копія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" грудня 2024 р. Справа № 608/2755/23

Номер провадження2/608/56/2024

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Коломієць Н. З.

з участю секретаря Смаглій О. Р.,

представника позивача адвоката Поляк М. В.,

представника відповідача адвоката Шевцової Т. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чорткові в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою онлайн сервісу відеозв`язку «EASYCON» справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

В позовній заяві вказав, що 29 серпня 2020 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений Кучеренко Наталією Петрівною, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №546. Відповідно до умов зазначеного Договору, ОСОБА_1 , як позикодавець за Договором, передав у власність ОСОБА_2 як позичальнику, грошові кошти у сумі 6 939 625,40 гривень, що за курсом НБУ на день підписання цього договору становило 252 703,80 доларів США. Факт одержання ОСОБА_2 зазначеної суми грошових коштів підтверджується розпискою, написаною власноручно позичальником в момент передачі їй суми позики. Відповідно до п. 3 Договору, ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання повернути отриману суму грошей готівкою в повному обсязі в термін до 01 жовтня 2020 року. Після повернення позики в повному обсязі позикодавець повинен повернути позичальнику розписку. Наявність розписки у позичальника та заяви позикодавця про повернення позиченої суми грошей, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально, підтверджує виконання позичальником свого обов`язку.

Проте, відповідач ОСОБА_2 не виконала взяті на себе за Договором позики зобов`язання та не повернула отриману суму грошей у визначений п. 3 Договору термін.

25 березня 2022 року Чортківським районним судом Тернопільської області у справі № 608/53/22 було ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за договором позики грошових коштів від 29 серпня 2020 року в розмірі 23 317 141,30 гривень та 11 350 гривень судового збору. Періодом прострочення зобов`язання, за який було стягнуто пеню даним рішенням суду є період з 29 січня 2021 року по 30 грудня 2021 рік.

Згідно із п. 8 Договору, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він сплачує пеню в розмірі 1% від виданої суми простроченого зобов`язання за кожен день прострочення, починаючи з першого дня прострочення. Відтак, з огляду на прострочення виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за Договором позики на 119 днів (за період з 01.10.2020 по 28.01.2021), розмір пені визначається за формулою: 69 396,25 грн х 119 днів = 8 258 153,75 грн. Оскільки, рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 25.03.2022 по справі № 608/53/22 вже стягнуто з відповідача пеню за період з 29 січня 2021 року по 30 грудня 2021 рік, то вказаний період прострочення зобов`язання за договором позики не враховується в даному позові.

Враховуючи прострочення виконання ОСОБА_2 , взятих на себе зобов`язань за Договором позики на 669 днів (за період з 30.12.2021 по 30.10.2023), розмір пені визначається за формулою: 69 396,25 грн х 669 днів = 46 426 091,25 гривень.

Отже, на момент звернення ОСОБА_1 до суду з даною позовною заявою, загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 за Договором позики становить 61 623 870,40 гривень.

Крім того, з метою забезпечення виконання грошового зобов`язання ОСОБА_2 за Договором позики між позивачем та майновими поручителями відповідача було укладено наступні договори іпотеки: Іпотечний договір від 29 серпня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 як іпотекодержателем та ОСОБА_3 як іпотекодавцем, посвідчений Кучеренко Н. П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за №549, згідно якого в іпотеку передано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 15 квітня 2010 року №2-341-2010, право власності на який зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_5 приватним нотаріусом Гусятинського районного нотаріального округу Тернопільської області 27 липня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2134439161216, номер права власності №37534792; Іпотечний договір від 29 серпня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 як іпотекодержателем та ОСОБА_4 як іпотекодавцем, посвідчений Кучеренко Н. П. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за №547, згідно якого, в іпотеку передано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності, зареєстрованому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_5 приватним нотаріусом Гусятинського районного нотаріального округу Тернопільської області 02 грудня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №792844961216, номер права власності №12330759.

Відповідно до п. 6.1. Договору іпотеки, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких умов Договору позики, в тому числі одноразової чи неодноразових прострочок позичальником сплати/або неповернення позики, а також в інших випадках, передбачених Договором та/або законодавством України. У цьому випадку іпотекодержатель передає згідно чинного законодавства іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, у зв`язку з яким іпотекоджержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки.

ОСОБА_1 на адреси відповідачів (позичальника та іпотекодавців) були направлені вимоги про усунення порушень, а отже він як іпотекодержатель набув право звернути стягнення на предмет іпотеки. Загальна вартість нерухомого майна, придбаного позивачем у власність відповідно до пп. 6.2.2. Договору іпотеки та ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в рахунок виконання відповідачем зобов`язань за Договором позики становить 1 680 499 гривень.

Таким чином, станом на 30 жовтня 2023 року заборгованість ОСОБА_2 за Договором позики, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з відрахуванням вартості іпотечного майна, становить 59 943 371, 40 гривень.

Позивач ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_6 в його користь заборгованість за Договором позики від 29 серпня 2020 року в розмірі 59 943 371,40 гривень, 53 600 гривень витрат на правничу допомогу та 10 736 гривень судового збору.

Під час проведення підготовчого засідання в якості співвідповідачів були залучені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Представником позивача адвокатом Поляк М. В. неодноразово змінювалися позовні вимоги.

Згідно остаточної редакції позовної заяви позивач просить стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в його користь 6 723 139,08,08 гривень заборгованості за Договором позики від 29 серпня 2020 року, 53 600 гривень витрат на правничу допомогу та 13 420 гривень судового збору.

Представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Шевцовою Т. М. подано відзив на позовну заяву, згідно з яким позов не визнає, з огляду на те, що позивач звернув стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував за собою право власності на вищевказані житлові будинки, які являються предметом іпотеки. А, відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 також подали відзив на позовну заяву, згідно з яким просять відмовити у його задоволенні з аналогічних підстав, зазначених у відзиві на позов ОСОБА_2 .

Представником позивача адвокатом Поляк М. В. подано відповідь на відзиви відповідачів. Зазначено, що сума, отримана ОСОБА_1 внаслідок реалізації предметів іпотеки, виявилася недостатньою для повного задоволення вимог за Договором позики. Так, учасники цивільних відносин за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір, встановили в договорі іпотеки, що якщо сума, отримана від реалізації предмета іпотеки, виявиться недостатньою для повного задоволення вимог іпотекодержателя, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодавця.

Враховуючи, що сума, отримана ОСОБА_1 внаслідок реалізації предметів іпотеки, виявилася недостатньою для повного задоволення вимог за Договором позики грошових коштів, останній набув право вимоги до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які виступають солідарними боржниками у зобов`язанні.

За змістом правових висновків, викладених у постанові КГС ВС від 09.04.2019 р. у справі № 910/3359/18, відповідальність іпотечного поручителя може бути збільшена без його згоди.

Разом з тим, підписавши іпотечні договори, іпотекодавці надали свою згоду на те, що у випадку неповного задоволення вимог іпотекодержателя внаслідок реалізації переданого в іпотеку майна, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодавців, що свідчить про добровільне збільшення обсягу їхньої відповідальності, яке не заборонено законом.

Оскільки, ОСОБА_1 з огляду на недостатність суми, отриманої від реалізації предметів іпотеки, набув право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням за рахунок майна як ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , так і ОСОБА_2 , це зобов`язання має ознаки солідарного, яке виникло з договору, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 541 ЦК України.

Враховуючи те, що сторони не відступали від імперативних положень закону, а користуючись принципом свободи договору врегулювали спірні відносини на власний розсуд, про що свідчать відповідні підписи на договорах, доводи співвідповідачів щодо цього не є обґрунтованими.

З огляду на те, що законом передбачено, що сторони можуть відступити від положень ст. 36 Закону України «Про іпотеку», що і відбулось в даній справі, вимоги до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є правомірними та гуртуються на нормах матеріального права.

З вказаного слідує також і те, що з огляду на відповідне застереження в договорах іпотеки, після здійснення позасудового врегулювання передбаченого положеннями Закону України «Про іпотеку», вимоги ОСОБА_1 щодо виконання основного зобов`язання не є недійсними, як могло би бути у випадку відсутності відповідного застереження.

Так само, такі вимоги є дійсними і до основного кредитора ОСОБА_2 , оскільки договором визначено інше ніж визначено статтею 36 Закону України «Про іпотеку», що прямо допускається вказаною нормою.

Враховуючи наведене, позов вважає підставним та таким, що підлягає задоволенню.

Представник позивача - адвокат Поляк М. В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить задоволити у повному обсязі. Заявила клопотання, у відповідності до ч.8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, про надання доказів про розмір судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Шевцова Т. М. позов не визнає, заперечує проти його задоволення. Судові витрати просить покласти на позивача. Також заявила клопотання, у відповідності до ч.8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, про надання доказів про розмір судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Вислухавши представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

За положеннями ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За положеннями ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п.1 ч.2 ст.16 цього Кодексу).

За положеннями ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом встановлено, що 29 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений Кучеренко Наталією Петрівною, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №546. Відповідно до умов зазначеного Договору, ОСОБА_1 як позикодавець за Договором передав у власність ОСОБА_2 як позичальнику грошові кошти у сумі 6 939 625,40 гривень, що за курсом НБУ на день підписання цього договору становить 252 703,80 доларів США.

Факт одержання ОСОБА_2 зазначеної суми грошових коштів підтверджується розпискою, написаною власноручно позичальником в момент передачі їй суми позики 29 серпня 2020 року.

З метою забезпечення виконання грошового зобов`язання ОСОБА_2 за Договором позики між позивачем та майновими поручителями відповідача було укладено наступні договори іпотеки: Іпотечний договір від 29 серпня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 як іпотекодержателем та ОСОБА_3 як іпотекодавцем, посвідчений Кучеренко Н. П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за №549, згідно якого в іпотеку передано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 15 квітня 2010 року №2-341-2010, право власності на який зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Ціцінським І. В. приватним нотаріусом Гусятинського районного нотаріального округу Тернопільської області 27 липня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №2134439161216, номер права власності №37534792; Іпотечний договір від 29 серпня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 як іпотекодержателем та ОСОБА_4 як іпотекодавцем, посвідчений Кучеренко Н. П. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за №547, згідно якого, в іпотеку передано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності, зареєстрованому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_5 приватним нотаріусом Гусятинського районного нотаріального округу Тернопільської області 02 грудня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №792844961216, номер права власності №12330759. ОСОБА_2 у встановлені строки не виконала свої зобов`язання за Договором позики, внаслідок чого ОСОБА_1 відповідачам було направлено Вимоги про усунення порушень, у зв`язку з якими позивач набув право звернути стягнення на предмет іпотеки, що обумовлено у п. 6.1 Договору іпотеки.

Отже, як вказує позивач, він звернув стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував за собою право власності на вищевказані житлові будинки.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Одним зі способів припинення зобов`язання є його виконання (частина перша статті 599 ЦК України).

За загальним правилом статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється саме у зв`язку з належним його виконанням.

Під належним виконанням зобов`язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов`язків, що випливають із зобов`язання. За своїм характером це поняття включає належних кредитора і боржника, належні час, предмет, місце і спосіб виконання.

У даній справі Договір позики забезпечений лише одним видом забезпечення - іпотекою.

Стаття 575 ЦК України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, яке залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку» тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 зазначеного Закону передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Водночас, відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із частинами першою і третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», після завершення позасудового врегулювання, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) зазначено, що «вирішуючи виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування норми права, що міститься в частині четвертій статті 36 Закону України «Про іпотеку», Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року в справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року в справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. Тобто частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

Наведена норма права передбачає спеціальні підстави припинення зобов`язань щодо виконання основного (кредитного) зобов`язання, яке було забезпечене іпотечним договором.

Таким чином, за змістом статей 1, 33, 36 Закону України «Про іпотеку» використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки по інших іпотечних договорах, приводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Позивач скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі застереження в іпотечних договорах, зареєструвавши за собою право власності на предмети іпотеки.

Частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь - яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі № 752/23829/20.

Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки.

Такі правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 756/31271/15-ц (провадження № 61-4156св18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61- 22462св18).

Тобто, частина п`ята статті 36 Закону України «Про іпотеку» є спеціальною нормою, яка поширюється на зобов`язання, забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов`язання лише належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання. Це правило поширюється на всі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя щодо основного зобов`язання у повному обсязі, включаючи як основний обов`язок боржника, так і додаткові обов`язки, що існують в межах того ж самого зобов`язального правовідношення. Та обставина, чи залишилася після позасудового врегулювання фактично невиконаною будь-яка частина основного зобов`язання, правового значення не має.

Саме такого правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 3 серпня 2021 року у справі № 814/775/20 (провадження № 61-7990ав21), від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17 (провадження № 61-39107св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц (провадження № 61-43694св18), у справі № 646/7699/13-ц (провадження № 61-9822св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 337/7391/13-ц (провадження № 61-26751св18), від 20 листопада 2020 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 754/5275/16 (провадження № 61-13148св19), від 11 березня 2021 року у справі № 524/378/17 (провадження № 61-21241св19).

Крім того, у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) Велика Палата Верховного Суду погодилась, зокрема, з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, 6 грудня 2007 року).

З огляду на ту обставину, що у спірних правовідносинах мало місце позасудове врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки у повному обсязі, вимоги позивача про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням та 3% річних, які залишилася після реалізації предмета іпотеки, є неправомірними на підставі їх недійсності, у зв`язку у з чим задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, у задоволенні позову відмовлено, то судовий збір не підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Керуючись Законом України «Про іпотеку», ст. ст. 545, 546, 575, 576, 589-591, 625, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 76, 81, 89, 141, 263, 264, 265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

В позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , жителів АДРЕСА_4 про стягнення боргу за договором позики, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо Тернопільському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 01 січня 2025 року.

Згідно з оригіналом

Суддя:/підпис/

Оригінал рішення знаходиться в матеріалах справи № 608/2755/23

Рішення набрало законної сили « » року.

Суддя: Н. З. Коломієць

Копію рішення видано « » року

Секретар: