Справа № 2-2362/11

З А О Ч Н Е  Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2011 року                                                                           м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого одноособово - судді Лук'янчук О.В.,

                при секретарі –Михайлакій С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород –Дністровському цивільну справу за позовною заявою Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування,

                                                                           В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування.

В обґрунтування позову позивач вказує, що 20.12.2007 року о 23 год. 30 хв. сталася дорожньо – транспортна пригода з вини відповідача, на день скоєння ДТП відповідач не мав чинного договору обов’язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Позивач 02.07.2008 року здійснив виплату відшкодування потерпілій особі в розмірі 15 912,14 грн., також МТСБУ понесло витрати на встановлення розміру збитків та збір документів у розмірі 100 грн., таким чином загальний розмір витрат МТСБУ складає 16012,14 грн., які до теперішнього часу не відшкодовані.

Позивач просить, стягнути з відповідача на користь позивача кошти у розмірі понесених витрат 16 012 грн. 14 коп., судові витрати та витрати на правову  допомогу у розмірі 2 000 грн.

Представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про день, час та місце слухання повідомлявся належним чином, причина неявки суд не відома.

Зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, які є в матеріалах справи,  суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 20.12.2007 року приблизно о 23 годині 30 хвилин ОСОБА_1, керуючи автомобілем «Митсубиси», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись на перехресті вулиць Терешкової та Гайдара в м. Одеса, здійснив виїзд на перехрестя на заборонений червоний сигнал світлофору, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Деу», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 після зіткнення, автомобіль «Мітсубісі» відкинуло на автомобіль, який знаходився у перехрестя – автомобіль марки «ВАЗ 2112», державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3, а також на автомобіль марки «Фіат», державний номерний знак НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_4

Постановою Приморського районного суду м. Одеса від 18.02.2008 року ОСОБА_1 визнано виним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у сумі 68 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За правилами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Отже, зіткнення транспортних засобів сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 вимог правил дорожнього руху.

З матеріалів справи судом достовірно встановлено, що відповідач не мав договору обов’язкового страхування цивільно – правової відповідальності, чинного на дату ДТП.

Представник позивача вказує, що оскільки взаєморозрахунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (власником автомобілю «ВАЗ 2112») не проводилася, тому ОСОБА_3 звернувся до Моторне (транспортне) страхове бюро з заявою про відшкодування шкоди заподіяної в результаті пошкодження транспортного засобу, під час дорожньо –транспортної пригоди 20.12.2007 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно акту №405 від 28.12.2007 року автотоварознавчої експертизи, сума матеріальної шкоди пошкодженого автомобіля «ВАЗ -2112», держ. Номер НОМЕР_3 з урахуванням НДС, складає: 18734-57 грн.

Доказів щодо неправильності складеного 28.12.2007 року експертного, автотоварознавчого дослідження з визначення суми майнової шкоди до суду відповідачем не надано, інший розрахунок майнової шкоди, завданої позивачу як власнику транспортного засобу «ВАЗ 2112»,  суду також не представлено.

Отже, виходячи з таких встановлених принципів цивільного судочинства, як змагальність та диспозитивність, що передбачені ст. 10, 11 ЦПК України, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами, суд, оцінюючи докази окремо кожний та в їх сукупності, приходить до висновку про належність та допустимість представленого позивачем висновку акту №405 від 28.12.2007 року автотоварознавчої експертизи.

Крім того, відповідно до Полісу ВВ/08151888 від 05.06.2007 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, «ВУСО» здійснювало страхування цивільно-правової відповідальності автомобілю ОСОБА_3  з 15.06.2007 р. по 14.06.2008 року.

Наказом від  02.07.2008 року Моторно (транспортного) страхового бюро України «Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_3, наказано фінансовому управлінню сплатити на рахунок ОСОБА_3 15 912 грн. 14 коп. та вказана сума була перерахована ОСОБА_3

З огляду на викладене, суд вважає, що оскільки позивач виплатив грошові кошти, він має право регресної вимоги до відповідача на відшкодування понесених збитків.

Відповідно п.3ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести  ті обставини,  на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 57 ЦПК України закріплено, що доказами є будь – які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

 Згідно ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 27 Закону України „Про страхування”  до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право  вимоги, яке страхувальник або  інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Більш того, ч.1 ст.1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу)  до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Враховуючи, що до Моторного (транспортного) страхового бюро України перейшло право вимоги до ОСОБА_1 в сумі сплаченого страхового відшкодування, тому суд вважає що підлягають до стягнення виплати відшкодування потерпілій особі у розмірі 15 912,14 грн. , 100 грн. – витрати на послуги аварійних комісарів.

Також, підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі  160,12 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гр. , які документально підтверджені.

Разом з тим, суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн., з наступних підстав.

У відповідності зі ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, позивач посилається на те, що МТСБУ понесло витрати на отримання правової допомоги відповідно до умов   контракту №47  від 07.09.2010 року, укладеного з ТОВ «Авто – юст» у розмірі 2000 грн., однак, а ні в матеріалах справи , а ні під час судового розгляду справи зазначений контракт суду представлений не був.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Оскільки до теперішнього часу відповідний закон не прийнятий, до цих правовідносин підлягає застосуванню Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 “Про граничні розміри компенсації витрат пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави”.

Зазначеною постановою затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, відповідно до яких, в цивільних справах граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з правовою допомогою сторони на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не перевищує суму, що обчислюється керуючись тим, що зазначеній особі виплачується 40% розмір мінімальної заробітної плати за годину її  роботи.

З урахуванням викладеного, відповідно до Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006року №590 “Про граничні розміри компенсації витрат пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави”, суд вважає, що заявлені вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 2000 грн. задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 10, 11,57,60,61,84, 88, 209, 212, 224-226 ЦПК України, ст.ст.1166,  1187, 993, 1191 ЦК України, суд-,        

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортне) страхове бюро України кошти у розмірі 16012, 14 грн., оплачене державне мито у розмірі 160,12 та 120 грн. витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи Білгород – Дністровським міськрайонним судом., а всього суму у розмірі 16 292,26 грн.

В задоволені решти частин позовних вимог відмовити.  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії

Суддя: