Справа №22-а-1484/11 Головуючий у 1 інстанції: Ніткевич А.В.
Категорія: 70 (10.3.1) Доповідач: Бойко С.М
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2011 року м.Львів
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів : Курій Н.М., Зверхановської Л.Д.,
секретаря –Колодки М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом, відповідно до Закону України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов"язаних із соціальними виплатами" від 02.12.2010 року, адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області на постанову Сокальського районного суду Львівської області від 02 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області про стягнення недоплаченої щомісячної надбавки до пенсії, як "дітині війни", -
в с т а н о в и л а :
24.11.2009 року позивач звернулася до суду в порядку адміністративного судочинства з позовною заявою, в якій просить поновити пропущений строк, встановлений законом для звернення до суду із вказаним позовом, визнати дії відповідача неправомірними, стягнути з нього в її користь недоплачену щомісячну допомогу, як дитині війни, за період з січня 2006 року по вересень 2009 року включно в розмірі 4547 грн. та зобов’язати його в майбутньому нараховувати таку допомогу.
Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 02 лютого 2010 року позов задоволено частково. Суд вирішив: поновити пропущений позивачем строк, визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області та зобов'язати його нарахувати та виплатити позивачеві щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, за період з 09.07.2007 року по 31.12. 2007 року та з 22.05 2008 року по 02.02.2010 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний статус дітей війни».
Оскаржувана постанова мотивована тим, що позивач, як дитина війни, має право на підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, відповідно, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», та положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими обмежувалась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»на відповідний рік.
Постанову суду оскаржив відповідач. Просить скасувати її в частині задоволення вимог позивача з підстав неповного з"ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні позову.
Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що задовольняючи позовні вимоги позивача на підставі прийнятих Конституційним Судом України рішень від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року, суд не врахував положення Конституції України, Закону України "Про Державний бюджет" та ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" про те, що фінансування вказаного виду соціальної допомоги здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, і виключно законом України "Про державний бюджет" визначаються будь-які видатки на загальносуспільні потреби, розмір та цільове спрямування цих видатків. Крім того, апелянт зазначає, що після ухвалення Конституційним Судом України рішень про визнання неконституційними положень законів України "Про державний бюджет", зміни до цих законів у видаткову частину бюджету на відповідний рік не вносились, а тому кошти на виплату підвищення до пенсії у 2007 - 2010 роках були відсутні.
Відповідач зазначає, що немає жодного нормативного акту на виконання вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», норми якої застосовує суд при вирішенні даного спору, не визначено, які органи повинні виплачувати підвищення до пенсії, за рахунок яких коштів, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Законодавством не визначено поняття "мінімальна пенсія за віком", яка є розрахунковою величиною для обчислення підвищення до пенсії згідно ст.6 зазначеного вище Закону, а тому вважає, що суд неправильно застосував ст.28 Закону України "Про загальнообов"язкове пенсійне страхування, оскільки визначений у цій статті мінімальний розмір пенсії за віком встановлений на рівні прожиткового мінімуму, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за цим Законом.
Апелянт вважає, що у зв"язку із відсутністю нормативного акту, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком для визначення даного підвищення, встановлення розміру надбавки до пенсії виходить за межі компетенції органу Пенсійного фонду України, а тому при нарахуванні та виплаті надбавки до пенсії громадянам, які мають статус дітей війни, вони діяли правомірно, керуючись при цьому чинним законодавством.
В апеляційній скарзі апелянт вказує на безпідставне поновлення судом строку, встановленого для звернення до суду із вказаним позовом, і просить застосувати ст.100 КАС України, оскільки на застосуванні такої наполягав у суді першої інстанції.
В судове засідання сторони не з"явились, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому це дає суду право у відповідності до ст.41 КАС України розглянути справу на підставі доказів, які є в матеріалах справи, у відсутності осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
У відповідності ст.99 КАС України, в редакції чинній на момент звернення позивача до суду, адміністративний позов можна було подати до адміністративного суду протягом одного року, який обчислювався з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ст.100 КАС України, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваної постанови, пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, за умови, якщо на цьому наполягала одна із сторін.
Поновлюючи строк, суд визнав поважними причини пропущення такого через необізнаність позивача із законодавством, яке регулює спірні правовідносини.
Враховуючи те, що позивач про порушення свого права повинна була дізнатись при отриманні щомісячних платежів вказаного виду допомоги, а також після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 09.07.2007 року, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач наполягав на застосуванні ст.ст.99, 100 КАС України, колегія суддів вважає, що строк поновленню не підлягає, оскільки наведені позивачем причини не можна визнати поважними.
Таким чином, на підставі ст.100 КАС України постанова в частині задоволених вимог позивача за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 24.11.2008 року підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог за вказаний вище період.
Враховуючи викладене, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови в межах доводів апеляційної скарги та в межах строку, встановленого ст.99 КАС України, а саме: за період 24.11.2008 року по 02.02.2010 року.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Судом встановлено, що позивач має статус дитини війни і підвищення до пенсії їй виплачувалось, починаючи з 01.01.2008 року, в розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(п.п.2 п.41 розділу ІІ) та постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян".
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Визнавши неконституційними положення п.п.2 п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів", Конституційний Суд України своїм рішенням відновив дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача за період з 24.11.2008 року по 02.02.2010 року.
Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про недопустимість застосування розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для нарахування підвищення до пенсії особам, які мають статус "дітей війни", та правильність здійснення таких виплат у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року, оскільки реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від відсутності врегулювання цього питання на законодавчому рівні (прогалина в законодавстві). Відновлення дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка визначає розмір підвищення до пенсії "дітям війни", виключає застосування постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року, оскільки закони України мають вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти. Крім цього, відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни»підвищення до пенсії, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, оскільки це суперечить ст.22 Конституції України.
Щодо посилання апелянта на спосіб захисту порушеного права, то згідно з п.6 ст.2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фону України від 30.04.2002 р. №8-2 (в редакції від 25.02.2008 р. №5-5) управління призначає (здійснює перерахунок) та виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Таким чином, Управління, в якому позивач перебуває на обліку та отримує пенсію, є належним відповідачем по справі.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, правильно виходив з того, що способом відновлення порушеного права позивача є покладення обов’язку на відповідача провести належне нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Однак, зобов"язуючи відповідача вчинити нарахування та виплату позивачеві підвищення до пенсії, суд не обмежив такі дії вирахуванням одержаних позивачем коштів, а тому резолютивну частину постанови необхідно доповнити словами: " з врахуванням проведених виплат".
Таким чином, суд першої інстанції в цій частині правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування в цій частині немає.
Керуючись 195, 198 ч.1 п.3, 202 ч.1 п.4, 205 ч.1 п.3, 207 КАС України, Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов"язаних із соціальними виплатами" від 02.12.2010 року, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області задовольнити частково.
Постанову Сокальського районного суду Львівської області від 02 лютого 2010 року скасувати в частині задоволення позовних вимог позивача за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05 2008 року по 24.11.2008 року і ухвалити в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог за вказаний період.
В решті постанову суду залишити без змін
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України, шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий:
Судді: