Справа № 22ас-94/2007 Головуючий у 1 -ій інстанції - Данко В.В.
Категорія: 37 Доповідач в апеляційній інстанції - Богонюк М. Я.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - судді Кота І.Н., суддів Богонюка М. Я. і Курій Н.М. , при секретарі Жовнір О.З.
та за участю адвоката ОСОБА_1, представників позивача, представника Львівської міської ради і ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову
Залізничного районного суду м. Львова від 21 серпня 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваною постановою частково задоволено позов ОСОБА_3 до Львівської міської ради, Львівського міського управління земельних ресурсів, ОСОБА_2, Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки (треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5) та скасовано Ухвалу Львівської міської ради від 14.02.2002 року в частині передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0, 0949 гектара по АДРЕСА_1, а також анульовано Державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1, виданий 17.04.2002 року ОСОБА_2 на підставі вище згаданої ухвали - у решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить постанову скасувати та ухвалити нову, якою відмовити ОСОБА_3 в задоволенні її позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апелянт вважає, що висновки суду про те, що при передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки не було дотримано принципу забезпечення рівності у праві користування сторонами земельними ділянками, а також було порушено право на належне користування земельною ділянкою, що належить до будинку позивачки, не відповідають дійсності, оскільки межі земельної
ділянки, яка перебувала в користуванні ОСОБА_2., а потім була передана їй у власність, були погоджені з сусідами, в т.ч. - і з ОСОБА_4 (який на час погодження був власником будинковолодіння), що підтверджується актом встановлення і узгодження меж земельної ділянки від 12.04.2001 року. Крім цього, передача земельної ділянки пл. 949 кв.м. у власність ОСОБА_2 не порушує права позивачки на користування належною їй земельною ділянкою, оскільки узгодженні межі не порушені, позивач не зверталась до Львівської міської ради про закріплення за нею земельної ділянки пл. 375 кв.м. (якою колись користувалась ОСОБА_6), а будинковолодіння АДРЕСА_2, а не до АДРЕСА_1, і має вихід на неї.
Вважає, що суд неправомірно покликається на ст. 152 ЗК України, оскільки позивачка продовжує володіти земельною ділянкою, а також не є порушеним і її право користування нею, так як позивачка господарює на цій земельній ділянці та користується розташованим там жилим будинком.
Крім того, апелянт вважає, що оскаржуваною постановою її фактично позбавлено права власності на земельну ділянку, а не підновлено право позивача на користування належною їй земельною ділянкою, яке не було порушено.
Судом не прийнято до уваги те, що до ІНФОРМАЦІЯ_1 року будинковолодіння АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 належало ОСОБА_7(матері ОСОБА_4 і ОСОБА_2.) та складалось з двох різних, нерівноцінної вартості, будинків: старого (АДРЕСА_1) та новозбудованого (АДРЕСА_2), який був споруджений за участі та кошти апелянта. Після смерті матері у ІНФОРМАЦІЯ_1 році згадане будинковолодіння стало об'єктом спільної спадщини обох спадкоємців -ОСОБА_4 та ОСОБА_2., і остання, керуючись добрими родинними відносинами, добровільно уступила кращий новозбудований будинок братові -ОСОБА_4, який натомість погодився на поділ прибудинкової земельної ділянки за фактичним землекористуванням у сучасному виді, що стверджується його підписом на акті встановлення і узгодження меж ділянки.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта і її представника на підтримання апеляційної скарги та заперечення представників позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.01.2001 року, спадкоємцями до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 є її діти: ОСОБА_2 і ОСОБА_4 (відповідно, співвідповідач та третя особа по справі). Спадкове майно, на яке було видано дане свідоцтво, складалося з двох будинків: під літ. А-1 (дерев'яноцегляний, що складався з трьох кімнат і кухні, житловою площею 32, 8 кв.м. ) та під літ. Б-1 (цегляний, що складався з чотирьох кімнат і двох
кухонь, житловою площею 56, 6 кв.м. ), а також з господарських будівель, які відносились до цих будинків (а.с. 20).
Розпорядженням Залізничної районної адміністрації від 07.03.2001 року № 194 вище згадане будинковолодіння АДРЕСА_1 було розділено на два самостійних будинковолодіння з присвоєнням окремих номерів: АДРЕСА_1 - будинковолодіння на праві власності ОСОБА_2. (будинок під літ. А-1 з належними до нього господарськими будівлями) і АДРЕСА_2
- будинковолодіння на праві власності ОСОБА_4 (будинок під літ. Б-1 - а.с.
10-11).
Як вбачається зі змісту ст. 42 Земельного кодексу України в редакції від 1990 року (чинного на той час і до 31.12.2001 року), використання і розпорядження земельною ділянкою визначається власниками (співвласниками) жилих будинків, господарських будівель та споруд, які знаходяться на цій земельній ділянці, і наступні зміни (в т.ч. - і в частині власників згаданих об'єктів) не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою.
Аналогічне за змістом роз'яснення з цього приводу містилось і у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1996 року № 13 „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (чинної на той час).
Власники новоутворених будинковолодінь (АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 і АДРЕСА_2 - ОСОБА_4) за взаємною згодою добровільно поділили земельну ділянку, яка
була закріплена за будинковолодінням АДРЕСА_1 у стані, що існував до поділу цього будинковолодіння, що
стверджується Актом встановлення і узгодження меж земельної ділянки, який
підписав ОСОБА_4 і який ніхто зі сторін спору не оспорює (а.с. 27). Таким
чином, ними було встановлено порядок використання й розпорядження
земельною ділянкою, яка до поділу будинковолодінь була у їх спільному
користуванні.
З урахуванням вище наведеного, встановлений ОСОБА_2 і ОСОБА_4 порядок використання й розпорядження земельною ділянкою в подальшому став обов'язковим і для позивачки ОСОБА_3, яка в результаті укладення між нею та її батьком ОСОБА_4 договору дарування стала новим власником будинку АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Ухвалою Львівської міської ради від 14.02.2002 року № 1472 земельна ділянка площею 949 кв.м. на АДРЕСА_1, була передана ОСОБА_2 у приватну власність і на підставі цієї ухвали 17.04.2002 року їй на згадану земельну ділянку було видано Державний акт на право приватної власності на землю (а.с. 21, 22). Суд першої інстанції при ухваленні рішення по справі встановив, що при підготовці та прийнятті рішення про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки сама процедура підготовки та виготовлення потрібних документів була дотримана.
Як вбачається з матеріалів справи і, зокрема, позовної заяви, позовна вимога про скасування Ухвали Львівської міської ради від 14.02.2002 року та Державного акту на право приватної власності на землю, які оспорюються, позивачкою обґрунтовується тим, що в результаті згаданого „мешканці будинковолодіння АДРЕСА_2 позбавлені права проходу з вулиці на подвір'я", а також до криниці.
В той же час, главою 16 Земельного кодексу України 2001 року передбачена можливість вирішення спору щодо користування правом проходу з вулиці на подвір'я чи до криниці без позбавлення власника земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею - шляхом встановлення земельного сервітуту, який надає право власнику або землекористувачу земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Тобто, позивачка мала і на даний час має право вирішити спір з власником суміжного будинковолодіння (ОСОБА_2) шляхом встановлення земельного сервітуту на спірні земельні ділянки (на підставі договору між ними або за рішенням суду) і за вище наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування Ухвали Львівської міської ради від 14.02.2002 року та Державного акту на право приватної власності на землю, які оспорюються позивачкою, а тому приходить до висновку, що у задоволенні позову у цій частині їй слід відмовити.
Частиною 3 ст. 21 КАС України встановлено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належать розглядати в порядку різного судочинства, а п.1 ч.1 ст. 157 КАС України - що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Позовні вимоги ОСОБА_3 про: 1) визнання за нею права на облаштування проходу до належного їй будинку АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1; 2) зобов'язання ОСОБА_2. та членів її сім'ї не чинити позивачці перешкод при облаштуванні проїзду і у користуванні ним, а також про 3) стягнення з ОСОБА_2. в користь позивачки моральної шкоди не є позовними вимогами, які випливають з публічно-правового спору, і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
За вище наведених обставин постанова суду першої інстанції стосовно цих позовних вимог підлягає скасуванню - з закриття провадження у справі у цій частині.
Керуючись ст. ст. 21 ч.3, 157 ч.1 п.1, 195, 198 ч.1 п.3, 202 п.п. 1, 3, 4, 205 ч.2, 207 КАС України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Залізничного районного суду м. Львова від 21 серпня 2006 року в частині, що стосується позовних вимог про визнання за ОСОБА_3 права на облаштування проходу до належного їй будинку АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1; про зобов'язання ОСОБА_2. та членів її сім'ї не чинити ОСОБА_3 перешкод при облаштуванні проїзду і у користуванні ним, а також про стягнення з ОСОБА_2. в користь ОСОБА_3 моральної шкоди - скасувати і в цій частині провадження у справі закрити.
Постанову Залізничного районного суду м. Львова від 21 серпня 2006 року в частині, що стосується позовних вимог про скасування Ухвали Львівської міської ради від 14.02.2002 року та Державного акту на право приватної власності на землю - скасувати та в цій частині прийняти нову, якою відмовити ОСОБА_3 у задоволенні згаданих позовних вимог.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.