У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" січня 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6

на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2024 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

-обвинуваченого за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою до 14 лютого 2025 року включно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу скасувати і постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою. Обрати щодо нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обвинувачений вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з відсутністю доказів, що вказують на наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також, апелянт не згоден із обвинуваченням, зазначає, що воно ґрунтується на припущеннях. Вказує на недопустимість доказів у кримінальному провадженні.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

На розгляді Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження № 12021150020000117 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

До суду першої інстанції надійшло клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою на 60 днів, яке обґрунтоване тим, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 ч. 2 цієї статті, та на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

За висновком суду першої інстанції, підстави для зміни обраного щодо обвинуваченого запобіжного заходу відсутні, а його належну процесуальну поведінку можливо забезпечити лише шляхом продовження строку тримання під вартою.

Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Колегією суддів встановлено, що оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Розглядаючи дану справу, зокрема питання про необхідність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , колегія суддів враховує положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Частиною 4 статті 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

З матеріалів, наданих апеляційному суду, вбачається, що наразі, на розгляді в Центральному районному суді м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

25.01.2021 ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

В подальшому, строк тримання обвинуваченого під вартою продовжувався неодноразово.

Наразі судовий розгляд триває.

До Центрального районного суду м. Миколаєва прокурором подано клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , в обґрунтування якого зазначено, що ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу обвинуваченому, залишаються та можуть зашкодити виконанню обвинуваченим процесуальних обов`язків.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Всупереч доводам апелянта, який вважає обвинувачення необґрунтованим, колегія суддів зазначає, що апеляційний суд на даній стадії судового розгляду, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою, ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акта та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.

Що стосується наявності ризиків, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, колегія суддів погоджується з висновками суду, що перебуваючи на волі, обвинувачений може ухилитись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Отже, вивчивши надані апеляційному суду матеріали, які стали підставою для продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, колегія суддів дійшла висновку, що зважаючи на обставини інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення (за обвинуваченням), як умисне заподіяння смерті іншій людині (вбивство), вчинене особою, яка раніше вчинила вбивство, а також можливого строку покарання, який може бути йому призначений у разі визнання винуватим, є об`єктивні підстави вважати, що продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

За таких обставин, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422-1, 424, 532 КПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3