ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2011 р.                                                           Справа № 5023/5258/11  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя  Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача –ОСОБА_1 (дов. № 11/08 від 04.08.2011 р.)

відповідача -  ОСОБА_2 (дов. б/н від 12.08.2011 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Руфсервіс", м. Харків (вх. № 3722 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 19.07.11 р. у справі № 5023/5258/11

за позовом ТОВ "Градієнт Групп", м. Харків

до ТОВ "Руфсервіс", м. Харків

про  стягнення 90764,42 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.07.2011 року по справі № 5023/5258/11 (суддя Присяжнюк О.О..) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 35933,05 грн. завдатку, 43933,05 грн. додаткової суми у розмірі завдатку, 741,05 грн. –3% річних, 2788,66 грн. інфляційних втрат, 7468,61 грн. штрафу, витрати по сплаті державного мита в розмірі 907,64 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, а також зупинити виконавче провадження в Ленінському ВДВС Харківського МУЮ за наказом господарського суду Харківської області від 02.08.2011 р.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що висновки, викладені у рішенні господарського суду Харківської області від 19.07.2011 року по справі № 5023/5258/11, не відповідають фактичним обставинам справи. Так, відповідач заперечує наявність невиконаних зобов’язань за договором поставки № СУ03 від 01.10.2010 року, оскільки за його умовами, позивач повинен був оплатити 100% вартості товару, але такої оплати ним здійснено не було. Відповідач стверджує, що до підписання договору поставки № СУ03від 01.10.2010 року між ним та позивачем були зобов’язальні відносини, які будувались лише на підставі рахунку фактури № 01/10/2010 від 01.10.2010 року, за яким позивач дійсно перерахував кошти в сумі 43933,05 гривень на рахунок відповідача за товар, який є ідентичним товару, вказаному в договорі поставки. Але, як вказує заявник, то були два різних замовлення: за рахунком фактурою № 01/10/2010 від 01.10.2010 року та за договором поставки № СУ03 від 01.10.2010 року. Відповідач посилається на те, що позивач перерахував грошові кошти за профнастил по рахунку № 01/10/2010 від 01.10.2010 року, який не має ніякого відношення до договору поставки. Крім того, як зазначає відповідач, про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції він не був повідомлений належним чином.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними позивачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення –без змін.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноважених представників позивача, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача на свою користь 90764,42 грн., у тому числі 35933,05 грн. завдатку, 43933,05 грн. додаткової суми у розмірі завдатку, 741,05 грн. - 3 відсотка річних, 2788,66 грн. інфляційних, 7468,61 грн. штрафу за договором поставки № СУ03, укладеного між сторонами 01.10.2010 року. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання в частині поставки товару за договором. Товар у строки, встановлені договором, не відвантажив і не поставив, тоді як позивач 01.10.2010 року згідно з умовами договору поставки № СУ03 від 01.10.2010 року та відповідно до виставленого рахунку фактури № 01/10/2010 р. сплатив на поточний рахунок відповідача попередню оплату (завдаток) в розмірі 43 933,05 грн. у т.ч. ПДВ 20 % - 7 322,18 ГРН., про що свідчить платіжне доручення № 5318 від 01.10.2010 року.   

Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2010 року між сторонами було укладено договір поставки № СУ03.

Відповідно до п.1.1. зазначеного договору, постачальник зобов’язується передати у власність (поставити) у зумовлені строки покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити вартість товару, асортимент, кількість та ціна якого визначаються відповідними специфікаціями, що додаються до договору і є його невід’ємними частинами.

Згідно специфікації № 1 від 01.10.2010 року до договору, відповідач зобов'язався поставити профнастил ПК 20, Zn 0,5 мм, L=6550х60шт., L=6750х60шт. у кількості 917,70 м кв., та конькову планку Zn 0,5, L=2000 мм у кількості 18 шт. (далі - товар), загальною вартістю 43 933,05 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 7322,18 грн., протягом 10 календарних днів з моменту здійснення ТОВ "Градієнт групп" попередньої оплати згідно з п.7.1. договору поставки № СУ03 від 01 жовтня 2010 року. Загальна вартість товару що поставляється за даною специфікацією складає 43 933,05 грн.  

Зі змісту п.7.1. договору вбачається, що оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у розмірі 100 % оплати загальної вартості товару, вказаного у відповідній специфікації, протягом 10 банківських днів з моменту підписання відповідної специфікації за якою здійснюється поставка товару.

У разі здійснення оплати шляхом попередньої оплати, ця сума попередньої оплати у розмірі 100 % суми вартості товару, має статус завдатку та виконує всі функції, визначені нормами чинного законодавства України, передбачені для даного виду забезпечення виконання зобов’язань.

Позивач належним чином та в повному обсязі виконав перед відповідачем свої зобов'язання за договором та 01.10.2010 року відповідно до виставленого ТОВ "Руфсервіс" рахунку-фактури №01/10/2010 від 01.10.2010 року сплатив на поточний рахунок відповідача попередню оплату в розмірі 43 933,05 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 7322,18 грн., про що свідчить платіжне доручення № 5318 від 01.10.2010 року.

Відповідач, у свою чергу, взятих на себе зобов'язань за договором не виконав, товар у строки, передбачені договором, не відвантажив і не поставив.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів з такими висновками господарського суду Харківської області погоджується частково, виходячи з наступного.

