Справа №640/17320/18

Провадження № 2/638/525/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       17 грудня 2024 року        Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді                Подус Г.С.,

за участю секретаря                Двойних А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про визнання договору позики дійсним та стягнення заборгованості за договором, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом і просить, стягнути із відповідачів на його користь неповернуту суму позичених коштів у розмірі 20000,00 Євро, що еквівалентно 658140,00. Також просив стягнути судові витрати.

Посилається на те, що 01.09.2016 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_6 у формі розписки договір позики, згідно якого ОСОБА_5 передав ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 20000 Євро строком до 10 березня 2017 року. Станом на 17.09.2018 року позичальник не повернув борг. 17.09.2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 підписано договір про відступлення права вимоги, згідно якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги належне первісному кредиторові за зобов`язанням щодо стягнення грошових коштів у розмірі 20000 Євро. Таким чином, з 17.09.2018 року у ОСОБА_1 замість ОСОБА_5 виникло право стягнути з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 20000 Євро, що еквівалентно 658140,00 грн. Враховуючи, що позичальником не виконано обов`язок із повернення грошових коштів, подано позов до суду.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 04.10.2018 року було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22.03.2019 року зупинено провадження у справі у зв`язку зі смертю відповідача – ОСОБА_6 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 13.01.2020 року поновлено провадження у справі у зв`язку зі вступом правонаступників відповідача.

Ухвалою суду від 27.02.2020 року витребувано докази у справі.

Ухвалою суду від 11.08.2020 року залучено в якості співвідповідачів правонаступників померлого відповідача ОСОБА_6 – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15.10.2020 року справу передано за територіальною підсудністю до Дзержинського районного суду м. Харкова.

26.01.2021 року від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, в якому останні категорично заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на той факт, що розписка не може бути належним та допустимим доказом виникнення грошового зобов`язання.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.03.2021 року було витребувано у ОСОБА_1 оригінал розписки від 01.09.2016 року.

Ухвалою суду від 04.04.2023 року задоволено клопотання представника відповідачів про призначення судової почеркознавчої експертизи та зупинено провадження у справі до її проведення.

20.06.2023 року від заступника директора Київського Науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання про надання додатковим матеріалів та оплату рахунку для проведення експертизи.

В подальшому судом неодноразово інформувались відповідачі про необхідність виконання клопотання експерта, однак жодних дій не було здійснено з їх сторони. На підставі викладеного директором експертної установи було надіслано до суду лист, згідно якого вбачається ,що ухвала суду від 04.04.2023 року залишена без виконання. Експертиза не проведена.

Ухвалою суду 12.09.2024 року провадження у справі відновлено.

Ухвалою від 17.12.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, його представник просив справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення.

Належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи відповідачі, згідно вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, в судове засідання не з`явились, в порушення ч.3 ст.131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомили.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, не суперечать законодавству та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом становлено наступне.

01.09.2016 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_6 у формі розписки договір позики, згідно якого ОСОБА_5 передав ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 20000 Євро строком до 10 березня 2017 року.

Станом на 17.09.2018 року позичальник не повернув борг.

17.09.2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 підписано договір про відступлення права вимоги, згідно якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги належне первісному кредиторові за зобов`язанням щодо стягнення грошових коштів у розмірі 20000 Євро.

Таким чином, з 17.09.2018 року у ОСОБА_1 замість ОСОБА_5 виникло право стягнути з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 20000 Євро, що еквівалентно 658140,00 грн За вимогою позивача, відповідачем не було повернуто суму боргу, на підставі чого позивач звернувся із позовом до суду.

Суд приймає до уваги подані позивачем докази, на підставі яких встановлені обставини справи, та вважає їх належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність достатньою для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Зважаючи на те, що правовідносини, що виникли між сторонами по справі регулюються нормами Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність їх застосування.

Згідно ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Враховуючи, то факт, що первісний кредитор ОСОБА_5 відступив своє право вимоги до ОСОБА_6 ОСОБА_1 за договором від 17.09.2018 року, суд вважає підтвердженим факт дійсності договору позики від 01.09.2016 року. Протилежних доказів стороною відповідача суду не надано.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.

Згідно з вимогами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, саме розпискою чи іншим борговим документом за вказаним договором позики за нормами матеріального закону підтверджується передання грошей за договором позики та отримання їх позичальником. Законодавцем визначено, що підчас розгляду справи категорії про стягнення боргу за договором позики, підлягає доказуванню факт укладення такого договору та факт невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення позики.

Відповідно до роз`яснень, викладених у правових позиціях Верховного Суду України про стягнення боргу за договором позики, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

З правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 січня 2019 року по справі № 464/3790/16-ц, вбачається, що 464/3790/16-ц, вбачається, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як передбачено ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, оцінивши всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню за договором позики від 01.09.2016 року. Тому стягненню із відповідачів на користь позивача підлягає основна сума боргу в загальному розмірі 658140 гривень 00 копійок, що еквівалентно 20000 Євро. Також суд зауважує, що задовольняє суму боргу суто в межах позовних вимог, оскільки беручи до уваги зміну курсу Євро на дату розгляду заяви, суд позбавлений можливості самостійно здійснити перерахунок у бік збільшення суми, що підлягає стягненню.

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог знайшли своє е підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позову.

В силу ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягнення із відповідачів на користь позивача у розмірі 8810,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 192, 524-526, 533, 545, 549, 625, 1046-1049 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,12, 13, 19, 80, 81, 109, 141, 211, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про визнання договору позики дійсним та стягнення заборгованості за договором- задовольнити у повному обсязі.

Визнати дійсним договір позики грошових коштів від 01.09.2016 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01.09.2016 року у розмірі 20000 Євро, що є еквівалентом 658140 (шістсот п`ятдесят вісім тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 8810 (вісім тисяч вісімсот десять) гривень 00 копійок, тобто по 2936,67 грн. з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 25.12.2024 року.

Головуючий суддя: