Дата документу 25.12.2024 Справа № 461/4363/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №461/4363/23                         Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/1150/24                         Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія ст.199 КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянула 25 грудня 2024 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2, ч.3 ст.436-2 КК України,

за участю захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції EASYCON,

обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».

Обвинувачений ОСОБА_6  звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 26 грудня 2024 року включно.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить визначити йому розмір застави у межах 80 розмірів прожиткового мінімумів для працездатних осіб.

В обґрунтування своєї скарги зазначає, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст.2,7,8,9,17 КПК України.

Посилається на відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Також, апелянт наголошує на тому, що судом першої інстанції було визначено непомірний для нього розмір застави, який не відповідає його майновому стану.

Згідно з ухвалою суду, на розгляді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2, ч.3 ст.436-2 КК України.

Стосовно ОСОБА_6 на стадії досудового розслідування ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова у справі № 461/6526/22 від 09 грудня 2022 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Вказаний запобіжний захід неодноразово продовжувався, у тому числі на підставі ч.4 ст.331, ч.6 ст.615 КПК України. Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13 травня 2024 року одночасно визначено заставу у розмірі 1000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб як альтернативний запобіжний захід. Останній раз запобіжний захід продовжено до 16 листопада 2024 року ухвалою суду від 18 вересня 2024 року.

Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Сторона захисту заперечила проти задоволення клопотання. Зокрема, вважала не доведеним існування ризиків, зазначених у клопотанні, а розмір застави непомірним для обвинуваченого.

Прокурор у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про день, час та місце розгляду провадження повідомлений належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю не заявляв.

Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь прокурора при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі прокурора.

Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника-адвоката ОСОБА_7 на підтримання апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування (в цьому випадку - судового розгляду) до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).

З наявних матеріалів убачається, що ці вимоги закону судом дотримані.

Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора, та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.

Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2, ч.3 ст.436-2 КК України, які є особливо тяжким та тяжким злочинами відповідно.

Докази сторін будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.

Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ризик переховування обвинуваченого від суду продовжує існувати, з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, відомості про особу обвинуваченого, який хоч і є раніше не судимою особою, проте наразі обвинувачується у вчиненні серед іншого особливо тяжкого злочину, за який передбачено суворе покарання виключно у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацію майна. Також, суд врахував воєнний стан, що введений в Україні, продовження повномасштабної збройної агресії рф на території України.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свої висновки, окрім іншого також вказав на наявність нового ризику - ризику незаконного тиску на свідків, які заявлені для допиту у судовому засіданні стороною захисту.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.

Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".

Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).

З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, суворості можливого покарання та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді самим обвинуваченим та його захисником, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зокрема, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи про протилежне суперечать змісту самої ухвали.

В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.

При цьому, суд першої інстанції звернув увагу на те, що застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 не є безальтернативним, оскільки відповідною ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_6 було визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави, яку може внести як сам обвинувачений, так і будь-яка інша особа.

Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.

На думку колегії суддів, ризики, які встановлені судом першої інстанції, є підтвердженими наявними в справі доказами.

Що стосується доводів обвинуваченого ОСОБА_6 щодо визначення судом першої інстанції непомірного розміру застави, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з положеннями ч.4 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Як зазначено вище, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2, ч.3 ст.436-2 КК України, які є особливо тяжким та тяжким злочинами відповідно.

Згідно з положеннями п.2 ч.5 ст.182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається у межах – від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 25 березня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_6 одночасно з продовженням строку тримання під вартою визначено розмір застави як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 1000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3 028 000 гривень.

На думку колегії суддів, визначений судом розмір застави достатній для забезпечення виконання обвинуваченим передбачених КПК України обов`язків у разі її внесення, та визначений відповідно до вимог п.3 ч.5 ст.182 КПК України, з урахуванням обставин кримінального провадження, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та встановлених ризиків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не убачає підстав для зміни визначеного розміру застави.

Колегія суддів вважає, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються.

Відомостей про те, що обвинувачений ОСОБА_6 за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухвали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.

Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 28 жовтня 2024 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 26 грудня 2024 року включно,залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4