ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "19" жовтня 2011 р.                                                                                    Справа № 30/18  

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,

суддівБарицької Т.Л.,

Кролевець О.А.,

розглянувши

касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 27.07.2011 р. (головуючий суддя: Бойченко К.І., судді: Діброва Г.І., Шевкова Т.А.)

на рішенняГосподарського суду Донецької області від 26.05.2011 р. (суддя: Довгалюк В.О.)

у справі№ 30/18 Господарського суду Донецької області

за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

доСуб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1

простягнення неустойки,

 представники сторін не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 неустойки в сумі 5.487,72грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 26.05.2011 р. у справі № 30/18, залишеним без змін Донецького апеляційного господарського суду від 27.07.2011 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано та порушено норми матеріального права, зокрема ст. ст. 232, 785 ЦК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте вони в судове засідання не з’явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов’язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності зазначених представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (орендодавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (орендар) 20.09.2005 р. був укладений договір оренди № 2099/2005 р. (далі - договір).

Згідно з п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - майно) - нежитлові вбудовані приміщення другого поверху загальною площею 53,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі Слов'янського коледжу національного авіаційного університету (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою станом на 30.06.2005 р. в розмірі 18.750,00 грн.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі Майна (п. 2.1. договору).

Майно передано в оренду з метою розташування офісу.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що у разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу. Орендар повертає майно балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому для передачі майна орендарю цим договором.

Майно вважається поверненим орендарем з моменту підписання сторонами, зазначеними в п. 2.4 цього договору, акта приймання-передачі.

Листом  № 20-06-04-10203 від 17.09.2009 р. позивач повідомив відповідача  про свій намір не продовжувати орендні відносини на новий строк. Також  у листі було зазначено, що 01.09.2009 р. закінчився термін дії договору № 2099/2005 від 20.09.2005 р., а тому слід повернути майно за актом прийому-передачі із оренди балансоутримувачу - Слов’янському коледжу національного авіаційного університету.

Позивач листом № 20-06-03-13786 від 10.12.2009 р. повідомив  орендаря про нарахуванням йому неустойки, необхідність здійснити погашення заборгованості перед бюджетом та повернути майно за актом прийому-передачі.

Господарським судом Донецької області в рішенні від 19.08.2010 р. у справі № 40/161 встановлений факт укладення договору,  факт несплати орендарем неустойки за несвоєчасне повернення приміщення в сумі 6.536,19 грн. за період з 20.09.2009 р. по квітень 2010 р. за договором оренди нерухомого державного майна № 2099/2005 від 20.09.2005 р.; факт закінчення дії договору 01.09.2009 р.

Резолютивною частиною вказаного судового рішення з орендаря стягнуто неустойку на користь Фонду на суму 6.536,19 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.10.2010 року у справі №44/24пн було зобов’язано відповідача передати балансоутримувачу за актом приймання-передачі нежитлові вбудовані приміщення другого поверху загальною площею 53,6 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які були раніше передані відповідачу згідно з договором оренди № 2099/2005 від 20.09.2005 р.

Як визначено ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну та розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Згідно зі ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються, відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Як зазначалось вище, позивач пред'явив відповідачу лист-претензію від 10.12.2009 р. № 20-06-03-13786 (а.с. 19-20), в якій заявляв вимогу сплатити неустойку станом на 09.12.2009 р. в сумі 2.035,78 грн., орендну плату в сумі 344,97 грн. з посиланням на приписи ст. 785 Цивільного кодексу України.

До позовної заяви позивач надав розрахунок орендної плати та довідку нарахування неустойки за час прострочення повернення об'єкта оренди (а.с. 13), з якого слідує, що за даними позивача за період з травня 2010 року по 29 жовтня 2010 року (на момент передачі майна за актом приймання-передачі) сума неустойки складає 5.487,72 грн.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не доведено обґрунтованості заявленої до стягнення неустойки в сумі 5.487,72 грн. за спірний період, виходячи з наданого до позову розрахунку.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що на підставі ст. 232 Господарського кодексу України неустойка в даному випадку має бути стягнута лише за шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, а рішенням Господарського суду Донецької області від 19.08.2010 р. у справі № 40/161 неустойка за період з вересня 2009 року по квітень 2010 року вже стягнута.

Апеляційний суд у свою чергу зазначив, що оскільки договір № 2099/2005 р. від 20.09.2005 р. припинив свою дію 01.09.2009 р., то  у позивача не було підстав нараховувати орендну плату на підставі умов договору, в зв'язку з чим у задоволені позову слід відмовити повністю.

Колегія суддів вважає вказані висновки судів попередніх інстанцій необґрунтованими  та передчасними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну та розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Згідно зі ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

За ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено загальний порядок застосування штрафних санкцій та передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто положення частини шостої ст. 232 ГК щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Оскільки законодавством, що регулює орендні правовідносини, а саме частиною 2 ст. 785 ЦК України встановлена можливість стягнення неустойки за час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди після закінчення строку дії договору, то підстави для застосування шестимісячного строку відсутні.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові від 18.04.2011 р. у справі № 30/190 за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс»про стягнення суми.

При цьому помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача підстав для нарахування пені з тих підстав, що спірний договір припинив свою дію 01.09.2009 р., а тому у позивача не було підстав нараховувати орендну плату на підставі умов цього договору.

Вказані висновки спростовуються вищевказаною ст. 785 ЦК України, яка надає наймодавцю право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення, та ст. 762 ЦК України, згідно з якою розмір плати за користування майном встановлюється договором найму. Необхідно також враховувати, що згідно зі ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" при визначенні орендної плати враховується індексація за наступний місяць.

Колегія суддів також відзначає, що неустойка, стягнення якої передбачено ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов’язання щодо повернення предмета оренди. При цьому, як випливає зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій фактично не досліджували розрахунок суми неустойки.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, і ненадання їм належної правової оцінки є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119  - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.07.2011 р. та рішення Господарського суду Донецької області від 26.05.2011 у справі № 30/18 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Головуючий суддяО.О. Євсіков

суддіТ.Л. Барицька

О.А. Кролевець