У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Матвєєвої О.А., Писаної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2011 року,
в с т а н о в и в :
У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3, інтереси якого за дорученням представляла ОСОБА_4, та ОСОБА_5.
У лютому 2011 року ОСОБА_3 уточнив свої позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 31 травня 2007 року, із застосуванням правових наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 березня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1, який був укладений 31 травня 2007 року між ОСОБА_3, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_4, і ОСОБА_5, посвідченого державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори за реєстром № 4-930.
Зобов?язано ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3 у власність житловий будинок АДРЕСА_1 з належними до нього господарчими спорудами, технічний паспорт на домоволодіння, розрахункові та абонентські книжки по розрахункам за комунальні послуги.
Зобов?язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 53244 грн. 00 коп..
Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно в рівних частках на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 1820 грн. 00 коп., по 910 грн. 00 коп. з кожної.
Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 і ОСОБА_5, подану їх представником ОСОБА_8, задоволено.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 березня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_7, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права, порушує питання про скасування рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2011 року і просить ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими і доведеними.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив із того, що відповідачка ОСОБА_4 при укладенні договору купівлі-продажу житлового будинку діяла в межах наданих їй повноважень, а позивач схвалив її дії, передавши покупцеві спірний житловий будинок.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з?ясуванню обставин справи.
Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов?язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов?язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Таким чином, однією із істотних умов договору купівлі-продажу є ціна товару, що продається, а право її визначення належить продавцю товару.
За договором доручення одна сторона (повірений) приймає обов?язок вчинити від імені і за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії. Статтею 1003 ЦК України встановлено, що у договорі доручення чи у виданій на його підставі довіреності, повинні бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному.
Статтею 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також відносно інших осіб, встановлених законом.
Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін згідно ч. 4 ст. 202 ЦК України. В даному випадку не вбачається погоджена дія двох осіб - продавця і його представника на укладення договору купівлі-продажу житлового будинку.
Вбачається, що дійсні наміри ОСОБА_3 були спрямовані на продаж будинку за ціну у 180000 доларів США, про що свідчить угода, укладена між ним та ОСОБА_6. Дії ОСОБА_3, від імені якого діяла ОСОБА_4, з продажу будинку за ціну 53244 грн. 00 коп. суперечать його намірам та інтересам.
Згідно положень ст. 1006 ЦК України повірений зобов?язаний повідомляти довірителя про хід виконання доручення, після його виконання невідкладно повернути довірителю доручення, якщо його строк не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та документи, що виправдовують його дії, якщо таке вимагається, крім того, повинен негайно передати довірителю все одержане у зв?язку з виконанням доручення.
Положеннями ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо недотримання учасниками спірного правочину в момент його вчинення вимог, передбачених ч. 1 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов?язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину, кожна сторона повинна повернути іншій стороні в натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину (ст. 216 ЦК України).
В порушення вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повно і всебічно не з’ясував фактичних обставин справи щодо заявлених позовних вимог, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення сторін та якими доказами вони підтверджуються, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права та було помилково скасовано рішенням апеляційного суду, у зв'язку з чим рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення районного суду.
Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2011 року скасувати, а рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 1 березня 2011 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Пшонка М.П.
судді: Леванчук А.О.
Мазур Л.М.
Матвєєва О.А.
Писана Т.О.