КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.10.2011 № 42/229-7/112-23/610-37/191
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів:
за участю секретаря судового засідання Мельник О.П.
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1. – дов. від 23.12.2010 року № 172/10
від відповідача: ОСОБА_2 – дов. від 21.04.2011 року № Д07/2011/04/21-10
від третьої особи: не з’явилися
розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Газ України” на рішення господарського суду м. Києва від 27.07.2011 року
у справі № 42/229-7/112-23/610-37/191 (суддя Гавриловська І.О.)
за позовом Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Газ України”, м. Київ
до Публічного акціонерного товариства „Київенерго”, м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
Київська міська державна адміністрація, м. Київ
про стягнення 95 080 517 грн. 17 коп.
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду м. Києва звернулася Дочірня компанія „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” про стягнення з відповідача на користь позивача 3 904 265 грн. 12 коп. пені, суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 4 516 228 грн., 3% річних за несвоєчасні розрахунки в розмірі 488 033 грн. 14 коп., державного мита 25 500 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Ухвалою від 12.04.2010 року господарський суд м. Києва залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Київську міську державну адміністрацію.
Ухвалою від 22.06.2011 року господарський суд м. Києва змінив назву відповідача з Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” на Публічне акціонерне товариство „Київенерго”.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням від 27.07.2011 року господарський суд м. Києва у позові відмовив повністю.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду ДК „Газ України” НАК „Газ України” звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 27.07.2011 року по справі № 42/229-7/112-23/610-37/191 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги суду задовольнити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2011 року апеляційна скарга відповідача була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 12/091-11 у судовому засіданні за участю представників сторін та третьої особи.
В судове засідання 10.10.2011 року повноважні представники третьої особи не з’явилися та про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Після обговорення судова колегія дійшла висновку, що неявка повноважних представників третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
В судовому засіданні 10.10.2011 року представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечувала.
Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва має бути залишено без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 16.10.2008 року між ДК „Газ України” НАК „Нафтогаз України” (постачальник) та АК „Київенерго” (покупець) був укладений договір поставки природного газу № 06/08-2048 БО-41 (далі – договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язався передати відповідачу протягом жовтня-грудня 2008 року природний газ в обсязі до 59 651,0 тис. куб.м, а відповідач - прийняти та оплатити поставлений природний газ за цінами, погодженими у розділі 5 Договору та додаткової угоди до нього від 26.11.2008 року.
Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ проводиться у такому порядку: перша оплата в розмірі 34% від вартості за планових місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% – до 20 та 30 (31) числа поточного місяця; остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2008 року, 30.11.2008 року та 31.12.2008 року підтверджено факт передачі позивачем природного газу за вищевказаний період та надання послуг з його транспортування в обсязі 53 367,857 тис. куб. м загальною вартістю 94 003 973 грн. 41 коп.
У свою чергу, відповідачем 06.04.2009 року було у повному обсязі оплачено вартість отриманого газу, що підтверджується банківською випискою з особового рахунку АК „Київенерго”. При цьому відповідачем оплачено одержані товар та послуги у повному обсязі до звернення позивача в суд з указаним позовом.
Під час нового розгляду справа розглядається в частині стягнення з відповідача 4 516 228 грн. інфляційних втрат, 488 033 грн. 14 коп. 3% річних та 3 904 265 грн. 12 коп. пені.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки; підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ч. 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 2 п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
За таких обставин, днем прострочення відповідачем розрахунків вважається 11 число місяця, наступного за місяцем поставки.
При цьому умови договору не містять обов’язку відповідача щодо проведення остаточного розрахунку за відсутності акту приймання-передачі газу. Водночас, на випадок оформлення (підписання) сторонами актів приймання-передачі пізніше 11 числа місяця, наступного за місяцем поставки, сторони не передбачили іншого строку розрахунків.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що фактично, сторони вказівкою на дату укладення (підписання) відповідного акту приймання-передачі газу визначили час (дату), з яким позивач та відповідач пов’язали настання права позивача на оплату коштів та обов’язок відповідача оплатити грошову суму, а відповідно, й дату прострочення розрахунків.
Отже, обов’язок відповідача з проведення остаточного розрахунку за надані послуги залежить від документального оформлення сторонами обсягів наданих послуг за договором, а саме – від дати складання акту приймання-передачі природного газу.
Предметом договору у цій справі є постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, які фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання.
Відносини, що виникають у зв’язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об’єктах у сфері теплопостачання суб’єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, врегульовані Законом України „Про теплопостачання” (ст. 2 Закону).
Ст. 8 Закону України „Про теплопостачання” передбачено, що державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.
Ст. 20 Закону України „Про теплопостачання” встановлює загальні засади формування тарифів на теплову енергію, згідно з якою тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб’єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб’єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.
У разі, якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.
Слід зазначити, що заборгованість за договором виникла як різниця в тарифах на теплову енергію, що постачалася для надання населенню послуг опалення та гарячого водопостачання, внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування і на сплату яких державою перераховуються субвенції і яка була повністю погашена бюджетними коштами як різниця в тарифах.
Виходячи з пп. 2 п. „а” ч. 1 ст. 28 Закону України „Про місцеве самоврядування”, повноваження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в галузі тарифної політики пов’язані із встановленням або погодженням у порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на оплату теплової енергії, побутових, комунальних, транспортних та інших послуг.
Механізм формування тарифів на транспортування, постачання теплової енергії підприємствами сфери теплопостачання та надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2006 року № 955.
Рішенням у справі № 6/422 господарського суду м. Києва встановлено факт збитковості затверджених для відповідача тарифів на теплову енергію (копія є в матеріалах справи ).
