскільки предметом спору у даній справі є вимога власника про звільнення належного йому майна з-під арешту, накладеного державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій щодо боржника ОСОБА_2 (колишнього власника спірного майна), слід дійти висновку про відсутність підстав для задоволення позову у справі у зв`язку з пред`явленням до неналежних відповідачів, адже відповідні позовні вимоги мали бути заявлені саме до особи стягувача, в інтересах якої накладався арешт на спірне майно, а не до державного виконавця, що здійснюючи свої повноваження вчиняв дії по накладенню такого арешту.

Відповідно до ст.376  ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 14.11.2024 у даній справі слід скасувати у зв`язку з тим, що, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції залишив поза увагою вказані обставини та не в повній мірі визначився зі належним складом учасників справи, та відхилити позовні вимоги у справі в повному обсязі.

Таким чином апеляційна скарга відповідача підлягає до часткового задоволення.

Водночас позивач не позбавлений права звернутися до суду, зокрема, з позовом до належного відповідача в порядку цивільного судочинства або з позовом до ДВС в порядку адміністративного судочинства про визнання їх дій неправомірними тощо.

На підставі положень ст.141 ЦПК України у зв`язку з відхиленням позовних вимог з позивача на користь відповідача слід стягнути 1610,40 грн. судового збору, сплаченого за апеляційний перегляд справи.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу – задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 14.11.2024 у даній справі – скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Другого ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування арешту– відхилити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Другого ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)1610,40 грн. судового збору, сплаченого за апеляційний перегляд справи.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 15.01. 2025.

Суддя-доповідач        

Судді