ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" вересня 2011 р.Справа № 1/66/5022-999/2011

Господарський суд Тернопільської області

у складі < Список >  судді Чопко Ю.О.  , судді < заповнити при колегіальному розгляді >           

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Текносістем", м.Будріо (Болонья), Італія

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.", м. Тернопіль

про стягнення заборгованості в розмірі 97 149,33 євро.

Представник від:

позивача: ОСОБА_1, представниця за довіреністю;

відповідача:  ОСОБА_2, представник за довіреністю.

          Суть справи:

19 липня 2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Текносістем" (Technosystem s.r.l.), Італія (надалі –Постачальник) звернулося з позовом до господарського суду Тернопільської області про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.", м.Тернопіль (надалі –Покупець) заборгованості за поставлений товар –машини для виготовлення кави. Зокрема, вимагалося стягнення за наступні поставки:

1.          По міжнародній транспортній накладній (CRM) від 10.06.08р. з додатками №910, декларація від 14.06.2008р. –поставлено товару на 19968 євро рівно –рахунок-фактура (інвойс) ES/47 від 30.05.2008 (сплачено частково 12490 євро 06 центів).  

    2.          По міжнародній транспортній накладній (CRM) від 10.06.08р. з додатком

          №911, декларація від 14.06.2008р. –поставлено товару на 18477 євро 50

          центів –рахунок-фактура (інвойс) ES/48 від 30.05.2008.

    3.          По міжнародній транспортній накладній (CRM) від 10.06.08р. з додатком

          №912, декларація від 14.06.2008р. –поставлено товару на 19725 євро рівно

          –рахунок-фактура (інвойс) ES/49 від 30.05.2008.

    4.          По міжнародній транспортній накладній (CRM) А №318342 від 30.07.08р. –

          поставлено товару на 590 євро 06 центів –рахунок-фактура (інвойс) ES/64                    від 22.07.2008р.

    5.          По міжнародній транспортній накладній (CRM) від 19.12.08р., декларація від                     19.12.2008р. –поставлено товару на 6582 євро 42 центи –рахунок-фактура                     (інвойс) ES/107 від 19.12.2008.

    6.          По міжнародній транспортній накладній (CRM) від 05.03.09р., декларація від                      05.03.2009р. –поставлено товару на 44296 євро 41 цент –рахунок-фактура

          (інвойс) ES/15 від 04.03.2009р.

Поставки відбувалися на підставі заявок Покупця. Так, поставки від 14.06.2008р. (рахунки-фактури ES/47, ES/48 і ES/49) здійснювалися на виконання заявки Покупця №132 від 14.03.2008р.  Поставка від 30.07.2008р. (рахунок-фактура ES/64) здійснена на виконання заявки Покупця №379 від 10 червня 2008р.  Поставка від 19.12.2008р. (рахунок-фактура ES/107) здійснена на виконання заявки Покупця №713 від 11 грудня 2008р.  Поставка від 05.03.2009р. (рахунок-фактура ES/15) здійснювалася на виконання заявок Покупця №480 і №60 від 04.08.2008р і 10.02.2009р. відповідно.   

Розгляд справи ухвалою господарського суду Тернопільської області призначено на 19 серпня 2011р.  В судовому засіданні робилися перерви до 16.09.2011р., згодом до 30.09.2011р. з мотивів, зазначених в протоколах відповідних судових засідань.

Ухвалою суду від 16 вересня 2011р. строк розгляду справи продовжено з мотивів, викладених в ухвалі.

Представник відповідача факти поставки визнав, про що зазначається в протоколі судового засідання від 16 вересня 2011р., висунув проти позову заперечення, які обґрунтовані неправильністю в розрахунку суми боргу, зробленому позивачем.

18 серпня 2011р. відповідач подав до суду клопотання, в якому стверджував, що позивач –"Текносістем" –порушив вимоги ст. 673, 675, 678 ЦК України, а саме, поставив неякісний товар.  У подальшому це твердження жодними доказами підтверджене не було.

