Справа № 530/1562/20

Провадження № 1-кп/526/32/2025

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2025 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі

головуючої судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

особи відносно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гадяч клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 12020170170000326 у вчиненні суспільно - небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в:

до суду надійшло клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12020170170000326 за вчинення суспільно - небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст.185 КК України.

Досудовим розслідування встановлено, що на початку березня 2020 року більш точної дати в ходу досудового слідства по вказаному кримінальному провадженні встановити не вдалося, ОСОБА_4 реалізуючий свій протиправний умисел, спрямований на власне незаконне збагачення, з метою таємного викрадення чужого майна, шляхом зриву навісного замка до підвального приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , проник до нього, звідки таємно викрав велосипед марки «Україна»,вартістю якого згідно висновку судово-товарознавчої експертизи № 2173 від 0910.2020 становить 700 грн, який належить потерпілій ОСОБА_6 , чим спричинив останній майнової шкоди на вказану суму. Викраденим майном підозрюваний ОСОБА_4 розпорядився на власний розсуд.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, тобто у зв`язку з декриміналізацією закону, який встановлював відповідальність за вчинення крадіжки та передбачав кримінальну відповідальність.

Судом ОСОБА_4 як судом, так і захисником роз`яснено право заперечувати щодо закриття провадження із заявлених підстав.

ОСОБА_4 , після роз`яснення йому наслідків закриття, не заперечив проти закриття кримінального провадження у зв`язку з декриміналізацією.

Потерпіла ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в матеріалах кримінального провадження мається її заява про розгляд справи без її участі.

Суд, розглянувши клопотання та думку прокурора, заслухавши пояснення ОСОБА_4 та адвоката, дослідивши наявні у розпорядженні матеріали кримінального провадження, вважає, що клопотання підлягає задоволенню, а кримінальне провадження – закриттю, з огляду на наступне.

На час, до якого відносяться інкриміноване ОСОБА_4 діяння, положення ч. 1 ст. 51 КУпАП діяли в редакції Закону № 1449-VI від 04.06.2009, згідно з якими було встановлено адміністративну відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.

Викрадення чужого майна вважалося дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищувала 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 3 ст. 51 КУпАП в редакції Закону № 1449-VI від 04.06.2009).

Згідно з п. 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року. Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020 встановлено в сумі 2102 грн., відтак податкова соціальна пільга у 2020 році складала 1051 грн.

Положеннями ст. 185 КК України встановлено кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжку), водночас нормами КК України не встановлено розміру вартості майна, що є предметом крадіжки.

Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 51 КУпАП в редакції Закону № 1449-VI від 04.06.2009 у 2020 році на час, до якого відноситься інкриміноване ОСОБА_4 діяння, крадіжка чужого майна вважалася дрібною, якщо вартість такого майна на момент здійснення правопорушення не перевищувала 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 210.20 грн., якщо вартість викраденого майна перевищувала вказану суму, то наставала кримінальна відповідальність.

Отже, на час, до якого відносять інкриміноване ОСОБА_4 суспільно небезпечне діяння: таємне викрадення чужого майна вартістю понад 210.20 гривень кваліфікувалось за ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка), таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднану з проникненням у інше приміщення.

В той же час, 09.08.2024 набув чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів" № 3886-IX від 18.07.2024, яким фактично пом`якшено кримінальну відповідальність за вчинення крадіжки шляхом збільшення мінімального розміру суми викраденого майна.

Частиною 6 ст. 3 КК України, визначено, що зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп/1997 Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини).

Разом із тим, у Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 7 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 зазначено, що в розумінні приписів статей 3, 8, 28, 55, 58, 62, пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України у їх взаємозв`язку держава має позитивний обов`язок створювати належні національні організаційно-правові механізми притягнення особи до кримінальної відповідальності, які здатні гарантувати всебічну охорону людської гідності, зокрема забезпечувати функціонування та завершення кримінального провадження таким чином, щоб було дотримано найважливіших конституційних гарантій захисту особи від необґрунтованого кримінального переслідування, а саме базового принципу верховенства права і пов`язаних із ним принципів.

За змістом ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року по справі №0306/7567/12, за загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності.

Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.

Зазначений підхід закріплено у частині першій статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що пом`якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну дію в часі.

Зміст цієї конституційно-правової норми деталізовано у статті 5 КК. Згідно із частиною першою цієї статті закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили діяння до набрання законом чинності.

9 серпня 2024 року набув чинності Закон України № 3886-ІХ від 18.07.2024 року «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», яким встановлено, що дії щодо викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати у розмірі до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян є дрібною крадіжкою, за яку настає відповідальність за ст.51 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Так, відповідальність за частиною 1 статті 51 КУпАП настає за вчинення дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Частина 2 статті 51 КУпАП встановлює відповідальність за дію, передбачену частиною першою цієї статті, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу зазначеної норми слідує, що у разі викрадення особою майна вартістю до 1051 гривень (на дату вчинення інкримінованого правопорушення), то такі дії підпадають під ознаки адміністративної відповідальності та виключають кримінальну, тобто фактично декриміналізовані дії осіб, які вчинили викрадення майна вартістю до названої суми. Тобто, в 2020 році для норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень застосовувалась сума в 1051 грн..

Декриміналізація – це юридична перекваліфікація частини кримінально караних діянь і переведення їх в розряд адміністративних, дисциплінарних та інших правопорушень або правомірних дій. Декриміналізацією також визнається скасування раніше діючої кримінально-правової заборони, якою поведінка певного виду визнавалася як злочин; переведення діянь із категорії злочинних у категорію не злочинів. Практична реалізація декриміналізації допомагає підтримувати кримінальне законодавство в "актуальному" стані, швидко реагувати на зміни у суспільстві та державі.

Під скасуванням кримінальної відповідальності за діяння слід розуміти його декриміналізацію (повну або часткову), яка може бути досягнута, зокрема, шляхом скасування норм Особливої частини КК України; внесення змін до них – включення до диспозицій додаткових ознак або виключення ознак, які були у попередній редакції норми; нового офіційного тлумачення кримінально-правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту (аналогічна позиція міститься у постанові ККС ВС від 24 липня 2018 року у справі №569/4061/17).

Відповідно до п.1-2 ч.2 ст.284 КПК України, кримінальне провадження закривається судом з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої цієї статті, якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти закриття за цією підставою.

За змістом п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України у редакції від 01.12.2022 року, яка діє на час розгляду справи, кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння. Підставами для закриття кримінального провадження у випадку втрати чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння є згода на це підозрюваного, обвинуваченого.

Згідно абзацу 5 частини 7 ст.284 КПК України, ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених статтею 479-2 цього Кодексу.

У новій главі 36-1 КПК України визначено особливості здійснення кримінального провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.479-2 КПК України, суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує.

Рішення про закриття кримінального провадження на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України констатує відсутність караності діяння за змістом нового кримінального закону і, відповідно, не тягне для особи будь-яких кримінально-правових наслідків, навпаки, спрямоване на захист прав цієї особи, а тому, враховуючи, що питання про кримінальну відповідальність за діяння, яке втратило якість злочинності, виключається в принципі, то й кримінальне переслідування відносно обвинуваченого підлягає припиненню. Відповідно суд у судовому провадженні не може не відреагувати на зміну державою оцінки певного діяння, і має у процесуальному порядку відреагувати на скасування кримінальної відповідальності за діяння. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 грудня 2019 року в справі №153/1289/18.

Частиною 1 статті 61 Закону України "Про правотворчу діяльність" від 24 серпня 2023 року визначено перелік способів, за яких нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент вважається таким, що втратив чинність. Серед інших способів законодавець також визначив, втрату чинності нормою, зокрема, якщо суб`єкт правотворчої діяльності прийняв (видав) у встановленому цим Законом порядку рішення про визнання прийнятого (виданого) ним нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що втратив чинність та в інших випадках, визначених законом.

Проаналізувавши вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що законодавець, у порядку визначеному Законом України "Про правотворчу діяльність", хоча і не приймав рішення про визнання не чинною ст.185 КК України, проте в інший спосіб, змінивши норму ст.51 КУпАП щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна, зокрема збільшивши суму викраденого майна для настання кримінальної відповідальності, фактично декриміналізував кримінальне правопорушення за ст.185 КК України, де вартість викраденого майна становить менше 2102 гривень (на момент вчинення інкримінованого правопорушення), тому суд вважає, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_4 про застосування примусових заходів медичного характеру, виходячи зі змісту заявленого в судовому засіданні клопотання, підлягає закриттю без встановлення фактичних обставин справи, а тому клопотання прокурора підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, а також того, що підстави для закриття кримінального провадження не пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, а лише зі змінами законодавства про кримінальну відповідальність, суд задовольняє клопотання та закриває кримінальне провадження на підставі пункту 4-1 частини 1 статті 284 КПК України.

Питання речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Долю процесуальних витрат суд не вирішує, оскільки закриває кримінальне провадження без встановлення фактичних обставин справи.

При цьому, суд не направляє матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_4 для вирішення питання щодо притягнення його до адміністративної відповідальності через відсутність відповідного клопотання прокурора та повноважень у суду в частині збирання та визначення обсягу доказів, що є виключною компетенцією органу, уповноваженого на складення адміністративного протоколу.

Керуючись ст.4,5 КК України, ст. 284, 314, 372, 395, 479-2 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора про закриття кримінального провадження за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 12020170170000326 у вчиненні суспільно - небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України – задовольнити.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020170170000326, відносно ОСОБА_4 щодо якого розглядається клопотання про застосуватися примусових заходів медичного характеру у вчиненні суспільно - небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України – закрити на підставі пункту 4-1 частини 1 статті 284 КПК України, у зв`язку із втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Зінківського районного суду від 07.10.2020 на велосипед «Україна» чорного кольору, жіночого типу, який було оглянуто та вилучено 06.10.2020 року по АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_6 .

Витрати за проведення судово-товарозначої експертизи № 2173 від 09.10.2020 в сумі 653.80 грн. віднести на рахунок держави.

Речові докази: велосипед марки «Україна» - повернути ОСОБА_6 .

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Гадяцький районний суд протягом семи днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали проголошено 13 січня 2025 року о 15 год.

Головуюча: ОСОБА_1