Статтею 570 Цивільного коджексу встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до ст. 571 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Зміст норм Цивільного кодексу України свідчить, що укладаючи договір щодо забезпечення зобов'язання, суб'єкти повинні прямо визначити грошову суму, що видається кредиторові боржником як завдаток, у протилежному випадку передані грошові кошти вважаються авансом, який виконує лише доказову та платіжну функції, та виконання зобов'язання не забезпечує.

Отже, з правового аналізу норм чинного законодавства вбачається, що для з'ясування питання чим є сплачені грошові кошти –завдатком чи авансом, необхідно встановити, чи передбачалась сплата завдатку у договорі, та чи відповідає розмір сплаченої суми тій, що передбачена сторонами у договорі в якості завдатку.

Між тим, зі змісту договору вбачається, що сторони не визначили конкретну суму завдатку, зазначивши лише, що у разі здійснення оплати шляхом попередньої оплати, ця сума попередньої оплати у розмірі 100% вартості товару, має статус завдатку та виконує всі функції завдатку.

Однак, попередня оплата одночасно не може вважатись завдатком, бо вони мають різну правову природу.

Так, аналіз чинного законодавства свідчить, що попередня оплата, тобто аванс –це сума коштів, яка вноситься в рахунок наступних платежів або виплачується в рахунок майбутніх розрахунків за товари, роботи, послуги, які мають бути отримані,        виконані, надані.

Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання, тому незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. Якщо продавець отримав як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що згідно платіжного доручення № 5318 від 01 жовтня 2010 року, позивачем на поточний рахунок відповідача перераховано 43 933,05 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 7322,18 грн., із призначенням платежу як попередня оплата за профнастил.

Також, позивачем було направлено відповідачу лист № 005/3 від 27.10.2010 року з вимогою про повернення попередньої оплати у повному обсязі.

21.12.2010 року відповідачем на рахунок позивача було частково повернуто попередню оплату, шляхом перерахування грошової суми у розмірі 8000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 1 333,33 грн.

09.03.2011 року за вих. № 09/03-19 позивачем було повторно направлено на адресу відповідача лист-вимогу про повернення залишку від суми попередньої оплати  у розмірі 35 933,05 грн., у т.ч. ПДВ 5 988,84 грн.

Також, у п. 8.3 договору сторони передбачили, що у разі непоставки постачальником відповідно до строків визначених згідно з п. 4.3 договору, постачальник зобов'язаний повернути всі отримані від покупця, грошові кошти протягом трьох банківських днів з моменту порушення строків.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що сума, перерахована позивачем як попередня оплата, - є завдатком, та помилково стягнув на користь позивача додаткову суму у розмірі завдатку.

Між тим, стягненню підлягала саме сума попередньої оплати, оскільки відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч.2 ст.712 ЦК України та ч.6 ст.265 ЦК України на договір поставки поширюються загальні положення ЦК України про договір купівлі –продажу, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Щодо інших висновків суду, колегія суддів повністю з ними погоджується та зазначає наступне.    

Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 8.2 договору сторони передбачили, що у разі непоставки постачальником товару, відповідно до строків визначених згідно з п. 4.3 договору, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 17 % від загальної вартості непоставленого товару.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7 468,61 грн.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 741,05 грн. 3 % річних та 2788,66 грн. інфляційних.

Щодо доводів відповідача, що позивач перерахував грошові кошти за профнастил по рахунку № 01/10/2010 від 01.10.2010 року, який не має ніякого відношення до договору поставки, то вони не знайшли підтвердження в судовому засіданні та спростовуються вищенаведеними матеріалами справи. Так, в день підписання договору поставки № СУ03 від 01.10.2010 р. відповідачем виставлений рахунок –фактура № 01/10/2010 від 01.10.2010 р., яким фактично запропоновано позивачу сплатити грошову суму за специфікацією № 1 від 01.10.2010 року до договору поставки. В цей же день, 01.10.2010 р. на підставі зазначеного рахунку –фактури позивачем були перераховані кошти на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 43 933,05 грн. Таким чином відповідач не надав будь - яких переконливих доказів, що зазначений рахунок фактура не має відношення до договору поставки.

Щодо доводів відповідача про те, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, вони теж не знайшли підтвердження в судовому засіданні. Так, копія ухвали суду про порушення провадження у справі була направлена на адресу відповідача, вказану позивачем у позовній заяві. Крім того, в матеріалах справи міститься Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, відповідно до якого відповідач числиться за тією ж адресою, що вказана в позовній заяві.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, в зв’язку з її  юридичною та фактичною обґрунтованістю, і наявності фактів для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

.З огляду на зазначене та керуючись ст. ст.  32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 3, 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -                  

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Руфсервіс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.07.11 у справі № 5023/5258/11 в частині стягнення 43933,05 грн. додаткової суми в розмірі завдатку скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Градієнт Групп", м. Харків (61082, м. Харків, проспект Московський, буд. 144, к. 211/3 ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32337566 п/р № 2600121821 в ПАТ "Укргазпромбанк" м. Київ, МФО 320843) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Руфсервіс" (61012, м. Харків, вул. Карла Маркса, буд. 11, кв. 5 ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36032393 п/р № 26008248114500 в АТ "УкрСиббанк", МФО 351005) витрат по сплаті державного мита в розмірі 219,66 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя                                                                    Істоміна О.А.

Суддя                                                                                           Барбашова С.В.  

Суддя                                                                                           Білецька А.М.  

Повний тест постанови підписано 18 жовтня 2011 року