ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2025 року Справа № 160/26318/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу        

за позовом            ОСОБА_1

до                       Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області,   Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області

про                      визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

01.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області,  Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №045650007839 від 11.11.2022 року про відмову у перерахунку пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, періоди роботи з 20.04.1998 по 15.07.1998, з 15.07.1998 по 15.06.1999, з 16.06.1999 по 13.07.2002, з 01.06.2005 по 01.08.2006 на посаді електрозварювальника ручного зварювання та призначити пенсію за віком на пільгових умовах (Список №2) з 04 листопада 2022 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії «Перехід на інший вид пенсії» на пільгових умовах з 04.11.2022 року.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому рішенням відповідача-2 було відмовлено у такому призначенні, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, також до пільгового стажу не зараховано періоди з 20.04.1998 року по 13.07.2002 року та з 01.06.2005 року по 01.08.2006 року, оскільки в трудовій книжці та в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про накази щодо проведення атестації робочих місць, уточнюючі довідки підтверджуючі пільговий характер роботи за заначений період. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки записи трудової книжки та надані документи підтверджують наявність у позивача необхідного пільгового стажу. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

09.10.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено позов без руху, через невідповідність вимогам ст. ст.160, 161 КАС  України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали від 09.102024 року позивачем подано уточнену позовну заяву, відповідно до якої просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 045650007839 від 04.01.2024 року про відмову у перерахунку пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, періоди роботи з 20.04.1998 по 15.07.1998, з 15.07.1998 по 15.06.1999, з 16.06.1999 по 13.07.2002, з 01.06.2005 по 01.08.2006 на посаді електрозварювальника ручного зварювання та призначити пенсію за віком на пільгових умовах (Список №2) з 04 листопада 2022 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії «Перехід на інший вид пенсії» на пільгових умовах з 04.11.2022 року.

23.10.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду поновлено строк звернення до суду, відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

29.10.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що 04.01.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності повторно прийнято рішення № 045650007839 про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058, оскільки записи трудової книжки не містять інформації щодо умов, в яких працював позивач, зайнятості певними роботами або на певних виробництвах упродовж повного робочого дня, не зазначено характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування Списків. На підставі доданих до заяви про призначення пенсії документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб до пільгового стажу не враховані періоди з 20.04.1998 по 13.07.2002 та з 01.06.2005 по 01.08.2006, оскільки в трудовій книжці та в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про накази щодо проведення атестації робочих місць, уточнюючі довідки підтверджуючі пільговий характер за зазначений період відсутні. Так, страховий стаж позивача склав 27 років 07 місяців 00 днів. Страховий стаж позивача із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 становить 08 років 7 місяців 12 днів За наслідками розгляду заяви позивача від 01.09.2023 та доданих до неї документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення від 04.01.2024 № 045650007839 про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 у зв`язку з тим, що позивач не набув необхідного страхового стажу. Отже, рішення Головного управління від 04.01.2024 № 045650007839 є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства. З огляду на вказане відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

06.11.2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідно до якої вказано, що з 23.01.2020 при вирішенні питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи Пенсійного фонду України, зокрема і відповідач у справі, мають керуватися вказаною нормою в редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Отже, твердження відповідача-2 про те що позивач на дату звернення до відповідача 1 не набув необхідного страхового стажу – є хибним.

Копія ухвали від 23.10.2024 року та позовні матеріали були направлені відповідачу-1 через систему «Електронний суд» в його електронний кабінет та отримані відповідачем-1 – 01.10.2024 року та 24.10.2024 року, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.

Станом на дату винесення рішення по справі відповідачем-1 відзив на позовну заяву до суду не надано про причини такого неподання суд не повідомлено.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію по інвалідності призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

01.09.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону №1058-ІV.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 045650007839 від 04.01.2024 року, яке прийнято за принципом екстериторіальності, відмовлено позивачу в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах згідно заяви від 01.09.2023 року та зазначено, що на дату звернення ОСОБА_1 досяг віку 58 років, його загальний стаж роботи складає 27 років 7 місяців 0 днів, пільговий стаж роботи згідно наданих довідок становить 8 років 7 місяців 12 днів. Отже, переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах немає можливості, оскільки ОСОБА_1 не набув необхідного страхового стажу. Додатково зазначено, що зарахувати до пільгового стажу періоди зазначені у заяві з 20.04.1998 року по 13.07.2002 року та з 01.06.2005 року по 01.08.2006 року відсутні підстави, оскільки в трудовій книжці та в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про накази щодо проведення атестації робочих місць, уточнюючі довідки підтверджуючі пільговий характер роботи за зазначений період відсутні.

Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача-2 про відмову в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах та вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо доводів про відсутність необхідного страхового стажу, суд зазначає наступне.

У спірних правовідносинах відповідачі керувалися приписами статті 114 Закону України №1058-IV.

Так, за правилами пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV, якою було доповнено вказаний закон про пенсійне забезпечення змінами внесеними Законом № 2148-VIII, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Разом з тим, починаючи з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»

Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (пункт 1 Рішення 1-р/2020).

