У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
14.07.2011 м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів : головуючого – Дацківа В.В., суддів – Лізанця П.М., Дорчинець С.Г., за участю прокурора – Фотченка С.І., засудженого ОСОБА_1, розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 7 вересня 2010 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець і мешканець АДРЕСА_1, українець, з середньою освітою, розлучений, непрацюючий, судимий: 07.11.1997 року Мукачівським міським судом за ст. 206 ч. 1 КК УРСР до покарання у виді штрафу; 29.09.2004 року цим же судом за ст. 190 ч. 1 КК України до обмеження волі на 2 роки та звільнений від відбування покарання з випробуванням на 1 рік; 18.09. 2008 року за ст. 185 ч. 1 КК України до штрафу у розмірі 680 грн., засуджений за ст. 289 ч. 2 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Запобіжним заходом щодо ОСОБА_1 постановлено залишити тримання під вартою, а строк відбуття покарання обчислювати з 24 листопада 2009 року.
Речовий доказ – автомобіль марки «Ауді 100», передано потерпілому ОСОБА_2, 4 фрагменти ручки від дверцят автомобіля вирішено знищити.
Постановлено стягнути із засудженого 2433,49 грн. судових витрат за проведення по справі судових експертиз.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 20.10.2008 року o 05.00 годині біля будинку АДРЕСА_2 з метою заволодіння транспортним засобом, шляхом пошкодження замків обох правих дверей, проник в салон припаркованого автомобіля НОМЕР_1, вартістю 25837 грн., що належить потерпілому ОСОБА_2, пошкодив замок запалювання двигуна та відкотив його на декілька метрів з місця попередньої стоянки.
Будучи виявленим ОСОБА_3 під час скоєння злочину – незаконного заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_1 відкрито викрав з салону автомобіля авто магнітолу марки «JVS», бувшу в користуванні, спричинивши потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду на суму 150 грн.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить вирок скасувати, справу направити на новий судовий розгляд, визнати проведене досудове слідство незаконним, так як докази здобуті незаконним шляхом, оскільки працівники міліції застосовували до нього недозволені заходи впливу – фізичний та психологічний тиск і закрити щодо нього кримінальну справу на підставі ст. 6 п. 2 КПК України.
В запереченні на апеляцію старший помічник прокурора м. Мукачева вказав, що зазначені доводи ОСОБА_1 є безпідставні, надумані, а висновок суду – законним.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, промову прокурора, який вважав вирок законним та обґрунтованим, пояснення засудженого ОСОБА_1, який підтримав апеляцію, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає до задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням вимог ст. 257 КПК України. Даючи оцінку фактичним обставинам справи дійшов вірного висновку, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ст.ст. 289 ч. 2, ч. 2 186 КК України є правильною, а вина його у вчиненні цих злочинів – встановленою та доведеною.
Твердження апелянта про те, що він інкриміновані йому злочини не вчиняв і що матеріали досудового слідства є незаконними, так як здобуті незаконним шляхом, не ґрунтуються на доказах, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Так, із показань свідка ОСОБА_4 слідує, що ОСОБА_1 явку з повиною, в якій виклав обставини скоєнння ним злочинів, писав самостійно та добровільно. Його твердження, що кримінально-процесуальне законодавство не визнає явку з повиною як доказ, є надуманим, оскільки відповідно до вимог ст. 65 КПК України доказами є всякі фактичні дані, що встановлюють винність особи у вчиненні злочину, а відповідно до ст. 96 КПК явка з повиною є одним із приводів до порушення кримінальної справи і, відповідно, доказом.
Свідок ОСОБА_3 переконливо вказав на ОСОБА_1, як на особу, яка намагалася вночі 20.10.2008 року угнати автомобіль «Ауді 100» та викрала з автомобіля автомагнітолу, оскільки застав засудженого на місці скоєння злочину і впізнав його, так як останній раніше проживав у їхньому мікрорайоні. Зразу після скоєння ОСОБА_1 злочинів, ОСОБА_3 повідомив про таку особу свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, назвавши засудженого по імені та прізвиську. Вказані свідки повністю підтвердили це у судовому засіданні.
Судом правильно дана оцінка показанням матері засудженого та колишньої дружини, які на досудовому засіданні вказували, що в момент вчинення злочинів вони ОСОБА_1 не бачили. У судовому засіданні свідки свої покази змінили. Однак їх показання спростовані допитами батьків колишньої дружини, які заявили, що в ніч скоєння злочинів їх дочка знаходилася вдома і не могла бути разом із засудженим.
За висновком службової перевірки, заява ОСОБА_1 про ніби то застосування до нього психологічного тиску та фізичного насильства з боку працівників міліції, не знайшла свого підтвердження, про що відмічено у вироку суду і з даним рішенням погоджується колегія суддів.
Покарання ОСОБА_1 призначено у відповідності з вимогами ст.ст. 65, 70 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та даних, що характеризують його особу - раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, а також і тих обставин, на які апелянт посилається в апеляції. Крім того йому призначене мінімальне покарання в межах санкцій ст. 289 ч. 2 та ст. 186 ч. 2 КК України і таке покарання є справедливим, достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.
Тому доводи апелянта не відповідають матеріалам справи і є надуманими.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Мукачівського міськрайонного суду від 7 вересня 2010 року щодо нього – без зміни.
Судді: