Номер провадження: 22-ц/813/4328/24

Справа № 509/356/24

Головуючий у першій інстанції Панасенко Є.М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 січня 2024 року за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про поділ майна, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває цивільна за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

19.01.2024 року представником ОСОБА_3 - адвокатом Макаровим Ігорем Михайловичем до суду подано заяву про забезпечення позову в рамках цивільної справи № 509/356/24.

Заяву обґрунтовано тим, що предметом позову є квартира, загальною площею 41,6 кв. м., житловою 18, 1 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка була придбана в період шлюбу позивача та ОСОБА_2 .

Як стало відомо позивачу, 10.02.2015 року дружина без його згоди, діючи на власний розсуд, уклала Додаткову Угоду про відступлення по договору купівлі-продажу майнових прав № Р1623Г від 20.09.2013 року своєму батькові - ОСОБА_1 . Це підтверджується копією вищевказаної Додаткової Угоди та даними з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, на момент подання позову про поділ майна подружжя, спільна сумісна власність знаходиться у третьої особи.

У зв`язку з тим, що відповідач добровільно розділити спільне майно не бажає, що свідчить про наявність ризику приховання нерухомого майна, яке є спільним майном подружжя та з урахуванням того, що спільне майно подружжя знаходиться у третьої особи, яка може відчужити спірну квартиру іншим особам є необхідність у забезпеченні позову, шляхом накладення арешту на спірне майно. Тому є об`єктивні ризики можливих недобросовісних дій із боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, тому просить задовольнити заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 січня 2024 року заяву представника ОСОБА_3 адвоката Макарова Ігоря Михайловича про забезпечення позову в рамках цивільної справи № 509/356/2, - задоволено.

Забезпечено позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме на: квартиру загальною площею 41,6 кв. м., житловою 18, 1 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких просять ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 січня 2024 року скасувати та у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Від представника ОСОБА_3 - адвоката Макарова Ігоря Михайловича надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому представник просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 січня 2024 рокузалишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржників.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову та забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме на: квартиру загальною площею 41,6 кв. м., житловою 18, 1 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , суд першої інстанції виходив з того, що існує ризик відчуження майна, яке є предметом спору, що свідчить про співмірність заходів забезпечення позову, заявленим позовним вимогам, а також враховував доведеність обґрунтованості доводів стосовно того, що у випадку незастосування заходів забезпечення позову протягом всього періоду розгляду спору, існує вірогідність відчуження спірного майна відповідачем третім особам.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що предметом позову є квартира, загальною площею 41,6 кв. м., житловою 18, 1 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка була придбана в період шлюбу позивача та ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 10.02.2015 року дружина без його згоди, діючи на власний розсуд, уклала Додаткову Угоду про відступлення по договору купівлі-продажу майнових прав № Р1623Г від 20.09.2013 р. своєму батьку - ОСОБА_1 . Це підтверджується копією вищевказаної Додаткової Угоди та даними з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, на момент подання позову про поділ майна подружжя, спільна сумісна власність знаходиться у третьої особи.

У зв`язку з тим, що відповідач добровільно розділити спільне майно не бажає, що свідчить про наявність ризику приховання нерухомого майна, яке є спільним майном подружжя та з урахуванням того, що спільне майно подружжя знаходиться в іншої особи, яка залучена у справі в якості співвідповідача і яка може відчужити спірну квартиру іншим особам є необхідність у забезпеченні позову, шляхом накладення арешту на спірне майно. Тому є об`єктивні ризики можливих недобросовісних дій із боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, тому просить задовольнити заяву про забезпечення позову.

Колегія суддів виходить з такого.

Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Частиною 1, 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Частиною 3 статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що "умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що "повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу".

Як вбачається з роз`яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до кожного конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

У справі, що переглядається, предметом спору є поділ майна подружжя, а саме: квартири, загальною площею 41,6 кв. м., житловою 18, 1 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що 10.02.2015 року дружина без його згоди, діючи на власний розсуд, уклала Додаткову Угоду про відступлення по договору купівлі-продажу майнових прав № Р1623Г від 20.09.2013 р. своєму батьку - ОСОБА_1 . Це підтверджується копією вищевказаної Додаткової Угоди та даними з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, на момент подання позову про поділ майна подружжя, спільна сумісна власність знаходиться в іншої особи, яка залучена до участі у справі в якості співвідповідача. У зв`язку з тим, що відповідач добровільно розділити спільне майно не бажає, що свідчить про наявність ризику приховання нерухомого майна, яке є спільним майном подружжя та з урахуванням того, що спільне майно подружжя знаходиться в іншої особи, яка може відчужити спірну квартиру будь-яким іншим особам, є необхідність у забезпеченні позову, шляхом накладення арешту на спірне майно. Тому є об`єктивні ризики можливих недобросовісних дій із боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, тому просить задовольнити заяву про забезпечення позову.

Заява містить достатньо обґрунтовані припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

У поданій заяві про забезпечення позову чітко вказано, яке конкретно майно підлягає забезпеченню, та зазначено усю необхідну інформацію про нього.

Спосіб забезпечення позову, обраний заявником є співмірним із позовними вимогами. Тому у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови у забезпеченні позову.

Крім того апеляційний суд враховує, що у цій справі, яка зокрема стосується поділу майна подружжя, яке є предметом спору, має на меті, зокрема запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких може стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення у випадку задоволення позову.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Враховуючи те, що між сторонами дійсно існує спір щодо об`єктів нерухомого майна - квартири, власником якої є ОСОБА_1 про що свідчить факт звернення позивача до суду з цим позовом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме на: квартиру загальною площею 41,6 кв. м., житловою 18, 1 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до заперечення обставин по суті спору, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування постановленої ухвали, оскільки такі обставини підлягали дослідженню судом першої інстанції під час розгляду справи по суті, яким була надана належна правова оцінка у рішенні суду і такі не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що застосування заходів забезпечення позову обмежує ОСОБА_1 , як власника спірного майна, вільно користуватися і володіти своєю власністю, апеляційний суд зауважує, що застосований судом спосіб забезпечення позову, а саме: накладення арешту на нерухоме майно, не позбавляє ОСОБА_1 права власності на це майно, а лише унеможливлює його відчуження третім особам на час вирішення спору по суті.

Крім того, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 лютого 2022 року у справах № 644/3734/21, № 367/3628/21.

Перевіривши викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, апеляційний суд вважає їх достатніми для обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, вид забезпечення позову станом на розгляд заяви позивача був співмірним з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Доказів які б спростували правильні висновки районного суду скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги відповідача не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про забезпечення позову у справі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С ТА Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 січня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 30.12.2024 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова