справа № 2-а-34/2007 року

 

 

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ

 

20 червня 2007 року                                                                        м. Звенигородка

Звенигородський районний суд , Черкаської області

в складі: головуючої судді                                               Мусійко Т.В.

при секретарі                                                                    Дрига А.В.

за участю представника

позивача адвоката                                                           ОСОБА_2

за участю представників

відповідача                                                                       Ворони Н.В. та Шаповала О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Звенигородці в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги учаснику війни та відшкодування завданої моральної шкоди,  -

 

ВСТАНОВИВ:

 

25.04.2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом,  в якому зазначила,  що вона є учасником війни і це підтверджується посвідченням НОМЕР_1,  виданим 20.02.2003 року,  і тому на підставі ч.5  ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року їй щорічно до 5 травня повинна надаватись одноразова грошова допомога в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Проте,  в порушення вимог цього Закону та  ст.  ст. 8, 22, 48 Конституції України,  у 2004,  2005,  2006 та 2007 роках вказана допомога їй була виплачена не в повному розмірі. У 2004 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" їй така допомога не надавалась,  у 2005 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2005 рік" виплачено 50 грн.,  у 2006 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" виплачено 50 грн. і в 2007 році відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" виплачено 55 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року за № 20рп/2004 положення статей 44, 47, 78,  80 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" визнано такими,  що не відповідають Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного суду України,  викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 30.03.2002 року № 5-рп/2002,  оскільки для значної кількості громадян України пільги,  компенсації і гарантії,  право на які передбачено чинним законодавством,  є додатком до основних джерел існування,  необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня ( ст. 48 Конституції України),  який,  принаймні,  не може бути нижчим від прожиткового мінімуму,  встановленого законом (частина третя  ст.  46 Конституції України),  звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за  ст. 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85,  пункту 19 частини першої статті 92 Конституції України надзвичайного стану.

 

Законні підстави,  передбачені  ст.  ст. 85, 92 Конституції України,  до зупинення дії статтей Закону України "Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" про щорічну до 5 травня виплату ветеранам війни одноразової грошової допомоги були відсутні.

Мінімальна пенсія за віком у 2004 році складала,  виходячи із прожиткового мінімуму для осіб,  які втратили працездатність,  102, 82 грн. відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування",  у 2005 році - 332 грн.,  у 2006 році -359 грн. та в 2007 році - 410, 06 грн. Тому виплати їй щорічної допомоги до 5 травня,  як учаснику війни на підставі Закону України "Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" повинні були складати: у 2004 році - 308, 46 грн.,  у 2005 році - 996 грн.,  у 2006 році 1077 грн. та у 2007 році 1230, 18 грн.,  а всього 3611, 64 грн. З урахуванням проведених виплат в сумі 155 грн. недоплата за чотири роки становить 3456, 64 грн.

Крім того,  позивачкою поставлено питання про стягнення із відповідача на її користь 418, 69 грн. в рахунок відшкодуваня втрат від інфляції та трьох процентів річних від прострочених сум платежів,  які становлять 140, 36 грн.,  які вона зазнала внаслідок несвоєчасно проведених відповідачем виплат.

Також позивачкою ОСОБА_1 заявлено вимогу до відповідача про відшкодування завданої їй моральної шкоди в розмірі 1000 грн.

Про порушення своїх прав позивачка ОСОБА_1 дізналася 26.04.2007 року,  з довідки Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації за № К-130/07-08-65 від 26.04.2007 року,  виданої на запит її адвоката ОСОБА_2,  тому строк її звернення до суду за захистом порушеного її права нею не пропущено.

ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації на її користь суму недоплаченої одноразової щорічної допомоги,  як учаснику війни у розмірі 3456, 64 грн.,  418, 69 грн. в рахунок відшкодуваня втрат від інфляції,  три проценти річних від просрочених сум платежів,  які становлять 140, 36 грн. та 1000 грн. моральної шкоди,  а всього 5015, 69 грн.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2,  повноваження якого підтверджуються письмовою заявою позивачки та ордером адвоката X» 47 від 23.04.2007 року,  частково підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 Просив стягнути з відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої разової щорічної грошової допомоги,  як учаснику війни,  в розмірі 3456, 64 грн.,  з розрахунку,  що в 2004 році виплати разової грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1 мали складати 308, 46 грн.,  які виплачені не були,  у 2005 році - 996 грн.,  а склали лише 50 грн.,  у 2006 році - 1077 грн.,  а склали лише 50 грн. і в 2007 році - 1230, 18 грн.,  а склали 55 грн.,  418, 69 грн. в рахунок відшкодуваня втрат,  які зазнала позивачка від інфляції,  три проценти річних від просрочених сум платежів,  які становлять 140, 36 грн.,  а всього 4015, 69 грн.,  від моральної шкоди представник позивачки адвокат ОСОБА_2 відмовився.

Представник позивачки адвокат ОСОБА_2 суду пояснив,  що згідно  ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" встановлено,  що виплата разової грошової допомоги здійснюється органами праці і соціального захисту населення. Однак вищевказаним органом влади не були дотримані вимоги Закону України "Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" і ОСОБА_1 не було виплачено в повному обсязі разову грошову допомогу,  як учаснику війни,  у 2004-2007 роках до 5 травня. Згідно  ст. 14 вищевказаного Закону позивачка ОСОБА_1 має право на отримання від держави,  як учасник війни,  додатково ще 3456, 64 грн.,  як суми своєчасно невиплаченої їй разової щорічної грошової допомоги.

Також,  позивачка ОСОБА_1 у відповідності із  ст. 625 ЦК України,  має право на відшкодуваня втрат,  які вона зазнала від інфляції внаслідок несвоєчасно здійснених платежів та на виплату трьох процентів річних від прострочених сум платежів,  які відповідно становлять 418, 69 грн. та 140, 36 грн.

 

 Представник відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації Ворона Н.В. в судовому засіданні позов не визнала і просила залишити його без задоволення як безпідставний,  посилаючись на те,  що Міністерство фінансів і державне казначейство України щороку до 10 квітня забезпечують кошти на виплату щорічної разової допомоги ветеранам війни до 5 травня у розмірах,  передбачених Законом про державний бюджет на відповідний рік,  а безпосередню виплату здійснює Управління праці і соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації. Таким чином,  Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації здійснює лише виплату даного виду допомоги,  але не здійснює її нарахування,  не встановлює її розміри,  не надає пропозицій про її нарахування. Сума виплати особам,  що мають право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня,  встановлюється не Управлінням праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації,  а закладається в Державному бюджеті і Управлінням не коригується. Управління праці та соціального захисту населення на місці може лише скорегувати список осіб,  що мають право на отримання щорічної разової допомоги до 5 травня у тому випадку,  якщо міняється статус особи,  наприклад,  якщо інвалід З групи став інвалідом 2 групи або інвалід 2 групи став інвалідом 1 групи. До цього часу в Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації особи даної категорії із скаргами не звертались. Представник відповідача Ворона Н.В. подала заперечення на даний адміністративний позов,  в якому зазначає,  що відповідними статтями законів України про Державний бюджет України на 2004 рік  ст. 44,  2005 рік ст34,  2006 рік  ст. 3О розміри разової грошової допомоги до Дня Перемоги ветеранам війни установлювались виходячи з обсягу видатків,  виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету на відповідні роки. Таким чином Міністерство праці та соціальної політики України,  як головний розпорядник коштів,  керуючись вимогами чинного законодавства України забезпечує через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни у розмірах,  визначених Верховною Радою України у Законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Верховна Рада України при прийнятті законів про Державний бюджет України на відповідний рік призупиняла дію норм вищезазначеного Закону в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги. Згідно п.8  ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі,  визначені бюджетними призначеннями та відповідно до  СТ. 23 цього ж кодексу будь-які платежі можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Відповідно до  ст. 95 ч.2 Конституції України визначено,  що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загально-суспільні потреби,  розмір і цільове спрямування цих видатків,  а відповідно до  ст. 4 ч.2 Бюджетного кодексу України встановлено,  що при здійсненні бюджетного процесу України Положення нормативно-правових актів застосовується лише в частині,  в якій вони не суперечать Конституції України,  цього кодексу та Закону України „Про Державний бюджет України". За цим конституційним приписом застосування пільг,  компенсацій та гарантій для певних категорій громадян,  у тому числі виплата щорічної разової грошової допомоги для ветеранів війни,  потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України,  його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом,  крім закону про Державний бюджет України. До того ж при визначенні таких обсягів повинні враховуватись вимоги  ст. 95 Конституції України щодо справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами та збалансованості бюджету України,  тобто усі суспільні потреби,  які тягнуть за собою видатки з Державного бюджету України,  мають бути задоволені,  виходячи з фінансових можливостей Держави. Згідно  ст. 51 ч.6 Бюджетного кодексу України будь-які зобов"язання,  взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень,  встановлених  цим Кодексом та законом про Державний бюджет України,  не вважаються

 

 бюджетними зобов"язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватись.

Представник відповідача Ворона Н.В. подала заперечення на даний адміністративний позов в якому зазначає, що відповідними статтями законів України про Державний бюджет України на 2004 рік  ст. .44, 2005 рік  ст. .34, 2006 рік  ст. , 30 розміри разової грошової допомолги до Дня Перемоги ветеранм війни, гарантії їх соціального захисту" установлювалися виходячи з обсягу видатків , виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету на відповідні роки.Таким чином Міністерство праці та соціальної політики України, як головний розпорядник копггів, керуючись вимогами чинного законодавства України забезпечує через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни у розмірах визначених Верховною Радою України у Законі про Державний бюджет України на відповідний рік.Верховна Рада України при прийнятті законів про Державний бюджет України на відповідний рік призупиняла дію норм вищезазначеного Закону в частиш визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги-Згідно п.8  ст. 7 Бюджетного кодексу України, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та відповідно до  ст. .23 цього ж кодексу будь-які платежі можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.Відповідно до  ст. .95 ч.2 Конституції України визначеного виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загально­суспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, а відповідно до ст„4 ч.2 Бюджетного кодексу України встановленого при здійсненні бюджетного процесу України Положення нормативно-правових актів застосовується вище в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України цього кодексу та Закону України „Про державний бюджет України".3а цим конституційним приписом, застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата щорі чної разової грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного Бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України.До того ж при визначенні таких обсягів повинні враховуватися вимоги  ст. .95 Конституції України щодо справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами та збалансованості бюджету України, тобто усі суспільні потребила тягнуть за собою видатки з Державного Бюджету України, мають бути задоволені, виходячи з фінансових можливостей Держави.Згідно  ст. .51 ч.6 Бюджетного кодексу України будь-які зобов"язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов"язаннями.Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

ОСОБА_1 на даний час є учасником війни і має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня,  яку і отримувала у 2005-2007 роках на підставі Закону України про Державний бюджет на кожен відповідний рік відповідно в розмірах: в 2004 році допомоги не отримувала,  в 2005 році - 50 грн.,  в 2006 році - 50 грн. та 55 грн. в 2007 році. У визначенні розмірів виплат ОСОБА_1 у зазначені роки Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації участі не приймало,  а виконувало лише функцію органу виплати.

Представник відповідача Шаповал О.О. заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_1 та підтримує заперечення проти позову представника з Управління праці і соціального захисту населення Ворону Н.В.

Вислухавши сторони,  вивчивши матеріали справи,  суд вважає,  що позов підлягає до повного задоволення із слідуючих підстав.

Вирішуючи спір судом встановлено,  що ОСОБА_1 з 20.02.2003 року є учасником війни,  що підтверджується посвідченням НОМЕР_1,  виданим 20.02.2003 року

 

 Управлінням праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації та довідкою відповідача № К-130/07-08-65 від 26.04.2007 року.

Відповідно до Ч.5  ст. 14 Закону України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" ОСОБА_1 щорічно до 5 травня,  як учаснику війни,  в 2004-2007 роках повинна була виплачуватись разова грошова допомога в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Позивачка ОСОБА_1 до 5 травня у 2004,  2005,  2006,  2007 роках через Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації в 2004 році допомоги не отримувала,  а в інших роках отримувала відповідно 50 грн.,  50 грн. та 55 грн. разової щорічної грошової допомоги,  як учасник війни.

Проте,  позивачка ОСОБА_1,  як учасник війни,  у 2004-2007 роках повинна була отримувати щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком,  тобто в розмірі 308, 46 грн. в 2004 році,  996 грн. - у 2005 році,  1077 грн. - у 2006 році та 1230, 18 грн. в 2007 році,  з врахуванням того,  що відповідно мінімальна пенсія за віком осіб,  які втратили працездатність,  згідно  ст. 28 Закону України „Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування,  Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та Закону України Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік",  у 2004 році становила 102, 82 грн.,  у 2005 році - 332 грн.,  у 2006 році -359 грн. і в 2007 році - 410, 06 грн.

Таким чином,  розмір недоплаченої щорічної разової допомоги до 5 травня учаснику війни ОСОБА_1 за період 2004-2007 років складає: у 2004 році 308, 46 грн.,  у 2005 році 996 грн. - 50 грн. = 946 грн.,  у 2006 році 1077 грн. - 50 грн. = 1027 грн. і в 2007 році 1230, 18 грн. - 55 грн. = 1175, 18 грн.,  а всього 3456, 64 грн.

Крім того,  відповідно до ч.2  СТ. 625 ЦК України боржник,  який прострочив виконання грошового зобов"язання,  на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних від простроченої суми,  якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає,  що зважаючи на вказану норму закону та на заявлені позовні вимоги,  відповідач додатково до суми боргу має сплатити позивачці ОСОБА_1 відшкодування втрат від інфляції в сумі 418, 69 грн. та три відсотки річних від суми боргу з урахуванням втрат від інфляції,  які складають 140, 36 грн.,  а всього 559, 05 грн. Таким чином загальна сума боргу,  що підлягає до сплати позивачці,  складає 4015, 69 грн.

Про порушення свого права щодо отримання в повному обсязі разової щорічної грошової допомоги до 5 травня,  як учасник війни,  ОСОБА_1 дізналася в квітні 2007 року із довідки № К-130/07-08-65 від 26.04.2007 року Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації,  виданої на запит адвоката Павленка СІ. щодо відповідності виплат позивачці щорічної разової грошової допомоги до 5 травня вимогам постійнодіючого Закону України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту".

Тобто обставини,  викладені позивачкою в позовній заяві,  про те,  що вона має право на одержання до 5 травня щорічної разової грошової допомоги,  як учасник війни,  в 2004-2007 роках у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком,  обгрунтовані і підтверджені в судовому засіданні вищеперерахованими доказами.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 вперше дізналася про порушення свого права 25.04.2007 року,  то строки звернення до суду за захистом порушеного її права нею не пропущені.

Встановленому судом факту відповідають адміністративно-правові відносини,  що виникають з приводу захисту прав фізичної особи у сфері публічно-правових відносин від порушень органу державної влади. До даних правовідносин слід застосувати  ст.  ст. 2, 4, 6, 17,  19, 162 КАС України,  відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є захист прав,  свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин  від порушень

 

 органів державної влади і до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення,  дії чи бездіяльність суб"єктів владних повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори,  крім спорів,  для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення,  і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді,  до підсудності якого вона віднесена КАС України. Компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб"єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень,  дій чи бездіяльності. Суд може визнати дії чи бездіяльність суб"єкта владних повноважень протиправними. При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб"єкта владних повноважень,  дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; зобов'язання відповідача вчинити певні дії; стягнення з відповідача коштів. Суд може прийняти іншу постанову,  яка б гарантувала дотримання і захист прав,  свобод,  інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб"єкта владних повноважень.

Відповідно до ч.5  ст. 14 Закону України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Згідно  ст. 28 Закону України „Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб,  які втратили працездатність,  визначеного законом.

Відповідно до  СТ. 1 Закону України „Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік",  прожитковий мінімум для осіб,  які втратили працездатність,  встановлюється в розмірі 102, 82 грн.,  відповідно до  ст. 63 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" прожитковий мінімум для осіб,  які втратили працездатність,  складає 332 грн.,  відповідно до  ст. 65 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" прожитковий мінімум для осіб,  які втратили працездатність,  складає 359 грн. і відповідно до  ст. 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" прожитковий мінімум для осіб,  які втратили працездатність,  складає 410, 06 грн. Саме з такого розрахунку повинна була вираховуватись і виплачуватись щорічна разова грошова допомога позивачці ОСОБА_1,  як учаснику війни в 2004-2007 роках. Суд залишає поза увагою посилання представника відповідача -Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації Ворони Н.В. на те,  що у період 2004-2007 років позивачці ОСОБА_1 правильно нараховано щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику війни,  а саме: у відповідністю зі  ст. 44 Закону України „Про Державний бюджет України на 2004 рік",   ст. 30 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік",   ст. 34 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України",   ст. 30 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" та  ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік",  якими визначено,  що в 2004 році вказана допомога не виплачується а в інші роки відповідно 50 грн.,  50 грн. та 55 грн.,  оскільки Закон про Державний бюджет на відповідний рік має обмежений термін дії,  тобто являється Законом тимчасової дії - на період певного бюджетного періоду ( п.20  ст. 2 Бюджетного кодексу України ),  який становить один календарний рік,  що починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року ( ч.1  ст. 3 Бюджетного кодексу України ),  а тому даний закон не може скасовувати або звужувати,  чи встановлювати нові розміри щорічної разової допомоги до 5 травня,  які встановлені в Законі України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх. соціального захисту",  котрий є Законом постійної дії,  тому що порушується конституційний принцип верховенства права.

 

Зокрема,  згідно зі  ст.  ст.  95,  96 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби,  розмір і цільове спрямування цих видатків і Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня,  проте,  відповідно до  ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів,  не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до  ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права,  Конституція України має найвищу юридичну силу,  а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Кожен громадянин України має право на соціальний захист ( ст. 46 Конституції України).

Виходячи з положень  ст.  ст.  8,  22,  46 Конституції України виплата щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій,  інвалідам війни та іншим категоріям осіб,  зазначеним у Законі України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" є соціальною гарантією і не можуть бути скасованими,  а також не можуть бути звужені за їх змістом і обсягом при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тому суд прийшов до висновку,  що в даному спорі щодо розміру разової грошової допомоги слід керуватись не законами про Державний бюджет України на відповідний рік,  а Законом України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту",  оскільки він,  як Закон постійної дії,  має прерогативу над законами про Державний бюджет України на 2004 рік,  2005 рік,  2006 рік та 2007 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 визнано таким,  що не відповідають Конституції України ( є неконституційними ) положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2004 рік",  а саме  ст. 44,  якою встановлено,  що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту",  зокрема,  учасникам війни не передбачена.

Згідно  ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування,  їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб,  що передбачені Конституцією та Законами України.

 ст.  17-1 Закону України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" встановлено порядок виплат разової грошової допомоги,  зокрема,  щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах,  передбачених статтями 12-16 цього Закону,  здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв"язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача),  пенсіонерам - за місцем отримання пенсії,  а особам,  які не є пенсіонерами - за місцем їх проживання чи отримання грошового утримання.

Відповідно до п.3 Положень про Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації,  затвердженого розпорядженнями голови Звенигородської райдержадміністрації за № 325/2003-рп від 24.09.2003 року та № 298/2006-рп від 05.10.2006 року,  основними завданнями Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації є: забезпечення в межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю,  охорону праці,  загальнообов"язкове державне соціальне страхування,  пенсійне забезпечення,  соціальний захист населення,  призначення та виплата соціальної допомоги,  встановленої законодавством.

