КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.10.2011 № 48/235
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 – представник за довіреністю б/н від 11.05.2011;
від відповідача: не з’явилися;
від третьої особи: не з’явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Нафтогазбуд - Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2011 у справі № 48/235
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна», м. Київ
до публічного акціонерного товариства «Нафтогазбуд - Україна», м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «НГБ - Промцивільбуд»,
м. Київ
про стягнення 430609 грн. 24 коп.
ВСТАНОВИВ:
В червні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Нафтогазбуд-Україна» про стягнення 430609 грн. 24 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору оренди № 01/01/07-АП від 01.01.2007 р. передав в тимчасове оплатне користування будівельне обладнання, а товариство з обмеженою відповідальністю «НГБ-Промцивільбуд» належним чином грошове зобов'язання по сплаті орендної плати не виконало, у зв'язку з чим позивач на підставі договору про переведення боргу № 28/9-2 від 28.09.2009 р. вказує на обов'язок відповідача сплатити заборгованість у розмірі 397597 грн. 33 коп. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 16546 грн. 59 коп., інфляційних втрат у розмірі 13262 грн. 75 коп. та 3% річних у розмірі 3202 грн. 57 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.08.2011 р. у справі № 48/235 позовні вимоги задоволені частково (суддя Р.В. Бойко).
Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Нафтогазбуд - Україна» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна» 397 597 грн. 33 коп. основного боргу, 16 546 грн. 58 коп. пені, 13 120 грн. 71 коп. інфляційних втрат, 3 202 грн. 56 коп. трьох відсотків річних, 4 304 грн. 67 коп. державного мита, 235 грн. 92 коп. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.
Рішення огрунтоване тим, що відповідачем не доведено того, що позивач знав чи міг знати про обмеження повноважень ОСОБА_2 щодо представництва інтересів ПАТ «Нафтогазбуд-Україна» в частині укладання договорів (наявність рішення Правління).
Таким чином, посилання на підписання договору зі сторони ПАТ «Нафтогазбуд-Україна» особою, яка не мала повноважень на вчинення таких дій, як на підставу недійсності такого договору є безпідставним.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтовую нормами ст.ст. 11, 92, 202, 205, 215, 509, 520, 525, 526, 602, 610, 625 629 Цивільного кодексу України, 173 Господарського кодексу України, 47 Закону України «Про господарські товариства», ст. ст. 4, 17, 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, публічне акціонерне товариство «Нафтогазбуд-Україна» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2011 р. у справі 48/235 скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю та припинити провадження у справі. Судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги заперечення відповідача, що були викладені у відзиві на позовну заяву. Так, апелянт вважає, що вирішуючи питання щодо обізнаності позивача та третьої особи у наявності обмежень голови правління скаржника на укладання договорів, в частині вимог про визнання недійсним договору, суд допустив порушення норми ч. 1 ст. 215 ЦК України. Таким чином, враховуючи обізнаність однієї сторони (ТОВ «НГБ-Промцивільбуд») за договором про обмеження повноважень голови правління товариства в момент вчинення багатостороннього договору, були наявні обставини, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, незалежно від обізнаності в цьому інших сторін багатостороннього правочину. На думку апелянта, в порушення ч. 1 статті 215 ЦК України, юридичну оцінку цьому суд першої інстанції не надав, зосередившись лише на доведеності обізнаності позивача. У зв'язку з цим, судом першої інстанції неповно було досліджено обставини, а тому суд прийшов до невірних висновків по справі.
Представник позивача в судовому засіданні 05.10.2011 заперечив проти доводів апеляційної скарги.
Представник відповідача в судове засідання 05.10.2011 не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про час і місце судового розгляду справи були належним чином повідомлені.
Представник третьої особи в судове засідання 05.10.2011 не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про час і місце судового розгляду справи були належним чином повідомлені.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2007 р. між ТОВ «Рамірент Україна» (орендодавець) та ТОВ «НГБ-Промцивільбуд» (орендар) було укладено договір оренди обладнання №01/01/07-АП, відповідно до умов якого орендодавець передає, орендар приймає в тимчасове оплатне користування, будівельне обладнання, яке є об'єктом власності орендодавця. Орендар використовує отримане за цим договором обладнання у власній господарській діяльності дотримуючись вимог законодавства України та положень цього договору.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору оренди орендар передав, замовник прийняв у тимчасове оплатне користування будівельне обладнання, у період дії Договору оренди користувався ним га здійснював часткову оплату орендної плати, а станом на 28.09.2009 р. його заборгованість по оплаті орендної плати за Договором оренди становила 584 597 грн. 33 коп., що не заперечується сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та актом звірки взаємних розрахунків станом на 28.09.2009 р.
Строк оплати вказаної заборгованості по сплаті орендної плати згідно п. 6.3 Договору оренди станом на 28.09.2009 р. настав.
28.09.2009 року між позивачем (кредитор), відкритим акціонерним товариством «Нафтогазбуд - Україна» (після зміни організаційно-правової форми - публічне акціонерне товариство «Нафтогазбуд-Україна») (новий боржник) та ТОВ «НГБ-Промцивільбуд» (первісний боржник) було укладено договір про переведення боргу та заміну сторони у зобов’язанні № 28/9-2.
Відповідно до п. 1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний боржник переводить борг у розмірі 584597 грн. 33 коп. по договору оренди новому боржнику, а новий боржник приймає на себе зобов’язання первісного боржника по сплаті боргу за договором оренди, укладеним між первісним боржником та кредитором та приймає на себе всі права і обов’язки, визначені договором.
Відповідно до п. 6.1, 6.2 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором та договором оренди. За даним договором новий боржник зобов'язаний виконати свої зобов'язання щодо оплати боргу, згідно п. 1.1 даного договору, до 31.12.2010 р.
На підставі договору та на виконання договору оренди позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове оплатне користування будівельне обладнання, що підтверджується актами прийому-передачі №К-00002700 та №К-00002701 від 28.09.2009 р.
Відповідач (новий боржник) у період з 29.09.2009 р. по 30.07.2010 р. частково перерахував на користь позивача грошові кошти у розмірі 187 000 грн. в якості погашення боргу за договором оренди на підставі договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що спір у справі виник в частині невиконання грошового зобов'язання відповідача за договором щодо погашення боргу ТОВ «НГБ-Промцивільбуд» у розмірі 584 597 грн. 33 коп., що виник за договором оренди у період з 01.01.2007 р. про 28.09.2009 р.
За перерахунком суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто основного боргу у розмірі, 397 597 грн. 33 коп., пені у сумі 16 546 грн. 58 коп., 13 120 грн. 71 коп. – інфляційних та 3 202 грн. 56 коп. - 3 % річних.
В іншій частині заявлених до стягнення інфляційних втрат у розмірі 142 грн. 04 коп. та 3%, річних у розмірі 0,01 грн. місцевим господарським судом відмовлено, оскільки в частині нарахування інфляційних втрат позивачем неправомірно здійснено нарахування таких втрат за лютий та березень 2011 року на суму заборгованості з урахуванням нарахованої інфляції за попередній місяць.
В апеляційні сказі апелянт посилається на недійсність договору у зв’язку із обмеженням повноважень Голови Правління товариства.
Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись Іншими засобами доказування.
У відповідності до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Іншими засобами доказування
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними І особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із і законодавством України.
Пунктом 11 частини 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи - прізвище, ім'я, по батькові, дата обрання (призначення) та і ідентифікаційні номери фізичних осіб - платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у
правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до частин 4, 5 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.
Із наданої Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією на виконання вимог ухвали суду інформації (лист № 05/23-5718 від 14.07.2011 р.) вбачається, що станом на момент вчинення Договору (28.09.2009 р.) керівником (особою, яка обирається призначається) до органу управління товариства, уповноважена представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або особа, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори) значився Мазур С.І., а відомості щодо обмеження повноважень якого відсутні.
Тобто, товариством відомості щодо обмежень повноважень його керівника до Єдиного державного реєстру не вносилися.
Згідно статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Відповідачем не доведено того, що позивач знав чи міг знати про обмеження повноважень ОСОБА_2 щодо представництва інтересів ПАТ «Нафтогазбуд –Україгна» в частині укладання договорів (наявність рішення Правління).
Таким чином, посилання на підписання Договору зі сторони ПАТ «Нафтогазбуд-Україна» особою, яка не мала повноважень на вчинення таких дій, як на підставу недійсності такого договору є безпідставним.
З огляду на викладене, матеріалами справи належним чином підтверджується заборгованість первісного боржника за Договором оренди у розмірі 584 597,33 грн. та переведення згідно Договору обов'язку по її сплаті на відповідача.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та враховуючи приписи п. 6.2 договору грошове зобов'язання відповідач по сплаті на користь позивача боргу за договором оренди згідно договору мало бути виконане до 31.12.2010 р.
Відповідач в якості часткового виконання зобов'язання за договором перерахував на користь позивача грошові кошти у розмірі 187000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку позивача від 29.09.2009 р., 30.11.2009 р., 23.04.2010 р. та 30.07.2010 р.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 397597 грн. 33 коп. (584 597 грн. 33 коп. - 187 000 грн.), а строк виконання зобов'язання по її оплаті настав.
Колегія суддів приходить до висновку, що ПАТ «Нафтогазбуд-Україна» (апелянт) обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Рамірент-Україна» про стягнення з ПАТ «Нафтогазбуд-Україна» суми основного боргу у розмірі 397 597 грн. 33 коп. є правомірними та обґрунтованими. Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 16 546 грн. 59 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог у розмірі 5 894 грн. 75 коп.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі апелянт не зазначив, які саме норми матеріального права порушив суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст.ст. 43, 104 ГПК України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 42, 43, 32-34, 43, 85, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Залишити рішення господарського суду міста Києва від 01.08.2011 у справі № 48/235 без змін, апеляційну скаргу рішення публічного акціонерного товариства «Нафтогазбуд - Україна» без задоволення.
Головуючий суддя
Судді
12.10.11 (відправлено)