Справа № 487/4280/24

Провадження № 1-кс/487/798/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       10.01.2025                                                                         м.Миколаїв

        Слідчий суддя Заводського районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2 прокурора – ОСОБА_3 , підозрюваного – ОСОБА_4 , захисника - ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миколаєві клопотання слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Херсоні) ТУ ДБР розташованого у м. Мелітополі ОСОБА_6 у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №42017010000000186 від 17.11.2017 про застосування запобіжного заходу - тримання під вартою відносно:

            ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м.Херсоні, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судимого

           підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, -

                                        ВСТАНОВИВ:  

       09.01.2025 слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Херсоні) ТУ ДБР розташованого у м.Мелітополі ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та місто Севастополь Прокуратури Автономної Республіки Крим та м.Севастополя ОСОБА_7 , звернувся до суду з клопотанням у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №42017010000000186 від 17.11.2017про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 ..

       Відповідно до клопотання, досудовим розслідуванням встановлено наступні обставини:

       06.03.2014 року, депутатами Верховної Ради АР Крим, в порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст. ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум», прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу рф на правах суб`єкта федерації.

       Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території АР Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу рф на правах суб`єкта федерації.

       Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь - якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.

       У подальшому, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову №1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому ленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».

       Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014, мовою оригіналу російською, «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым – парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».

       Надалі, 18.03.2014 між рф та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 підписано договір про входження території АР Крим а м. Севастополя до складу рф, що свідчить про проведення представниками рф та її федеральних органів підривної діяльності проти України.

       Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії рф з 20.02.2014 року.

       Відповідно до Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого Указом Президента України від1 6.04.2011 за № 484/2011, яке діяло до 30.09.2015, Державне агентство рибного господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України.

       Держрибагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо, а також через свої територіальні органи (органи рибоохорони) - Головне управління в м. Києві, управління в Автономній Республіці Крим, м.Севастополі, областях, басейнові управління, відділи, повноваження яких поширюються на декілька областей, та спеціально уповноважений орган державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибного господарства, у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Президента України та Міністра.

       Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 07.12.2011 за № 1263 «Про утворення територіальних органів Державного агентства рибного господарства», утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державного агентства рибного господарства, реорганізувавши шляхом перетворення юридичні особи, які належать до сфери управління Агентства, в тому числі Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Запорізькій області.

       21.03.2014 державною думою рф прийнято федеральний конституційний закон № 6-ФКЗ «О принятии в рф Республики Крым и образовании в составе рф овых субъектов – Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

       Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, прокуратури та інші правоохоронні органи рф з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.

       У той же час, самопроголошеною владою так званої «Республіки Крим» за сприяння російської федерації були незаконно створені, у тому числі територіальні органи «Агентства рыбного хозяйства Республики Крым».

       Зокрема, 06.03.2014 постановою самопроголошеної «Верховной Рады Автономной Республики Крым» № 1704-6/14 (зі змінами № 1759-6/14 від 17.03.2014) внесено зміни в систему і структуру органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, зокрема «Агентства рыбного хозяйства Республики Крым».

       Крім того, встановлено, що громадянин України ОСОБА_4 , перебуваючи на посаді заступника начальника правоохоронного органу - Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Запорізькій області, був обізнаний із відповідними завданнями покладеними на даний орган, та в силу рівня освіти та життєвого досвіду, в достатній мірі розумів, що звільняючись з Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Запорізькій області, він, як громадянин України та особа, яка склала присягу на вірність народу України, не повинен вчиняти дій на шкоду основам національної безпеки.

       В противагу чому, під час окупації рф Кримського півострову, ОСОБА_4 , маючи стійкий, виниклий за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, умисел, направлений на вчинення державної зради, будучи колишнім заступником керівника Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Запорізькій області, володіючи достатнім рівнем освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів окупації суверенної території України – АР Крим та м.Севастополя, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше березня 2014 прибув на дану тимчасово окуповану територію України.

       Так, ОСОБА_4 , перебуваючи в м. Сімферополі, у не встановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 17.03.2014, реалізовуючи свій злочинний умисел, з власної ініціативи добровільно, в період збройного конфлікту, вступивши в контакт з невстановленими представниками рф з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади на території Автономної Республіки Крим, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України захищати, незалежність та територіальну цілісність України, вимог Закону України «Про державну службу» Присяги державного службовця, з наміром перейти на бік ворога, вчинив умисні дії на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, що виразилися в переході на бік ворога у період збройного конфлікту шляхом зайняття посади голови Держрибагентства України та подальшого виконання функцій у незаконно-утвореному правоохоронному органі держави-окупанта.

       Зокрема, маючи свідомий та злочинний умисел, спрямований на надання іноземній державі, а саме російській федерації, допомоги у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечення подальшої окупації території АР Крим та м. Севастополя громадянин України ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що так зване «Агентство рыбного хозяйства Республики Крым», є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах російської федерації, в березні 2014 року в м.Сімферополі за власною добровільною згодою почав працювати у незаконного утвореному органі «Агенстве рыбного хозяйства Республики Крым», а 17 березня 2014 рішенням так званого «Государственного совета Республики Крым» № 1761-6/14, в особі ОСОБА_11 , призначений на посаду «председателя Агенства рыбного хозяйства Республики Крым» на якій працював до листопада 2014 року.

       Таким чином,  ОСОБА_4 умисно та свідомо продовжив здійснювати незаконну державну діяльність у незаконно створеному рф на окупованій території України державному органі влади, керувався російським законодавством, тобто виконував функції представника влади країни агресора чим забезпечив функціонування незаконно створеної системи державної виконавчої влади, що призвело до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові Крим.

       09.01.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, а саме: у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, а саме: переході на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривої діяльності проти України.

Підставою для внесення клопотання стало те, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке по ступеню тяжкості відноситься до особливо тяжких злочинів проти Основ Національної безпеки Украни, та наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч. 1 ст.177 КПК України, які неможливо запобігти шляхом застосування до підозрюваного більш м`якого запобіжного заходу.

В судовому засіданні прокурор підтримав дане клопотання та просив про його задоволення.

В судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 , свою провину у пред`явленій підозрі у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.111 КК України не визнав. Вказав, що органом досудового розслідування не доведено факт його перебування на тимчасово окупованій території АРК у 2014 році, як і не доведено факт створення незаконного органу «Агентство рыбного хозяйства Республики Крым та добровільного зайнятя ним будь-якої посади у даному орані.

Стверджував, що після звільнення у 2013 році з посади заступника начальника Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Запорізькій області та до моменту зайнятя посади у Овідіопольській районній державній адміністрації (19.12.2014), перебував на обліку Херсонському міському центрі зайнятості. Отримував виплати по безробіттю, з`являвся для реєстрації та приймав участь у навчанні, що виключає можливість його знаходження у вказаний період на тимчасово окупованій території АРК.

Зазначив, що пройшов відповідні спеціальні перевірки та по теперішній час працює на різних посадах у державних органах.

Вказав, що після повномасштабного вторгнення рф на теритрорію України, у лавах терооборони захищав м.Запоріжжя, має подяки від ЗСУ за волонтерську роботу.

Вказав, що надані стороною обвинувачення роздруківки з інтернет сайтів не можуть вважатися допустимими доказами. Зазначив, що з особами, які були допитані у якості свідків, у нього склалися неприязні стосунки за час його роботи на різних посадах Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства, а отже їх покази є наклепом та його оговором.

       Сукупність зазначених обставн, на переконання ОСОБА_4 є підставою для відмови у задоволенні клопотання.

Захисник ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні, перечував проти задоволення клопотання, посилаючись на те що підозра пред`явлена його підзахисному є необґрунтованою, оскільки стороною обвинувачення не надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження факту скоєння його підзахисним інкримінованого кримінального правопорушення, як і не надано доказів, на підтвердження ризиків, про існування яких зазначено у клопотанні.

       Заслухавши думку сторін кримінального провадження, перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши докази, слідчий суддя вважає, що вказане клопотання підлягає задоволенню виходячи з наступного.

       Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

       У судовому засіданні встановлено, що у провадженні слідчих Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Херсоні) ТУ ДБР розташованого у м.Мелітополі перебуває кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №42017010000000186 від 17.11.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.

       09.01.2025 у кримінальному провадженні ОСОБА_4 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, а саме у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, а саме: переході на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривої діяльності проти України.

       Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України підтверджується наступними долученими до клопотання та дослідженими доказами: рапортом старшого о/у 1 сектору 5 відділу Управління ГУ БКОЗ СБ УКраїни від 10.03.2021; актом складеним оперативним працівником 21.03.2021 за результатами оглядуінтерент-видання, щодо формування незаконних державних органів влади на тимчасово окупованій території АРК; Актом складеним оперативним працівником 28.03.2021 за результатами огляду інтерент-видання, щодо формування незаконних державних органів влади на тимчасово окупованій території АРК; протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 24.05.2021; протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 25.05.2021; Протоколом допиту свідка ОСОБА_14 від 08.01.2025; Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімкасмми за участю свідка ОСОБА_14 від 08.01.2025; Протокол складений оперативним працівником 03.01.2025, за результатами огляду інтерент-видання, щодо формування незаконних державних органів влади на тимчасово окупованій території АРК, зокрема «Агенстве рыбного хозяйства Республики Крым»

       Слідчий суддя критично оцінює доводи сторони захисту про необґрунтованість підозри ОСОБА_4 , оскільки оцінка достатності доказів на обґрунтування підозри особи у вчиненні злочину на стадії досудового розслідування має менший стандарт доведеності у порівнянні з доведеністю винуватості особи у вчиненні злочину поза розумним сумнівом за результатами судового розгляду.

       Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

       Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Мюррей проти Сполученого Королівства» 14310/88, 28 жовтня 1994 р. наголошено « … Метою допитів під час тримання під вартою відповідно до пункту (с) частини 1 статті 5 … є сприяння кримінальному розслідуванню шляхом підтвердження чи розвіювання конкретної підозри, яка послужила причиною арешту. Тому факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

-        Фактичні дані, які містяться у наданих стороною обвинувачення доказах, на думку слідчого судді, здатні переконати об`єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_4 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення, а отже підтверджують наявність обґрунтованої підозри.

-        Також слідчий суддя наголошує на тому, що при оспорюванні обґрунтованості підозри, слідчий суддя не може давати оцінку допустимості та належності доказів на стадії досудового розслідування, під час якого слідчим проводяться слідчі (розшукові) дії спрямовані на виявлення та документування доказів причетності особи до вчиненого злочину, а відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України, оцінка допустимості та належності доказів, буде надана судом 1-ої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.

Перебування ОСОБА_4 на обліку у Херсонському міському центрі зайнятості у період з 18.11.2013 по 15.08.2014, про що зроблено відмітку у його трудовій книжці, безспірно не може спростовувати встановлкні органом досудового розслідування обставини, щодо перебування підозрюваного у період з березня по листопад 2014 року на тимчасово окупованій території АРК.

З урахуванням викладеного, слідчий суддя приходить до переконання, що докази надані стороною обвинувачення доводять обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, що є підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

       Крім того, з матеріалів кримінального провадження, слідчий суддя приходить до переконання про доведення прокурором існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину проти Основ національної безпеки України, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п`ятнадцяти років, у зв`язку з чим може ухилитись від органів досудового розслідування та суду на тимчасово окупованій території чи території визнаної Верховною Радою державою агресором.

Обізнаність про особисті данні свідків, які надали органу досудового розслідування покази відносно нього, свідчить про можливість впливати на нмх, з метою схилити у будь-який спосіб до зміни або відмови від раніше наданих ними показань чи взагалі надання будь-яких показань.

Враховуючи, що у 2016 році ОСОБА_4 пред`явлено обвинувачення за ч.3 ст.28, ч.3 ст.368 КК України, та на даний час здійснюється судовий розгляд кримінального провадження, об`єктивно існує рзик вчинення ОСОБА_4 іншого кримінального правопорушення.

Щодо тверджень захисника в частині не доведення прокурором існування ризиків, слідчий суддя зазначає, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

З урахуванням обставин кримінального правопорушення та даних про особу підозрюваного, слідчий суддя вважає, що ОСОБА_4 може вчинити вказані дії направленні на перешкоджання кримінальному провадженню.

Відповідно до положень ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України.

       При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує дані про особу підозрюваного, який одружений, має постійне місце проживання та реєстрації. працевлаштований.

       Також, слідчий суддя враховує, що ОСОБА_4 пред`явлено підозру у скоєнні особливо тяжкого злочину проти Основ Національної безпеки України.

       У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".

       Відповідно до пункту 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 р. - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

       Враховуючи вище зазначені саме такий запобіжний захід, як тримання під вартою, на стійке переконання слідчого судді, відповідає меті забезпечення реалізації завдань кримінального провадження, забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, та зможе запобігти ризикам наявним та доведеним під час розгляду клопотання.

       Також, слідчий суддя виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює ЄСПЛ, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним у п.35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції»

       Відповідно до ч.ч.3,4 ст.183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків.

              Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

       Слідчий суддя, за результатами розгляду клопотання, оцінивши в сукупності обставини кримінального правопорушення, у скоєнні якого підозрюється ОСОБА_4 дані про його особу, зокрема той факт, що він має сталі соціальні зв`язки, та подяки за волонтерську роботу, зокрема командира ВЧ НОМЕР_1 та 11 ВЧ НОМЕР_2 , а також обставини, що враховуються при обрані запобіжного заходу та визначені положеннями ст.178 КПК України, приходить до переконання про необхідність визначення розміру застави.

       Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

       Відповідно до п.3 ч.5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається від від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти», було встановлено що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підозрюваного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі.

        У своєму рішенні ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 28 вересня 2010 року, зазначив, що відповідно до статті З Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.

       При цьому, слідчий суддя зазначає, що виходячи з практики ЄСПЛ, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

       При визначенні розміру застави, який можна вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваногоОСОБА_4 , слідчий суддя враховує доведення існування ризиків визначених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України,  дані про особу підозрюваного, його майновий стан, тяжкість та обставини  кримінального правопорушення  у якому  він обґрунтовано підозрюється,  та вважає, що заставу слід визначити 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

       Окрім цього, застосовуючи щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у виді застави, слідчий суддя вважає за необхідне покласти на ОСОБА_4 обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

       З урахувань положень ч.3 ст.197 КПК Україи, строк дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 слід встановити до 09.03.2025 року у межах строку досудового розслідування.

       Керуючись ст.ст. 176-178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 309 КПК України, слідчий суддя, -

                                                                       УХВАЛИВ:

            Клопотання слідчого  – задовольнити.

                 Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  підозрюваного у вчиненні   кримінального правопорушення,  передбаченого  ч.1 ст. 111 КК України, запобіжний  захід – тримання під вартою.

               Визначити розмір застави, після внесення якої підозрюваний повинен бути звільнений з під варти, в розмірі двісті п`ятдесят прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 757 000 ( сімсот п`ятдесят сім тисяч) гривень.

Покласти на ОСОБА_4 у разі звільнення під заставу наступні обов`язки:

             прибувати до слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Херсоні) ТУ ДБР розташованого у м.Мелітополі ОСОБА_6 кожного четверга місяця;

              не відлучатися з міста Херсону без дозволу слідчого, прокурора чи суду в залежності від стадії кримінального провадження;

       повідомляти слідчого, прокурора чи суду в залежності від стадії кримінального провадження про зміну свого місця проживання та роботи;

               утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;

             здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

             Попередити ОСОБА_4 про наслідки невиконання обов`язків, передбачених ст.194 КПК України, роз`яснивши, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

               Ухвала слідчого судді в частині тримання під вартою ОСОБА_4 діє до 09 березня 2025 року.

               Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

               Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя:                                                                                                          ОСОБА_1