ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.11                                                                          Справа №  30/5009/4330/11

Суддя    Кагітіна  Л.П.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02660,                    м. Київ, вул. Колекторна, 1)

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерсте Бір Группе Україна»(69002, м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду, буд. 50, кв. 101)

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліонхім»(69005,                              м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 23, кв. 114)

про стягнення  9002,46 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 00000499 від 15.05.2009р., 63571,44 грн. неустойки, 150129,52 грн. збитків, 1048,29 грн. пені, 1179,41грн. інфляційних втрат, 314,48 грн. –3% річних та 812,40 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами,

                                                                                                         Суддя              Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 16.06.2010р.;

від відповідача-1: в судове засідання 12.10.2011р. не з’явився (ОСОБА_2, довіреність №17 від 31.03.2011р. –в судовому засіданні 08.09.2011р.);

від відповідача-2: не з’явився;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерсте Бір Группе Україна»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліонхім»9002,46 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу №00000499 від 15.05.2009р., 63571,44 грн. неустойки, 150129,52 грн. збитків, 1048,29 грн. пені, 1179,41 грн. інфляційних втрат, 314,48 грн. –3% річних та 812,40 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Також позивач просить стягнути з відповідачів солідарно судові витрати, включаючи витрати на правову допомогу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 526, 625, 785, 806 Цивільного кодексу України; ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України; ст.ст. 10, 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», а також умови укладеного між сторонами договору, зокрема, п. 6.1, 8.2, 12.9, 13.1 Договору. При цьому вказує, що підставою для нарахування передбачених договором та законом штрафних санкцій є порушення відповідачем-1 взятих на себе договірних зобов’язань щодо сплати лізингових платежів в повному обсязі. За твердженням позивача, розмір заборгованості відповідача-1 за договором складає 9002,46 грн. Відносно солідарної відповідальності відповідача-2 за заборгованістю відповідача-1 вказує, що в силу ст.ст. 553, 554 ЦК України поручитель (відповідач-2) несе солідарну та повну відповідальність за зобов’язаннями відповідача-1 згідно з положеннями договору та приписами діючого законодавства.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.07.2011р. порушено провадження у справі № 30/5009/4330/11, розгляд справи призначено на 08.09.2011р.

За клопотанням представників позивача та відповідача-1 фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

В судовому засіданні 08.09.2011р. представник позивача підтримав доводи, викладені у позовній заяві, та надав усні пояснення по заявленим до стягнення сумам.

Відповідач-1 –Товариство з обмеженою відповідальністю «Ерсте Бір Группе Україна»–письмового відзиву на позов не надав. Представник відповідача-1 у судовому засіданні 08.09.2011р. проти заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу не заперечує, проте, нарахування штрафних санкцій у визначеному позивачем обсязі вважає неправомірним. Також, у судовому засіданні представник відповідача-1 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи посилаючись на неможливість узгодження з керівником підприємства заперечень на позовну заяву.

Відповідач-2 –Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліонхім»–представника у судове засідання не направив, письмового відзиву не надав. В адресованій господарському суду письмовій заяві вказує на неможливість забезпечить участь у справі компетентного представника у зв’язку з відрядженням та просить розгляд справи відкласти.  

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з необхідністю витребування від сторін додаткових доказів розгляд у судовому засіданні розгляд справи відкладено до 12.10.2011р., строк вирішення спору продовжено за клопотанням відповідача-1.

Представник позивача у судовому засіданні 12.10.2011р. в повному обсязі підтримав свої доводи та надав додаткові письмові пояснення, в яких позивач обґрунтовує заявлену вимогу щодо стягнення збитків завданих позивачу відповідачем-1 у зв’язку з поверненням об’єкта лізингу в сумі 44200,52 грн. Стверджує, що зазначена вимога обумовлена тим, що відповідач-1, всупереч взятих на себе зобов’язань за Договором і приписам чинного законодавства не повернув позивачу об'єкт лізингу на вимогу позивача. Вказує, що за таких обставин позивач був змушений скористатися своїм правом відповідно до Договору і чинного законодавства та вилучити Об'єкт лізингу у примусовому порядку, звернувшись до спеціалізованої організації ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і Право»для супроводження вчинення виконавчого напису, відкриття виконавчого провадження, розшуку і повернення майна позивача. Вказане, за твердженням позивача, підтверджується копією договору про надання послуг від 18.03.2010р. та копіями первинних бухгалтерських документів (рахунками-фактури, платіжними дорученнями, актами наданих послуг), наданими до матеріалів справи.

Відповідач-1 та відповідач-2 своїм процесуальним правом на участь представників в судовому засіданні не скористалися, про причини неявки суд не повідомили. Про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Відповідно до підпункту 3.6 Роз'яснень президії ВГСУ від 18.09.1997р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі,  вважаються  повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У випадку нез’явлення представника відповідача за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи, вжити заходів, передбачених п. 5 ст. 83 або ст. 90 ГПК України, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Як  свідчать матеріали справи, ухвалу господарського суду від 29.07.2011р. про призначення розгляду справи та відкладення судового засідання на 12.10.2011р. було надіслано на адреси сторін, зазначені в позовній  заяві. В судовому засіданні 08.09.2011р. представник відповідача-1 був присутній і позицію щодо заявленого позову висловив. Направлена відповідачем-2 заява від 04.09.2011р. про відкладення розгляду справи свідчить, що про наявність в провадження господарського суду даного спору останній був обізнаний.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при неподанні відзиву на позовну заяву і витребуваних господарським судом матеріалів справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 12.10.2011р. справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача (представника відповідача-1 у судовому засіданні 08.09.2011р.), суд

                                                  ВСТАНОВИВ:

15.05.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»(лізингодавцем, позивачем у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю «Ерсте Бір Группе Україна»(лізингоодержувачем, відповідачем-1 у справі) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00000499 (надалі –Договір), за умовами якого лізингоодержувач зобов'язався надати у розпорядження лізингоодержувача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW T5 Multivan 2.5 I TDI 2008 року випуску, а лізингоодежувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму відповідно до договору згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів на загальну суму 79763,40 доларів США, не враховуючи авансового платежу в розмірі 11418,00 доларів США.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліонхім»(поручитель, відповідач-2 у справі) виступив поручителем відповідача-1 згідно з Умовами поруки, пунктом 1 яких встановлено, що поручитель несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов’язань лізингоодержувача на підставі або у зв’язку з Договором.

Згідно з п. 4.1 Договору лізинодавець зберігатиме право власності на об’єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об’єкта лізингу впродовж усього строку дії Договору (окрім випадків, коли лізингодавець матиме право розірвати цей договір та вимагати повернення об’єкту лізингу, як зазначено у цьому контракті).

Пунктом 6.1 Договору визначено, що для експлуатації об’єкта лізингу лізингоодержувач щомісячно виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід’ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка частину вартості об’єкта лізингу; проценти; комісії; покриття витрат, пов’язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об’єкта лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або прямо пов’язані з контрактом).

В пункті 6.3 Договору сторони погодили, що лізингові платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість об’єкта лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (Райффайзен Банк Аваль або іншого банку), як буде обрано за рішенням Порше Лізинг України, станом на дату, коли кожний платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, страхові премії, а також інші платіжні зобов’язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Відповідно до п. 6.5 Договору щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений лізингодавцем, не пізніше 10-го календарного дня з дати направлення рахунку лізингоодержувачу.

В пункті 8.2 Договору сторонами узгоджено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції:

п. 8.2.1 –пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу;

п. 8.2.2 штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (пункт 8.3.1 цього контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку вимогу);

п. 8.2.3 –компенсація будь-яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту.

Згідно з п. 8.3.2 Договору, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення платежу триває більш, ніж 30 днів, Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт і витребувати об’єкт лізингу від лізингоодержувача у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

За визначенням п. 12.1 Договору строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізингу та Графіку покриття витрат та вплати лізингових платежів (Плану відшкодування).

Відповідно до п. 12.9  Договору у разі дострокового припинення лізингу відповідно до п. 12, відмови лізингоодержувача придбати об’єкт лізингу, як передбачено п. 4.2, а також, якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об’єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов’язаний повернути об’єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця продовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує компанії Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між ринковою вартістю об’єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіку виплат.

За твердженням позивача, відповідач-1, в порушення чинного законодавства та умов Договору перестав виконувати свої зобов'язання, прострочивши та не сплативши лізингові платежі за вересень-грудень 2010 року.

У зв’язку наведеним, позивач відмовився від Договору і висунув вимогу про сплату відповідачем-1 заборгованості за Договором та про повернення Об'єкта лізингу, про що відповідач-1 був проінформований заявою-вимогою від 14.12.2010р., надісланою через приватного нотаріуса ОСОБА_3 Аналогічну вимогу приватним нотаріусом було направлено на адресу поручителя за Договором - ТОВ «Ліонхім».

Після направленої вимоги відповідачем-1 сума заборгованості частково була погашена, станом на момент подання позовної заяви основний борг по лізинговим платежам складає 9002,46 грн.

04.02.2011р., за зверненням ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і Право»на підставі укладеного з позивачем договору про надання послуг № 1 від 18.03.2010р.,  Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було зроблено виконавчий напис про повернення лізингоодержувачем - ТОВ «Ерсте Бір Группе Україна»на користь лізингодавця - ТОВ «Порше Лізинг Україна»об’єкта фінансового лізингу.

24.02.2011р. державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького МУЮ винесено постанову по відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису № 414, виданого 04.02.2011р. Постановою від 04.03.2011р. виконавче провадження закінчено у зв’язку з виконанням виконавчого документа.

Позовні вимоги про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерсте Бір Группе Україна»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліонхім»9002,46 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 00000499 від 15.05.2009р., 63571,44 грн. неустойки, 150129,52 грн. збитків, 1048,29 грн. пені, 1179,41 грн. інфляційних втрат, 314,48 грн. –3% річних та 812,40 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, є предметом судового розгляду у даній справі.  

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представника позивача (представника відповідача-1 у судовому засіданні 08.09.2011р.), суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України)  підставами виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків, зокрема, є:  договори   та  інші  правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі – ГК України), згідно з якою господарські зобов’язання між суб’єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на договорі № 00000499 від 15.05.2009р., який  за  своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 1 статті 292 ГК України лізинг –це  господарська діяльність, спрямована на інвестування власних та залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно з ч. 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингоодержувач) передає або зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Спеціальним нормативним актом, який безпосередньо регулює відносини лізингу, є Закон України «Про фінансовий лізинг». Згідно з ч. 2 ст. 1 цього Закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її в користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Цим законом встановлюється порядок нарахування та сплати за договором (лізингові платежі).

Факт передачі предмету лізингу за Договором підтверджується матеріалами справи.

Частиною 7 ст. 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 вказаного Закону передбачено, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-1 в період з вересня 2010 року по грудень 2010 року, включно, було порушено взяті на себе за договором фінансового лізингу зобов’язання щодо своєчасного та повного внесення лізингових платежів, розмір яких вказано у Графіку покриття витрат та вплати лізингових платежів (Плану відшкодування) (додаток до договору фінансового лізингу), внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 31765,78 грн. за рахунками-фактури № 00021284 від 07.10.2010р., №00023152 від 08.11.2010р., №00025001 від 07.12.2010р.

У зв’язку наведеним, позивач відмовився від Договору і висунув вимогу про сплату відповідачем-1 заборгованості за Договором та про повернення Об'єкта лізингу, про що відповідач-1 був проінформований заявою-вимогою від 14.12.2010р., надісланою через приватного нотаріуса ОСОБА_3

Станом на момент звернення позивача до суду відповідачем-1 сума заборгованості була частково погашена у зв’язку з чим сума основного боргу по лізинговим платежам складає 9002,46 грн., що підтверджується наявними у справі документальними доказами.

При цьому, в судовому засіданні представник відповідача-1 не оспорював факт наявності заборгованості у визначеній позивачем сумі.

Доказів оплати вказаної заборгованості відповідач-1 всупереч вимогам ст. ст. 33, 34 ГПК України не надав, а тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 9002,46 грн., як законні та обґрунтовані.

Крім зазначеної вимоги, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачів солідарно 63571,44 грн. неустойки в розмірі подвійної облікової плати за користування об’єктом лізингу на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Згідно зі ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договору. Якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 2 ст. 806 ЦК України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення  про найм (оренду) з урахуванням  особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Пунктом 12.9 Договору передбачено, що у разі дострокового припинення лізингу лізингоодержувач зобов’язаний повернути об’єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця продовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

Вимога позивача про повернення об’єкту лізингу у зв’язку припиненням Договору, отримання якої відповідачем-1 не заперечується, була залишена останнім без виконання.

Зважаючи на неповернення відповідачем-1 об’єкта лізингу у встановлений Договором та Законом строк та з огляду на наведені віще норми права, позивач отримав право на нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом лізингу за період прострочення повернення.

Заява-вимога від 14.12.2010р. про припинення дії Договору та повернення об’єкта лізингу відповідачем у добровільному порядку не виконана.

Згідно із складеним державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького МУЮ Актом про вилучення у боржника предметів, зазначених у рішенні суду та передачі їх стягувану, на виконання виконавчого напису нотаріуса предмет об’єкта лізингу був вилучений у боржника та переданий ТОВ «Порше Лізинг Україна»03.03.2011р.

Таким чином, нарахування позивачем неустойки за час неповернення об’єкта лізингу у розмірі подвійної плати за користування об’єктом лізингу слід визнати обґрунтованим за період прострочення –січень та лютий 2011 року, що складає 42380,96 грн. (лізинговий платіж –10594,24 грн. х 2 х два місяці). Зазначена сума була заявлена позивачем правомірно і підлягає стягненню.

У задоволенні вимоги про стягнення неустойки в сумі 21190,48 грн. за період прострочення повернення - грудень 2010 року слід відмовити, як заявленої безпідставно, оскільки у грудні 2010р. обов’язку щодо повернення предмета лізингу у відповідача-1 ще не виникло.  

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення солідарно з відповідачів збитків, пов’язаних з вилученням об’єкта лізингу в сумі 48867,79 грн., суд визнає її обґрунтованою з огляду на наступне.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 частини 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання однією стороною, друга сторона має право повністю або частково відмовитись від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 10 Закону України «Про фінансовий лізинг»визначені права лізингодавця (позивача), у тому числі: здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання; відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Також, відповідно до п.2 ст.7 зазначеного Закону, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

В даному випадку позивач, з огляду на умови Договору та приписи діючого законодавства, цілком правомірно скористався своїм правом і у зв'язку із порушенням умов Договору з боку Відповідача-1, який починаючи з вересня 2010 року не сплачував лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування та не сплачував відшкодування витрат позивача відповідно до умов Договору, відмовився від Договору і висунув вимогу про сплату відповідачем заборгованості за Договором, а також про повернення Об'єкту лізингу, про що відповідача-1 було проінформовано через Приватного нотаріуса ОСОБА_3 листом-вимогою за вихідним № 00000499 від 14 грудня 2010 року. У своєму листі позивач встановив строки для повернення об'єкту лізингу впродовж 10 днів з дня доставки вимоги за адресою відповідача-1.

Згідно статті 11 Закону України «про фінансовий лізинг»у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу лізингоодержувач зобов’язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Обставини справи свідчать, що після припинення позивачем Договору і надіслання відповідачу-1 повідомлення про припинення Договору та вимоги щодо повернення об'єкту лізингу, останній всупереч своїм зобов'язанням за Договором і приписам чинного законодавства не повернув позивачу об'єкт лізингу.

Як вказує позивач, за таких умов він був змушений здійснити дії по вилученню об'єкта лізингу у примусовому порядку шляхом звернення до спеціалізованої організації –ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і Право»для супроводження вчинення виконавчого напису, відкриття виконавчого провадження, розшуку і повернення майна.

