ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2011 р.                                                            Справа № 61/301-10

вх. № 10056/1-61

Суддя господарського суду Рильова В.В. 

при секретарі судового засідання Боброва Д.О.

за участю представників сторін:

позивача -  не з`явився;

відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю №31 від 26.04.2011 року;  

3-ї особи < Текст > відповідача - < Текст > 3-ї особи < Текст >

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства  "Земельний банк", м.Харків 3-я особа < Текст > 

до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційного підприємства «Енерго», м. Харків  3-я особа < Текст > 

про стягнення 812522,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ПАТ  "Земельний банк", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ  "ВКП "Енерго" про стягнення з відповідача на користь позивача 750000,00грн. кредитних коштів; 45369,86 грн. за відсотками за користування кредитом; 16561,61грн. пені за неналежне виконання зобов"язань; 590,77 грн. пені за кожний день прострочки виконання зобов"язань у розмірі подвійної облікової  ставки НБУ від суми заборгованості, на загальну суму 812522,27грн. Також позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.01.2011р. провадження у справі 61/301-10 було зупинено до вирішення спору по справі № 27/292-10 та зобов’язано сторони повідомити суд про результати розгляду справи № 27/292-10.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.09.2011р. поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні  на "03" жовтня 2011 р.

Крім того,  позивач звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 750000,00грн. кредитних коштів; 104547,94грн. за відсотками за користування кредитом; 54780,82грн. пені за неналежне виконання зобов"язань; 2419,05 грн. пені за кожний день прострочки виконання зобов"язань у розмірі подвійної облікової  ставки НБУ від суми заборгованості, на загальну суму 911828,81грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.10.2011р. прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду судом , задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду справи , продовжено строк розгляду справи на 15 днів , до 18.10.2011р. та розгляд справи відкладено на 17.10.2011р.

Представник позивача в судове засідання 17.10.2011р., не з"явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.10.2011р. проти позову заперечував, з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, а саме , зазначає, що  ПАТ "Земельний банк" має у своєму володінні та управлінні кошти на депозитних вкладах і права на зазначені кошти , що надані Банку як заставодержателю , проте позивач не вчиняє дій, які залежать тільки від його волі і які б припинили порушення його прав, як  кредитора за договором №08-07/К від 12.02.2007р. про надання кредитної лінії за захистом якого він і звернувся до суду з відповідним позовом, а тому , на підставі вказаного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, відповідно до ч.3 ст.16 Цивільного кодексу України.

Судом долучено до матеріалів справи наданий відповідачем відзив на позовну заяву.

Також відповідач надав суду клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - заставодавців за договорами: №08-07/3-1 від 12.07.2007р. , №08-07/3-2 від 12.07.2007р. , №08-07/3-3 від 12.07.2007р.

При цьому, відомості про зазначених заставодавців відповідач просить суд отримати від позивача , шляхом витребування у позивача договорів застави майнових прав: №08-07/3-1 від 12.07.2007р. , №08-07/3-2 від 12.07.2007р. , №08-07/3-3 від 12.07.2007р.

Суд, розглянув клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб та залишає його без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України,  спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви та у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на 15 днів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.10.2011р. було задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду справи та продовжено строк розгляду справи на 15 днів , до 18.10.2011р., отже встановлений ст.69 ГПК України строк розгляду справи закінчується 18.10.2011р., а тому розгляд справи в даному судовому засіданні є граничним , можливості щодо подальшого розгляду справи, за межами встановленого законом строку, у суду відсутні.

До того ж , в даному випадку з поданого клопотання та з матеріалів справи не вбачається підстав для висновку про те, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов’язки відповідних осіб по відношенню до якої не будь зі сторін у даній справі, оскільки клопотання відповідача не обгрунтоване та не конкретизоване, відповідних доказів щодо визначення третіх осіб, зазначених  відповідачем в своєму клопотанні  надано не було.

Суд також враховує положення ст.3 Закону України "Про заставу", відповідно до сттатею 1 якого визначено, що застава  -  це  спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено   законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право  в  разі невиконання  боржником  (заставодавцем)  забезпеченого    заставою зобов'язання одержати задоволення з  вартості  заставленого  майна переважно перед іншими кредиторами.

Отже, з вказаного вбачається , що задоволення  кредиторських вимог  позивача за рахунок застави - це право банку, а не  обов"язок,  а тому суд не вбачає підстав  того, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов’язки  третіх осіб, вказаних відповідачем у своєму клопотанні, оскільки банком не пред"явлено виог до осіб, які є заставодавцями за договорами застави майнових прав №08-07/3-1 від 12.07.2007р. , №08-07/3-2 від 12.07.2007р. , №08-07/3-3 від 12.07.2007р.

Крім того, суд зазначає,  що покладення судом за ініціативою однієї сторони обов’язку на іншу сторону щодо надання доказів на підтвердження своєї позиції є таким, що суперечить принципу змагальності –ст.ст. 4-3, 33 ГПК України. Згідно положень цих норм судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, відповідач не наводить  жодної причини за якої він не має можливості самостійно надати  договори застави майнових прав: №08-07/3-1 від 12.07.2007р. , №08-07/3-2 від 12.07.2007р. , №08-07/3-3 від 12.07.2007р.

Тобто, у заявника клопотання і у суду відсутні правові підстави для спонукання однієї сторони  подати докази на підтвердження своєї позиції, або позиції противної сторони. Сторони компетентні самостійно вирішити це питання, і самостійно несуть ризик недостатності поданих ними доказів.

Відповідно цьому, з урахуванням вказаного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 03.10.2011 року сторони було повідомлено , що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами, суд згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами без участі представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та всебічно дослідивши  обставини справи та докази на їх підтвердження,  суд встановив наступне.

12 лютого 2007 року між Харківським акціонерним комерційним Земельним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Земельний банк" (позивач по справі), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційним підприємством «Енерго» (відповідач по справі) було укладено договір №08-07/К про надання кредитної лінії з наступними додатковими угодами до нього.

Пунктами 1.1., 1.2 договору обумовлено надання відповідачу кредитної лінії з лімітом кредитування у розмірі 900000,00 грн. з терміном користування з 12 лютого 2007 р. до 11 лютого 2008 р. з відсотковою ставкою за користування кредитом у розмірі 18,0 % річних з суми заборгованості. Згідно п. п. 1, 2 додаткової угоди №34 від 31.10.2007 р. ліміт кредитування збільшено до 975000,00 грн. з відсотковою ставкою за користування кредитом 18,0 % річних, у відповідності до п. п. 1, 2 додаткової угоди №38 від 15.11. 2007 ліміт кредитування збільшено до 1050000,00 грн. з відсотковою ставкою за користування кредитом 18,0 % річних, у відповідності до п. 1 додаткової угоди №55 від 11.02.2008р. термін кредитування збільшено до 09.02.2009 р., у відповідності до п. 1 додаткової угоди №71 від 30.05.2008р. встановлено відсоткову ставку за користування кредитом 18,0 % річних з суми заборгованості, яка є не більшою від 750000,00 грн., у розмірі 20,0 % річних з суми заборгованості, що перевищує 750000,00 грн., а згідно п. 1 додаткової угоди №131 від 09.02.2009 р. встановлено відсоткову ставку за користування кредитом 24,0 % річних з суми заборгованості із зменшенням ліміту кредитування до 750000,00 грн. - із збільшенням терміну користування кредитом до 11.10. 2009 р.

Пункт 3.6. договору передбачає щомісячну сплату відсотків за користування кредитом у строк з 21 числа до останнього робочого дня поточного місяця.

Крім цього, у відповідності до п. 3.7 зазначеного договору відповідач у випадку несвоєчасного повернення кредиту зобов'язався і надалі сплачувати відсотки за неправомірне користування кредитом за ставкою, що зазначено у додаткових угодах до договору. Згідно п. 1 додаткової угоди №131 від 09.02.2009 р. встановлено відсоткову ставку за неправомірне користування кредитом у розмірі 24,0 % річних.

Позивач належним чином виконав умови договору №08-07/К про надання кредитної лінії від 12.02.2007р., надавши відповідачу кредитні кошти, проте, відповідач у зумовлений договором термін отримані кредитні кошти у повному обсязі не повернув та не виконав вищезазначені відсоткові зобов'язання.

У зв"язку з чим , станом на 28.02.2011р. прострочена заборгованість складає: за кредитом - 750000,00 грн.; 104547,94грн. - за відсотками за користування кредитом; 54780,82грн. - пеня за неналежне виконання зобов"язань; 2419,05грн. - пеня за кожний день прострочки виконання зобов"язаньу розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, на загальну суму 911828,81 грн.     

На момент прийняття рішення по справі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

          У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

          Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених  цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.          

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець  має  право  на  одержання  від  позичальника процентів від суми позики,  якщо інше не встановлено договором або законом.  Розмір  і  порядок  одержання  процентів  встановлюються договором.  

Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 7.1  договору кредиту передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє станом на дату повернення кредиту - 11.02.2008р., а у разі невиконання зобов’язань до повного виконання зобов’язань щодо погашення кредиту, процентів, штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін неповно та несвоєчасно здійснював виплату кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

          Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі  його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться,  та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам по кредитному договору, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення кредитних коштів у сумі 750000,00грн. та 104547,94грн. відсотків за користування кредитними коштами, правомірні та обґрунтовані, як такі, що не спростовані відповідачем та підтверджені належними доказами, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема  сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

За прострочку виконання відповідачем договірних зобов'язань договір про надання кредитної лінії у п. 4.2.6 передбачає його відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент існування простроченої заборгованості, - за кожний день прострочки.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Позивач нарахував відповідачу  пеню  за неналежне виконання зобов"язань у розмірі 54780,82грн. та 2419,05грн. пені за кожний день прострочки виконання зобов"язань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені на загальну суму 57199,87грн.

При цьому , суд критично оцінює доводи відповідача , наведені у відзиві на позовну заяву від 17.10.2011р. (вх.№19894) стосовно того, що  ПАТ "Земельний банк" має у своєму володінні та управлінні кошти на депозитних вкладах і права на зазначені кошти , що надані Банку як заставодержателю  та не вчиняє дій, які залежать тільки від його волі і які б припинили порушення його прав, як кредитора за договором №08-07/К від 12.02.2007р. про надання кредитної лінії.

Відповідно до Закону України "Про заставу" застава  -  це  спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено   законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право  в  разі невиконання  боржником  (заставодавцем)  забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з  вартості  заставленого  майна переважно перед іншими кредиторами.

Отже, з вказаного вбачається , що задоволення  кредиторських вимог  позивача за рахунок застави - це право банку, а не  обов"язок.  Відповідно до  ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійнює  свої цивільні права  вільно , на власний  розсуд.

Крім того, згідно ст.1054 Цивільного кодексу України та за умовами спірного договору  основний обов"язок банку -  надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальника - повернути кредит та сплатити проценти.

З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості  у розмірі 911828,81грн., з яких: 750000,00грн. кредитних коштів, 104547,94грн. відсотків за користування кредитом, 54780,82грн. пені за неналежне виконання зобов"язань, 2419,05 грн. пені за кожний день прострочки виконання зобов"язань у розмірі подвійної облікової  ставки НБУ від суми заборгованості.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати по цій справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 16, 91, 93, 96 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

   < Текст > 

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційного підприємства «Енерго» (61002, м.Харків, вул.Чубаря, 3/5, ідентифікаційний код 25611822) на користь Публічного акціонерного товариства  "Земельний банк" (61057, м.Харків, вул.Чернишевська, 4, ідентифікаційний код 19358721) заборгованості у розмірі 911828,81грн., з яких: 750000,00грн. кредитних коштів, 104547,94грн. відсотків за користування кредитом, 54780,82грн. пені за неналежне виконання зобов"язань, 2419,05 грн. пені за кожний день прострочки виконання зобов"язань у розмірі подвійної облікової  ставки НБУ від суми заборгованості, а також 9118,30грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                 (підпис< Текст >                         Рильова В.В.

Повний текст рішення підписано 21.10.2011р.

Справа №61/301-10.