Відповідно до рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20 Верховний суд перевіряв наступні питання:

а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІУ в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»:

б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України № 1788- XII та № 1058-ІV;

в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Вирішуючи вказані питання, Верховний Суд у зразковому рішенні дійшов наступних висновків:

«Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).

З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.

Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.

Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1- р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788- XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ.

У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1 -р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).

У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Верховний Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.

Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1 -р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-ІУ, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України» вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно- правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, Суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

Отже, відповідно до вищевикладеного, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії».

Таким чином, позивач, досягнувши 55 років та маючи страховий стаж 27 років набув право на пільгову пенсію, у зв`язку з чим спірне рішення в цій частині є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо не зарахування періоду роботи з 20.04.1998 року по 13.07.2002 року та з 01.06.2005 року по 01.08.2006 року, оскільки відсутні накази про результати атестацій робочих місць, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах  № 383 (далі - Порядок №383), встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком №442 та Методичними рекомендаціями.

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1 або Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Отже, роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Таким чином, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.

Проте, розуміючи положення пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 або Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 1 або Списком №2.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а.

Так, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 :

- 20.04.1998 року прийнято в Обласне державне комунальне теплозабезпечувальне спеціалізоване підприємство «Луганськтеплокомуненерго» електрозварювальником 4 розряду в автотранспортний цех (наказ №54-к від 20.04.1998 року);

- 15.07.1998 року переведено майстром внутрішніх систем вАРЦ (наказ №93-к від 15.07.1998 року);

- 01.11.1998 року переведено майстром в цех ВДО (наказ №150к від 27.11.1998 року);

- 15.06.199 року переведено газоелектрозварювальником 4 р (наказ №94к від 16.06.1999 року);

- 30.09.1999 року звільнено по переводу в ГКП «Теплозабезпечення» (наказ №164-к від 30.09.1999 року);

- 01.10.1999 року прийнято до Луганського міського комунального підприємства «Теплозабезпечення» по переводу електрогазозварювальником 4 розряду (наказ №1-к від 01.10.1999 року);

- 02.10.2000 року присвоєно 5 розряд електрогазозварювальника (наказ №189 від 02.10.2000 року);

- підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за списком №2 (наказ №144 від 07.06.2001 року);

- 13.07.2002 року звільнено за власним бажанням (наказ №149к від 15.07.2002 року);

- 01.06.2005 року прийнято до «Еврострой-Н» газоелектрозварювальником 5 розряду (наказ №11 від 01.06.2005 року);

- 01.08.2006 року звільнено за власним бажанням (наказ №31 від 31.07.2006 року).

Таким чином, трудова книжка позивача та надані позивачем документи містять необхідні записи, що підтверджують період виконуваної роботи, її характер та зайнятість за професіями. В трудовій книжці йдеться посилання на відповідні накази як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином.

Отже, період роботи позивача з 20.04.1998 по 15.07.1998, з 15.07.1998 по 15.06.1999, з 16.06.1999 по 13.07.2002, з 01.06.2005 по 01.08.2006 має бути зарахований до пільгового стажу по Списку № 2.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 045650007839 від 04.01.2024 року про відмову у перерахунку пенсії з підстав відсутності атестації робочого місця.

Щодо вимог в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, періоди роботи з 20.04.1998 по 15.07.1998, з 15.07.1998 по 15.06.1999, з 16.06.1999 по 13.07.2002, з 01.06.2005 по 01.08.2006 на посаді електрозварювальника ручного зварювання та призначити пенсію за віком на пільгових умовах (Список №2) з 04 листопада 2022 року, суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне, зобов`язати відповідача-2 зарахувати позивачу до пільгового стажу по списку № 2 з 20.04.1998 по 15.07.1998, з 15.07.1998 по 15.06.1999, з 16.06.1999 по 13.07.2002, з 01.06.2005 по 01.08.2006 на посаді електрозварювальника ручного зварювання.

Щодо вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії «Перехід на інший вид пенсії» на пільгових умовах з 04.11.2022 року, суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 01.09.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідачі суду не надали. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в сумі 3633,60 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.3911437852.1 від 27.09.2024 року.

При цьому, суд зазначає, що позивачем подано позовну заяву до суду та було заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру, згідно положень Закону України «Про судовий збір», сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково та оскаржуване рішення прийнято відповідачем-2 частина судових витрат пов`язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 605,60 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

При цьому надмірно сплачений судовий збір, згідно із положеннями п. 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню за клопотанням позивача.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,   

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427),  Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54000, м.Миколаїв, вул.Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 045650007839 від 04.01.2024 року про відмову у перерахунку пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, періоди роботи з 20.04.1998 по 15.07.1998, з 15.07.1998 по 15.06.1999, з 16.06.1999 по 13.07.2002, з 01.06.2005 по 01.08.2006 на посаді електрозварювальника ручного зварювання та призначити пенсію за віком на пільгових умовах (Список №2).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2023 року про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                               М.В. Дєєв