16 вересня 2011р. відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, а також проект акту зірки взаєморозрахунків за період з 18.12.2007 року по 15.09.2011 року, з якого випливало, що він, відповідач, здійснив надмірну оплату за товар у розмірі 13860 євро 61 цент (326031,40 –312170,79).  Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

30 вересня 2011р. відповідач подав до суду "Додаткові пояснення", разом з актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2007р по 20.09.2011р.  З цього акту вже випливало, що у відповідача існує не переплата, а борг перед позивачем, у розмірі 5552 євро 66 центів.  У судовому засіданні 30 вересня відповідач визнав позов у відповідній частині.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд задовольняє позов частково, виходячи з наступного.

Протиріччя в розрахунках, наданих відповідачем, самі-по-собі свідчать про їх неправильність.  Аналіз взаємовідносин сторін приводить до того ж висновку.

Як випливає з наданих суду доказів, розрахунки між сторонами проводилися лише по виставлених Постачальником рахунках-фактурах.  Рахунки-фактури виставлялися або у день поставки, або за декілька днів до того.  Так, рахунки-фактури ES/47, ES/48, ES/49  виставлені за 15 днів до поставки, рахунок-фактура ES/64 –за 8 днів до поставки, рахунок-фактура ES/15 –за 1 день до поставки і рахунок-фактура ES/107 –день-у-день.  У жодному доказаному випадку поставки товару Постачальник не виставляв рахунку-фактури до дня отримання заявки на товар.

Позиція відповідача явно суперечить цим фактичним обставинам справи.  Так, відповідно до поданого відповідачем акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2007 року по 20.09.2011 року платежі від 28.03.2008 і від 05.05.2008 мали б передувати як поставці товару, що відбулася лише 10.06.2008р., так і виставленню рахунку-фактури ES/47 від 30.05.2008р.   Платежі від 29.01.2009 і від 12.02.2009 повинні б передувати поставці товару, що відбулася лише 04.03.2009, і виставленню рахунку-фактури ES/15 від 05.03.2009р.

Крім того, подані відповідачем проекти актів звірки взаєморозрахунків протирічать поданим відповідачем проектам договорів, які, за його ж твердженням, він надсилав позивачу і якими він, відповідач, керувався здійснюючи відповідні розрахунки.  Так, п.4.2. Контракту №11/2005 від 01 липня 2005р. передбачено, що Покупець здійснює платежі у вигляді попередньої оплати на підставі виставлених Продавцем інвойсів (рахунків-фактур) або по факту поставки на підставі специфікацій.  Тотожній за змістом п.4.2. міститься і в Контракті №52 від 01 грудня 2006р.  Оплати без рахунків-фактур Контракти не передбачають.  Відтак, слід дійти до єдино можливого за таких обставин висновку –перелічені відповідачем в актах звірки взаєморозрахунків платежі здійснювалися в рахунок боргів за попередні періоди і вважатися передоплатою не можуть.

На відміну від відповідача, позивач послідовно доводив розмір боргу, вказаний в позовній заяві.  Позивач подав суду виписку про рух коштів на рахунку Покупця (Situazione Raiv) за період від 01.05.2006р., тобто, охопив період на вісім місяців триваліший, ніж відповідач у своєму акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2007 року по 20.09.2011 року.  З цієї виписки видно, що ділова практика партнерів не змінювалася протягом останніх 5 років, а саме –оплаті завжди (за винятком двох випадків розрахунків за допомогою акредитиву) передувало виставлення рахунків-фактур Постачальника.  Розрахунки позивача повністю співпадають з тими, що містяться в акті звірки розрахунків (Statement of Account /Ukraine), підписаному представниками ТОВ "Р.Е.Й.В. –Експрессо" –фінансовим менеджером Петренко Е.Б. і директором Ткаченко О.А.

За таких обставин суд визнає правильність рахунків, наданих позивачем.

У відзиві на позовну заяву від 16 вересня 2011р. і в судовому засіданні того ж дня відповідач зробив заяву про застосування строку позовної давності.  Позивач проти застосування строків заперечував.  Так, у позовній заяві робиться посилання на положення Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажі товарів 1974 року (надалі –Конвенція) (підписана Україною 14.06.74р., ратифікована 14.07.93р., набула чинності для України 01.04.94р.)   Строк позовної давності встановлено Конвенцією у чотири роки.  Однак, з таким доводом позивача погодитися не можна.

Як встановлено частиною 1 Статті 3 Конвенції вона "застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах".  Стосовно даного спору ця вимога означає, що як Україна (місце перебування комерційного підприємства Покупця), так і Італійська Республіка (місце перебування комерційного підприємства Постачальника) повинні бути учасниками Конвенції.  Однак, позивач не довів, а судом не здобуто, доказів участі Італійської Республіки в Конвенції.  За таких обставин Стаття 3 виключає Застосування Конвенції до спірних правовідносин.  Оскільки не встановлено іншого, суд застосовує норми українського права до спірних правовідносин, а саме –загальний строк позовної давності у три роки, встановлений статтею 257 ЦК України.

Застосування трирічного строку позовної давності погашає вимоги, що ґрунтуються на рахунках-фактурах ES/48 і ES/49 від 30.05.2008, в яких вказано, що вони підлягають оплаті по одержанню (on receipt).  В силу частини 2 статті 530 ЦК України зобов"язання, строк виконання яких визначений моментом пред"явлення вимоги, підлягають виконанню у семиденний строк від дня пред"явлення вимоги.  Таким чином, відповідні зобов"язання мали бути виконані не пізніше 7 червня 2008 року.  Від тієї ж дати слід обраховувати строки позовної давності (частина 1 статті 261 ЦК України).  Позов, як уже зазначалося, подано 19 липня 2011р., отже, після спливу строку позовної давності.  Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

З приводу вимоги, що випливає з рахунку-фактури ES/47, суд зазначає, що строк позовної давності по ній перерваний вчиненням відповідачем дії, що свідчить про визнання ним свого боргу (ч.1 ст.264 ЦК України).  Сторонами не оспорюється і матеріалами справи підтверджується (банківська роздруківка), що відповідач 28 січня 2011р. здійснив платіж на користь позивача в розмірі 3500 євро.  Здійснення платежу неможливо розцінювати інакше, як визнання боргу.  Тому несплачену частину рахунку-фактури ES/47 у розмірі 7477 євро і 94 центів слід визнати боргом відповідача, який підлягає стягненню поряд з 51468 євро 89 центами боргу за рахунками-фактурами, строк позовної давності по яких не сплив.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові видатки розподіляються між сторонами пропорційно задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного і керуючись статтями 33, 34, 43, 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В." (46010, м.Тернопіль, вул. Текстильна, 30А, ідентифікаційний код 24635111) в користь товариства з обмеженою відповідальністю "Текносістем" (Technosystem s.r.l.) (Італія, м.Будріо (Болонья), вул. Сан Вітале, буд. 19, код ІТ 00574351201) заборгованість в розмірі 58 946 (п"ятдесят вісім тисяч дев"ятсот сорок шість) Євро 83 центів, 589 (п"ятсот вісімдесят дев"ять) євро і 77 центів державного мита і 141 (сто сорок одну) гривню 60 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.  У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Протягом десяти днів з дня складання повного тексту цього рішення сторони мають право подати апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду через цей суд.  

Повний текст рішення виготовлено 5 жовтня 2011р.

 Це поле друкуватися не буде !!! Інформацію НЕ ЗМІНЮВАТИ !!!переведено в чистовик -8127

Суддя                                                                                          Ю.О. Чопко