Ст. 37 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів” встановлено, що у 2008 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з окремими пунктами статей 7, 19 та 36 цього Закону, спрямовуються , зокрема, на:
(п. 56 ст. 37 зазначеного Закону) субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування;
компенсацію Національній акціонерній компанії „Нафтогаз України” різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації у 2006 році населенню, бюджетним установам та у 2006 – 2008 роках на виробництво теплової енергії, спожитої населенням (п. 60 ст. 37 зазначеного Закону).
Ст. 54 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів” встановлює, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за рахунок надходжень від погашення податкової заборгованості підприємств до державного бюджету, а також надходжень податку на додану вартість, не сплаченого Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України” у встановлені строки за природний газ, ввезений на митну територію України у першому кварталі 2008 року, який перебуває під митним контролем, та додаткових податкових зобов’язань, які виникають у результаті виконання цієї статті.
Розрахунки з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, з місцевих бюджетів може здійснюватися за рахунок належних їм додаткових податкових зобов’язань, які виникають у результаті виконання цієї статті, а також за рахунок погашення заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, яка була реструктуризована, та за рахунок погашення заборгованості місцевих бюджетів перед державним бюджетом, що виникла у зв’язку з наданням Міністерством фінансів України фінансової допомоги уряду Автономної Республіки Крим, облвиконкомам, Севастопольському міськвиконкому на підставі укладених між ними у 1994 році договорів для підприємств теплоенергетики, що перебувають у комунальній власності.
Постановою Кабінету Міністрів України „Про реалізацію статті 54 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 25.04.2008 № 440 (із змінами та доповненнями) було затверджено Порядок перерахування у 2008 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.
Підставою для проведення розрахунків є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості, форму якого затверджує Державне казначейство за погодженням з ДПА, Мінпаливенерго, Мінжитлокомунгоспом і Мінфіном.
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.03.2009 року у справі № 6/38 встановлено, що укладання договору такого виду є обов’язковим в силу Закону.
Ст. 53 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” від 26.12.2008 року № 835-УІ також передбачено відповідну норму щодо проведення розрахунків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, відповідно до якої встановлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за рахунок надходжень, визначених п. 41 ст. 6 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік”, та додаткових податкових зобов’язань, які виникають у результаті виконання цієї статті. Перерахування зазначеної субвенції може здійснюватися також за рахунок погашення заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, яка була реструктуризована, та за рахунок погашення заборгованості місцевих бюджетів перед державним бюджетом, що виникла у зв’язку з наданням Міністерством фінансів України фінансової допомоги Уряду Автономної Республіки Крим, облвиконкомам, Севастопольському міськвиконкому для підприємств теплоенергетики, що перебувають у комунальній власності, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України „Про невідкладні заходи щодо забезпечення народного господарства і населення електричною і тепловою енергією в осінньо-зимовий період 1994/95 року” від 26.07.1994 року № 510.
Постановою Кабінету Міністрів України „Питання реалізації статті 53 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” від 05.03.2009 року № 193 затверджено Порядок перерахування у 2009 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.
Порядком у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 року № 1093 встановлено, що субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах (далі – розрахунки) перераховується на умовах, визначених цим Порядком, на суму заборгованості з різниці в тарифах, що утворилася у період з 01.01.1998 року по 01.07.2009 року, з урахуванням проведених у 2006 і 2008 роках розрахунків і не погашена на дату складання довідки про розмір кредиторської заборгованості місцевих бюджетів та/або дебіторської заборгованості учасників розрахунків у межах щомісячних лімітів, установлених Мінфіном для Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій згідно із затвердженим розподілом видатків Державного бюджету України на 2009 рік.
Розрахунки за спожитий природний газ та електроенергію проводяться стосовно заборгованості, що утворилася до 01.01.2009 року (з урахуванням пені, штрафних та фінансових санкцій, які нараховані підприємствам теплоенергетики на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 01.01.1998 року по 01.01.2009 року).
У разі відсутності боргів за зазначений період проводяться розрахунки з погашення кредиторської заборгованості за спожитий природний газ та електроенергію, що утворилася протягом 2009 року (з урахуванням пені, штрафних та фінансових санкцій, які нараховані підприємствам теплоенергетики на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1998 року по 1 липня 2009 року).
Таким чином, нормами ст. 53 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік”, Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 193, ст. 54 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік”, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2008 року № 440 передбачено особливий алгоритм проведення розрахунків на погашення заборгованості з різниці в тарифах, а саме - шляхом виділення субвенцій для їх погашення.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з огляду на положення ст. 54 Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року № 107-VI, ст. 53 Закону України „Про державний бюджет на 2009 рік” від 26.12.2008 року № 835-VI, Постанов Кабінету Міністрів України № 1093 та № 440, якими встановлено джерела, підстави та спосіб відшкодування позивачу боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, відсотків річних та пені, матеріалами справи не доведено факту користування відповідачем чужими коштами.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Крім цього, передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання плати компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитором.
Враховуючи зміст правовідносин між сторонами щодо здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та алгоритму проведення розрахунків на погашення заборгованості з різниці в тарифах, а також враховуючи те, що відповідач повністю сплатив залишок заборгованості за природний газ з коштів, які надійшли від КМДА як компенсація різниці в тарифах на теплову енергію, то у цьому випадку відсутній факт користування або утримування відповідачем належних до сплати позивачу коштів та не доведено факт заподіяння збитків позивачу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 05.07.2011 року № 42/226-7/110-37/589 та від 05.07.2011 року № 42/227-7/111-37/586.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.
Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Газ України” на рішення господарського суду м. Києва від 27.07.2011 року по справі № 42/229-7/112-23/610-37/191 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 27.07.2011 року по справі № 42/229-7/112-23/610-37/191 залишити без змін.
3. Справу № 42/229-7/112-23/610-37/191 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови підписано__13.10.2011 р.__
Головуючий суддя
Судді