Відповідно до  ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року № 3477-IV,  суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду,  як джерело права. У рішенні,  ухваленому 30, 11.2004 року у справі "Бакалов проти України",  Європейський суд з прав людини вказав,  що для держави неприпустимо пояснювати невиплату боргу браком бюджетних коштів,  тому

 

посилання представника відповідача на відсутність коштів не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

З викладеного вбачається,  що виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня ветеранам війни проводить Управлшня праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації,  яке знаходиться з позивачем у безпосередніх правовідносинах,  виконуючи свої повноваження,  і ним порушено права та охоронювані законом інтереси позивачки на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком протягом 2004-2007 років. Тому суд вважає,  що Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації є належним відповідачем по даній справі.

Відповідно до 4.3 ст2 Закону України "Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року з послідуючими змінами та доповненнями,  нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування,  які обмежують права та пільги ветеранів війни,  передбачені цим Законом,  є недійсними.

Згідно  ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається,  якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно  ст. 610 ЦК України порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов "язання (неналежне виконання).

Згідно  ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов"язання настають правові наслідки,  встановлені договором або законом,  зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Крім того,  із відповідача - Управлшня праці і соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації на користь позивачки ОСОБА_1 слід стягнути понесені нею судові витрати -140 грн. по оплаті за надану юридичну допомогу.

Таким чином,  враховуючи викладене,  суд вважає,  що право позивачки ОСОБА_1 щорічно отримувати до 5 травня разову грошову допомогу,  як учасника війни,  в 2004-2007 роках в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком порушено з боку Управлшня праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації і підлягає судовому захисту,  а позов є обгрунтованим і підлягає повному задоволенню.

Керуючись  ст.  ст. 3,  8,  19,  22,  46,  48,  55,  56,  95,  96 Конституції України,  Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2002 від 20.03.2002 року та Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2004 від 01.12.2004 року,   ст.  ст. 4, 11, 174, 509, 525, 610,  611, 625, 1166 ЦК України,   ст.  ст.  2, 4, 6, 17, 19, 49, 56, 87, 90, 91, 94, 104, 106, 159, 160, 161, 162, 256, 257 КАС України,  на підставі  ст.  ст. 2, 14, 17-1, 22 Закону України „Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту",   ст. 28 Закону України „Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування",   ст. 1 Закону України „Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік",   СТ. 63 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України",   ст. 65 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік",   ст. 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік",  суд,  -

 

постановив:

 

Позов ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги учаснику війни задоволити повністю.

Стягнути на користь позивачки ОСОБА_1 з Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації недоплачену їй разову щорічну грошову допомогу як учаснику війни за 2004-2007 роки в сумі 3456, 64 грн.,  418, 69 грн. в рахунок відшкодування втрат від інфляції внаслідок

 

несвоєчасно проведених виплат та три проценти річних від прострочених сум платежів в розмірі 140, 36 грн.,  а всього 4015, 69 грн.

Моральну шкоду з відповідача Управління праці і соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації на користь позивачки ОСОБА_1 не стягувати в зв"язку з відмовою позивача.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації на користь позивачки ОСОБА_1 140 грн. в рахунок відшкодування понесених нею витрат по оплаті за надану юридичну допомогу.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації на користь держави судовий збір в сумі 51 грн.

Допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення із відповідача-Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації на користь позивачки ОСОБА_1 суму недоплаченої їй щорічної разової грошової допомоги як учаснику війни з урахуванням втрат від інфляції та трьох відсотків річних в розмірі 4015, 69 грн.

 

постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення постанови,  а апеляційна скарга протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява та апеляційна скарга подаються до апеляційного адміністративного суду через Звенигородський районний суд,  одночасно копія апеляційної скарги надсилається до Київського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається в строк,  встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 

постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви або апеляційної скарги,  якщо такі не були подані.