За доводами позивача, у зв'язку з порушенням відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо повернення об’єкта лізингу ним були понесені матеріальні витрати у зв'язку із примусовим вилученням майна на загальну суму 48867,79 грн., які підлягає відшкодуванню як реально понесені позивачем збитки.

Відповідно до приписів статей 224, 225  Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, крім іншого, включаються також витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною.

Аналогічні норми містяться і в ст. 22 Цивільного кодексу України.

При цьому, аналізуючи вищевикладене, суд зазначає, що  відшкодування збитків (в контексті нормативного обґрунтування заявлених вимог) є видом відповідальності за правопорушення при здійсненні господарської діяльності. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним  правопорушення у сфері господарювання. Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб’єктів господарських відносин. По-друге, це правосуб’єктність правопорушника, тобто сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності  у спорі, що розглядається у рамках  господарського процесу, можуть бути підприємства, установи, організації  тощо. Третя підстава –це протиправні дії або бездіяльність особи (осіб), що порушують права і законні інтереси потерпілої особи. Зазначена підстава складається з чотирьох елементів, які називаються умовами господарсько - правової відповідальності. До них відносяться: наявність факту порушення, тобто порушення норми закону, внаслідок чого завдаються збитки або інша майнова шкода правам та інтересам потерпілого (позивача у справі); протиправність поведінки  правопорушника; причинний зв’язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками; вина  правопорушника.

Виходячи з норм цивільного законодавства, позивач має довести наявність збитків, їх розмір, протиправність поведінки правопорушника та причинний зв'язок між протиправними діями відповідача та  завданими позивачу збитками. Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність усіх чотирьох умов.

В даному випадку позивач вбачає свої збитки у витратах, понесених у зв’язку з вилученням об’єкта лізингу у примусовому порядку, з метою чого між ним та ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і Право»було укладено договір про надання послуг № 1 від 18.03.2010р.

Дослідивши матеріали справи, в тому числі зміст укладеного позивачем з ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і Право»договору про надання послуг № 1 суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачів 48867,79 грн. збитків, пов’язаних з вилученням об’єкта лізингу.

Матеріалами справи доведено, що ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і Право»в рамках примусового вилучення об'єкту лізингу надавало у якості виконавця послуги позивачу, що полягали у діях ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і Право», спрямованих на забезпечення повного та своєчасного виконання умов договорів фінансового лізингу, зокрема повернення предметів лізингу, що належать позивачу на праві власності (п. 1.1 договору про надання послуг).

За змістом п. 2.1.6 договору про надання послуг позивач доручив ПИ «Інформаційна Агенція «Безпека і Право»бути представником його в правоохоронних органах, судах, органах державної виконавчої служби, інших державних та недержавних установах і організаціях. При цьому погоджено, що виконавець за договором про надання послуг діє і представляє інтереси позивача на підставі довіреності від ТОВ «Порше Лізинг Україна»у якості довірителя на ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і Право»в особі директора Мельника Олексія Вікторовича у якості повіреного (додаток 7 до договору про надання послуг).

04.02.2011р. за зверненням ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і Право»Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було зроблено виконавчий напис про повернення лізингоодержувачем - ТОВ «Ерсте Бір Группе Україна»на користь лізингодавця –ТОВ «Порше Лізинг Україна»об’єкта фінансового лізингу.

Заява про вчинення виконавчого напису, заява про відкриття виконавчого провадження, акт державного виконавця підписані представником позивача Мельником О.В., який є директором ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і Право», що свідчить про надання послуг ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і Право», а саме: забезпечення підготовки і супровід вчинення виконавчого напису, забезпечення і супровід відкриття виконавчого провадження, здійснення заходів щодо розшуку майна боржника

В обґрунтування розміру збитків, понесених у зв’язку з вилученням об’єкта лізингу, позивачем надано до матеріалів справи наступні документи:

- виставлені йому ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і Право»на підставі договору про надання послуг рахунки-фактури № СФ-0000043 від 05.10.2010р. на суму 4567,90 грн., № СФ-0000080 від 10.12.2010р. на суму 3500,00 грн., № СФ-0000010 від 16.02.2011р. на суму 12500,00 грн., № СФ-0000018 від 09.03.2011р. на суму 28300,00 грн.;

- узгоджені та підписані без зауважень акти наданих послуг № 29 від 31.03.2011р. та №34 від 31.03.2010р.;

- звіт виконавця № 06 до договору про надання послуг № 1 від 18 березня 2010р.

Оплата позивачем визначеної договором про надання послуг винагороди  підтверджується платіжними дорученнями: №18964 від 05.10.2010р. на суму 4567,90 грн., №21171 від 13.10.2010р. на суму 3500,00 грн., №950 від 17.02.2011р. на суму 12500,00грн., №1657 від 09.03.2011р. на суму 28300,00 грн.

В даному випадку наявні всі складові елементів цивільного правопорушення, які необхідні для застосування відшкодування збитків: розмір збитків є доведеним матеріалами справи, протиправна поведінка полягає у порушенні відповідачем-1 приписів чинного законодавства та зобов'язань за Договором щодо повернення об’єкта лізингу; причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками полягає у тому, що збитки виникли виключно внаслідок порушення лізингоодержувачем п. 12.9 Договору і приписів чинного законодавства і неповернення об’єкта лізингу у добровільному поряду у визначений строк; також наявна вина правопорушника, про свідчить тривале невиконання умов Договору і приписів чинного законодавства і неповернення об'єкту лізингу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення збитків в сумі 48867,79 грн., які були понесені позивачем зв'язку із примусовим вилученням об'єкту лізингу і полягали у витратах на послуги ПП «Агенція «Безпека і Право»щодо забезпечення і супроводження дій по примусовому вилученні об'єкту лізингу, була заявлена позивачем обґрунтовано і підлягає задоволенню.

Також, позивачем у позовній заяві висунуто вимогу про стягнення збитків, що виникли внаслідок порушення відповідачем-1 своїх зобов'язань і припинення Договору, на підставі п. 12.9 Договору.

За доводами позивача, внаслідок припинення договору фінансового лізингу у нього виникли збитки, які не могли бути компенсовані наступною реалізацією автомобіля, що пов’язане із природнім зменшенням вартості об'єкту лізингу у зв'язку із його використанням, а також із коливанням ринкових цін на автомобілі.

За умовами п. 12.9 Договору передбачено, що після вилучення об'єкту лізингу відповідач-1 був зобов'язаний компенсувати будь-яку різницю між ринковою вартістю автомобіля та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Плану відшкодування.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було проведено аукціон з продажу вилученого у відповідача-1 об’єкта лізингу, за результатами якого між позивачем та переможцем було укладено договір комісії № 9 від 24.05.2011р. Предметом цього договору є відчуження автомобіля, що був об’єктом лізингу за договором фінансового лізингу, третім особам на умовах комісії. Автомобіль було реалізовано за ціною 320796, 00 грн.

Згідно з Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10.09.2003 року, ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла зі знанням справи, розсудливо без примусу.

Матеріалами справи доведено, що позивач доклав зусиль для проведення відповідного маркетингу (проведення аукціону з продажу автомобіля) і для укладення угоди щодо відчуження об'єкта лізингу третім особам, тому ціна за якою відчужено об'єкт лізингу, а саме - 320796,00 грн. є ринковою вартістю об'єкта лізингу відповідно до п. 12.9 Договору.

На момент вилучення об'єкта лізингу несплаченими залишалися платежі на суму 53175,60 доларів США, що за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 04.03.2011р. складає 422057,73 грн.

Таким чином, на момент вилучення об’єкта лізингу різниця між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів становить 101261,73 грн. і вказана сума підлягає відшкодуванню на підставі п. 12.9 Договору фінансового лізингу.

Зважаючи на вищевикладене, суд визнає обґрунтованою заявлену позивачем вимогу про стягнення суми збитків в розмірі 101261,73 грн., яка є різницею між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів, і задовольняє її в повному обсязі.

Крім вище перелічених вимог позивачем також заявлено вимоги про  стягнення 1048,29 грн. пені, 1179,41 грн. інфляційних втрат, 314,48 грн. –3% річних та 812,40 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання,  покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем-1 виконання грошового зобов'язання, вимога про стягнення 1179,41 грн. втрат від інфляції та 314,48 грн. –3% річних заявлена позивачем обґрунтовано і підлягає задоволенню. Розрахунок втрат від інфляції та 3% річних судом перевірено та визнано вірним.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 230 ГК України  штрафними  санкціями  у  цьому  кодексі  визнаються  господарські  санкції у  вигляді грошової  суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник  господарських  відносин  зобов’язаний  сплатити  у разі порушення  ним  правил  здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено: у разі якщо  розмір  штрафних санкцій  законом  не визначено, санкції  застосовуються  в розмірі, передбаченому  договором. При цьому розмір  санкцій  може  бути встановлено договором у відсотковому відношенні до  суми невиконаної  частини  зобов’язання  або у  певній, визначеній  грошовій  сумі, або  у відсотковому  відношенні до суми зобов’язання незалежно  від ступеня його  виконання, або у кратному  розмірі до  вартості  товарів (робіт, послуг).  

При цьому, частиною 6 статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 549-551, 611 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»(далі –Закон)  платники коштів сплачують на  користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу  пеню у розмірі, що встановлюється  за згодою сторін.

При цьому, статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2 укладеного договору фінансового лізингу сторонами узгоджено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: п. 8.2.1 –пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу;

Так, частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановленої законом, може бути збільшений у договорі.

Разом з тим, правило названої норми, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, хоч би вони були прийняті до введення в дію нового Цивільного кодексу України. Наведене стосується Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.

Отже,  яким б способом не визначався у договорі розмір неустойки (пені), він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

Зважаючи на вищенаведене, суд визнає вимогу позивача про стягнення пені обґрунтованою, проте, вважає необхідним розмір пені, яка підлягає стягненню, обмежити подвійною обліковою ставкою, оскільки законом  встановлений граничний розмір пені за прострочення платежу –не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи ПДВ та інші податки) і у більшому розмірі вона не може бути стягнута.

Здійснивши розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено, що з урахуванням суми основного боргу та періодами заборгованості, сума пені становить 1726,60 грн., проте, з огляду на приписи ГПК України, суд не може виходити за межі позовних вимог (тільки у виняткових випадках, якщо це необхідно для захисту позивача або третіх осіб, і за відповідним клопотанням), вимога про стягнення пені підлягає задоволенню в межах заявлених позивачем вимог, а саме в сумі 1048,29 грн.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення 812,40 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Як  вбачається  із змісту  позовної заяви, позивач  просить суд стягнути з відповідачів  812,40 грн.  процентів за  користування  чужими  грошовими  коштами на підставі ст.ст. 536, 1214 ЦК України.

Частиною 2 ст. 1214 ЦК України встановлено, що у  разі  безпідставного  одержання  чи  збереження  грошей нараховуються проценти за  користування  ними  (стаття  536  цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування  чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати  проценти, якщо  інше  не передбачено договором між  фізичними  особами. Розмір процентів  за користування чужими  грошовими коштами встановлюється договором, законом або  іншим  актом  цивільного законодавства.

Суд зауважує, що проценти за користування чужими грошовими коштами не є відповідальністю за порушення цивільно-правового зобов'язання і мають зовсім іншу правову природу, ніж обумовлені ст. 625 ЦК України 3% річних, тому, за наявності підстав мають стягуватися, як 3 % річних (відповідальність за порушення зобов'язання), так і проценти за користування чужими грошима (утримання чужих грошових коштів без належної правової підстави).

Невиконання відповідачем-1 своїх зобов'язання за Договором щодо вчасного внесення лізингових платежів, призвело до утримування ним грошових коштів позивача без достатньої правової підстави.

Договором фінансового лізингу № 00000499 від 15.05.2009р. сторони  не погодили  розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи доведеність факту порушення відповідачем-1 строків оплати за Договором, умови Договору та приписи чинного законодавства, перевіривши надані позивачем розрахунки розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування позивачем таких процентів і в межах заявлених позовних вимог (812,40 грн.)  вони підлягають задоволенню.

Також, суд погоджується з доводами позивача щодо солідарної відповідальності відповідача-1 та відповідача-2, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися зобов’язання частково або в повному обсязі.

За визначенням частини 1 статті 554  ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

При цьому, відповідно до ч. 2. ст. 554, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Договором про фінансовий лізинг (п. 20.6 Договору –Умови поруки) між позивачем та ТОВ «Ліонхім»(поручителем) узгоджено, останній несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов’язань лізингоодержувача на підставі або у зв’язку з цим контрактом або будь-якою його невід’ємною частиною. Зобов’язання поручителя включають, окрім іншого, лізингові платежі, штрафні санкції та відшкодування збитків, що підлягають сплаті лізингоодержувачем у відповідності до положень цього контракту.

Отже, відповідач-2 несе повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями відповідача-1 згідно із положеннями Договору про фінансовий лізинг та приписами чинного законодавства.

Порядок та підстави припинення зобов'язань передбачені главою 50 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, за загальним правилом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого   нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Жодні передбачені законом підстави для припинення зобов'язань відповідача-2 за Умовами поруки відсутні.

Отже, відповідач-2 несе повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями відповідача-1 згідно із положеннями Договору про фінансовий лізинг та приписами чинного законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський  судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип  змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обов’язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

В даному випадку, ні відповідач-1, ні відповідач-2 не скористалися наданим їм законом правом відповідно до ст. 33 ГПК України, доказів, які могли б свідчити про належне виконання відповідачем-1 зобов’язань за договором про фінансовий лізинг №00000499 від 15.05.2009р. суду не надано.

Оскільки позивачем доведено правомірність заявлених позовних вимог лише частково, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Отже, з підстав зазначених вище, вимоги позивача про стягнення солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 заборгованості за Договором та збитків підлягають задоволенню частково –в сумі 9002,46 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу №00000499 від 15.05.2009р., 42380,96 грн. неустойки, 150129,52 грн. збитків, 1048,29 грн. пені, 1179,41 грн. інфляційних втрат, 314,48 грн. –3% річних та 812,40 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. В решті позовних вимог (21190,48 грн. неустойки) суд відмовляє з огляду на  їх необґрунтованість.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за позовом (держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) покладаються солідарно на відповідача-1 та відповідача-2 в межах задоволених судом вимог. Щодо покладення на відповідачів солідарно витрат на правову допомогу, як то вказує позивач, суд відзначає, що жодних доказів понесення таких витрат позивачем не надано, тому ця вимога судом не розглядається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 45, 22, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського  процесуального кодексу України, суд

        ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»(м. Київ) про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерсте Бір Группе Україна»(м. Запоріжжя) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліонхім»  (м. Запоріжжя) задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерсте Бір Группе Україна»(юридична адреса: 69002, м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду буд. 50, кв. 101; код ЄДРПОУ 36491058) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліонхім»(юридична адреса: 69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 23, кв. 114; код ЄДРПОУ 34948125) на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна»(02660, м. Київ, вул. Колекторна, буд. 1; код ЄДРПОУ 35571472) 9002 (дев’ять тисяч дві) грн. 46 коп. заборгованості по лізинговим платежам за договором фінансового лізингу № 00000499 від 15.05.2009р., 42380 (сорок дві тисячі триста вісімдесят) грн. 96 коп. неустойки, 150129 (сто п’ятдесят тисяч сто двадцять дев’ять) грн. 52 коп. збитків, 1048 (одну тисячу сорок вісім) грн. 29 коп. пені, 1179 (одну тисячу сто сімдесят дев’ять) грн. 41 коп. інфляційних втрат, 314 (триста чотирнадцять) грн. 48 коп. –3% річних, 812 (вісімсот дванадцять) грн. 40 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 2048 (дві тисячі сорок вісім) грн. 08 коп. державного мита та  213 (двісті тринадцять) грн. 82 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Видати  наказ після набрання рішенням законної сили.

     Суддя                                                                                         Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили  після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та  підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України  17.10.2011р.