КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2011 № 3/178
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів:
за участю представників:
від позивача: представник – ОСОБА_1. - за довіреністю.
від відповідача: представник – ОСОБА_2 за довіреністю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київ
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2011 р.
у справі № 3/178 (суддя Сівакова В.В.)
за позовом Фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг», м. Київ
про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2011 р. Фірма «Т.М.М.» товариство з обмеженою відповідальністю зернулось до Господарського суду міста Уиєва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» про визнання недійсним пунктів 7.1.2, 13.4, 13.5, 13.6, 13.8 Договору фінансового ліингу № 1123/12/2007 від 18.12.2007 р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09,08.2011 р. у справі № 3/178 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням Фірма «Т.М.М.» товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги з посиланням на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте внаслідок неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду щодо невиконання позивачем своїх договірних зобов’язань не відповідають обставинам справи і не грунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2011 р. прийнято апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 28.09.2011 р.
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» зазначає, що пункти 7.1.2, 13.4, 13.5, 13.6, 13.8 Договору фінансового ліингу № 1123/12/2007 від 18.12.2007 р. не порушують чинного законодавства України та не можуть бути визнані недійсним.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просить її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення без змін.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
З матеріалів справи вбачається, що 18.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець) та Фірмою «Т.М.М.» товариство з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 1123/12/2007 (Договір).
Пунктом 1 договору встановлено, що лізингодавець (відповідач) зобов'язується придбати у свою власність транспортний засіб (далі - майно) у відповідності до встановленої лізингоодержувачем специфікації:
Тип: Вантажний автомобіль;
Марка, модель: ISUZU NQR 71 борт-тент (три одиниці);
№ шасі: буде встановлений в акті здачі-приймання майна;
Рік випуску: 2007 р.;
Пробіг на момент придбання до 300 км.;
Специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 18.12.2007 р.;
та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу (відповідачу) у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач (відповідач) зобов'язується прийняти його на умовах даного договору.
Місцевим господарським судом встановлено, що спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що п. 7.1.2. та пункти 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору фінансового лізингу не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є недійсними.
Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.
Стаття 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв .ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст. 180 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно ч. 1 ст. З Закону України «Про фінансовий лізинг» предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:
предмет лізингу;
строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
розмір лізингових платежів;інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього
Закону.
Згідно п. 2.1. Договору майно придбається лізингодавцем у продавця майна на умовах договору купівлі-продажу для подальшої передачі його в лізинг.
Відповідно до п. 2.6 договору лізингоодержувач самостійно обрав предмет лізингу та продавця.
Предметом лізингу за даним договором є майно визначене сторонами в п. 1. договору.
Відповідно до п. 2.3. договору вартість майна, яке передається позивачем відповідачеві, складає суму еквівалентну 103 011,00 «у.о.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% 17 168,50 «у.о.», виражена у гривнях України.
Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях становить суму авансу, внесеного у відповідності до п. 7.4 Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, зазначену в Графі 4 Графіку внесення платежів (додаток № 1 до договору) по Курсу 1 та викупну вартість, зазначену в додатку № 1 до договору по Курсу 1.
Сторонами вартість переданого в лізинг майна, що становить загальну суму платежів в погашення майна та його викупну вартість погоджено в додатку № 1 - Графік (із змінами), який є невід'ємною частиною договору, тому місцевий господарський суд обгрунтовано дійшов до висновку, що помилковим є твердження позивача, що сторонами не досягнуто такої істотної умови як ціна договору.
Згідно з п. 7.1. договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 7.1.1 договору.
Пунктом 7.1.1. договору визначені такі поняття:
Курс 1 – курс, встановлений НБУ для одного Долара СІЛА станом на 18.12.2007 р.;
Курс 2 – курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток № 1) до даного договору.
Відповідно до п. 7.1.2 Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в «у.о.» згідно Графи 3 додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та Курсу 2. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в Графі 4 додатка № 1 та Курсуі.
Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях вважається комісією лізингодавця.
В разі якщо сума поточного лізингового платежу розрахована у відповідності до абзацу першого цього пункту менше або дорівнює добутку відповідної суми в «у.о.» зазначеної в Графі 4 додатку № 1 на відповідну дату та Курсу 1, то поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток відповідної суми в «у.о.» зазначеної в Графі 4 додатку № 1 на відповідну дату і Курсуі та 20,00 грн. При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, що виражена у гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в «у.о.» зазначеної в Графі 4 додатку № 1 і Курсу 1, а різниця - в комісію лізингодавця.
Сторони домовились що комісія лізингодавця, розрахована у відповідності з правилами, зазначеними вище, протягом 9 періоду (-ів) починая з 1 періоду збільшується на 1/9 грошової суми, яка у відповідності з умовами даного договору повинна бути внесена лізингоодержувачем як аванс комісії.
Комісія лізингодавця за кожний період лізингу розрахована у відповідності з даним пунктом договору, нараховується на відповідну дату, зазначену в Графі 2 додатку № 1 даного договору.
Таким чином договором фінансового лізингу сторонами було погоджено специфічний порядок розрахунків, який передбачає проведення коригування усіх лізингових платежів, які будуть перераховані позивачем саме на час здійснення відповідних розрахунків, тобто момент коригування лізингового платежу чітко пов'язаний з моментом фактичного перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок відповідача.
Стосовно твердження позивача, що здійснення конвертації на умовах п. 7.1.2 Договору сум відшкодування вартості предмета лізингу виражених в «у.О.» по Курсу 2 в гривню у відповідності до курсових коливань призводить до зміни вартості предмета лізингу за договором слід зазначити наступне.
Згідно ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме - зміна курсу гривні по відношенню до долару США, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України, що підтверджується наступними нормами.
Згідно ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України).
Відповідно д ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України).
В п. 1 Постанови Кабінету міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18.12.1998 № 1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.
Згідно п. 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 04.02.1998 № 34, валюта долар США, так само як і євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).
Водночас, жодних обмежень можливості використовували співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування ані вказаною постановою, ані іншими нормами законодавства, не передбачено.
Отже чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.
Таким чином, положення договору фінансового лізингу та Графіки сплати лізингових платежів повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства, оскільки визначають розмір лізингових платежів в гривнях та передбачають, що платежі мають сплачуватись в гривнях.
Умовами п. 7.1.2. договору передбачено, що сума зазначена у графі 4 Графіку, виражена у гривнях розраховується на Курсі - станом на 18.12.2007, та є сумою що сплачується в погашення вартості майна, а отже є незмінною і не свідчить про зростання вартості майна. Отже, посилання позивача на поступове зростання вартості майна переданого в лізинг є помилковим.
Згідно п. 13.4 Договору вилучення майна із володіння та користування лізингоодержувача не тягне за собою припинення платіжних зобов'язань лізингоодержувача, визначених умовами договору.
Відповідно до п. 13.5 Договору якщо порушення зобов'язань, що стали підставою для вилучення майна не усуваються в строк, встановлений лізингодавцем, або у визначений строк лізингоодержувач не передав майно лізингодавцю, то лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, в письмовому вигляді повідомивши про це лізингоодержувача, продати майно за розумною ціною. Протягом 15 календарних днів з моменту розірвання договору лізингоодержувач має переважне право придбання майна.
Згідно п. 13.6 Договору отримана від продажу майна грошова сума направляється в погашення суми припинення договору, що включає поточний борг лізингоодержувача, несплачені лізингові платежі, строк оплати яких згідно графіку внесення платежів настав, штрафи та/або пені, що підлягають оплаті лізингоодержувачем на умовах договору станом на день розірвання договору, а також суми необхідної для покриття витрат та збитків лізингодавця, пов'язаних з вилученням та реалізацією майна та погашенням можливих зобов'язань лізингодавця перед третіми особами, що виникли внаслідок виконання договору. В разі якщо отримана від продажу майна грошова сума менше ніж сума припинення договору, то лізингодавець вправі вимагати від лізингоодержувача відшкодування цієї різниці.
Згідно п. 13.8 Договору в разі якщо договір порушується лізингоодержувачем, в тому числі у випадках, зазначених в п. 13.1 Договору лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити права володіння та користування будь-яким майном, переданим лізингоодержувачу за будь-яким з договорів, укладених сторонами без виплати яких-небудь компенсацій.
Пункт 13.1 Договору містить перелік підстав з яких права лізингоодержувача на володіння та користування майном можуть бути припинення лізингодавцем в односторонньому порядку.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки;
відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого стрїжу.
Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Згідно п. З, 4 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Отже місцевим господарським судом правильно встановлено, що умови вищезазначених спірних пунктів договору не суперечать вимогам чинного законодавства України.
Крім того, відповідно до ч. З ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Позивач підписував договір без жодних застережень, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору про можливі наслідки виконання та порушення зобов'язань.
При підписанні договору позивач мав час та можливість відмовитися від підписання спірного договору, однак питання про визнання недійсним цього договору виникли у лізингоодержувача більш чим через два роки після його укладення.
Відповідно до частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підписуючи Договір фінансового лізингу позивач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом правом за наявності заперечень щодо окремих умов договору скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що правові підстави для визнання пунктів 7.1.2., 13.4., 13.5., 13.6., 13.8. договору фінансового лізингу № 1123/12/2007 від 18.12.2007 недійсними відсутні.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в позові повністю. З даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2011 р. у справі № 3/178 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 3/178 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді