Справа № 22-а-82/11 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.
Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2011 року м.Львів
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів : Петрички П.Ф., Зверхановської Л.Д.,
секретаря - Глинського О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом, відповідно до Закону України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов"язаних із соціальними виплатами" від 02.12.2010 року, адміністративну справу за апеляційною скаргою Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на постанову Франківського районного суду м.Львова від 08 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про зобов"язання нарахувати та виплатити недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи,
в с т а н о в и л а:
02.12.2009 року позивач звернувся до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства, який уточнив заявою від 08.04.2010 року (а.с.40), про стягнення з відповідача недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, за 2007 рік в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати та за 2008 рік - в розмірі п"яти мінімальних розмірів заробітної плати. Просив поновити пропущений строк для звернення до суду з вимогами, заявленими поза межами строку, встановленого ст.99 КАС України.
Постановою Франківського районного суду м.Львова від 08 квітня 2010 року зазначений вище позов задоволено. Суд вирішив зобов"язати відповідача нарахувати і виплатити позивачеві суму недоплаченої щорічної разової допомоги на оздоровлення за 2007 - 2008 роки у відповідності до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на день виплати такої допомоги в неповному розмірі.
Постанову суду оскаржив відповідач. Просить її скасувати з підстав неповного з"ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову, якою відмовити позивачеві у задоволення позову.
Порушенням норм процесуального права, на думку апелянта, є безпідставне визнання судом непропущеним строку, встановленого ст.99 КАС України для звернення до суду із вказаним позовом, і задоволення вимог позивача поза межами річного строку, а тому просить застосувати ст.100 КАС України, оскільки на застосуванні такої наполягав у суді першої інстанції.
Порушення судом норм матеріального права апелянт обґрунтовує тим, що виплата разової щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»проводиться за рахунок коштів державного бюджету в межах бюджетних асигнувань на такі виплати та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. А тому спеціальним нормативно-правовим актом, який необхідно застосовувати до спірних правовідносин, на думку апелянта, є постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки сам Закон (ст.62) відсилає до цього нормативного акту. Апелянт вважає, що судом не враховані положення ст.101 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" та ст.73 Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими Кабінету Міністрів надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Крім того, апелянт зазначає, що пп. 11 п. 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів»ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»було викладено в іншій редакції, зокрема, встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Тому при виплаті позивачеві зазначеної допомоги відповідач правомірно керувався положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Апелянт зазначає, що на момент виплати позивачеві (в березні) вказаного виду допомоги положення пп. 11 п. 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів»не були визнанні неконституційними, а тому вимоги позивача не підлягають до задоволення.
В судове засідання сторони не з"явились, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому це дає суду право у відповідності до ст.41 КАС України розглянути справу на підставі доказів, які є в матеріалах справи, у відсутності осіб, які беруть участь у справі та без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
У відповідності ст.99 КАС України, в редакції чинній на момент звернення позивача до суду, адміністративний позов можна було подати до адміністративного суду протягом одного року, який обчислювався з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ст.100 КАС України, в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваної постанови, пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, за умови, якщо на цьому наполягала одна із сторін.
Визнаючи непропущеним строк, встановлений ст.99 КАС України, суд виходив з того, що про порушення своїх прав позивач дізнався із засобів масової інформації у жовтні 2009 року у зв"язку з ухваленням Конституційним Судом України рішень.
Однак, з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки ст.99 КАС України визначає також початком перебігу строку, який встановлений для звернення до суду із вказаним позовом день, коли особа повинна була дізнатись про порушення свого права, і саме цю норму процесуального закону необхідно застосовувати до спірних правовідносин.
Враховуючи те, що позивач про порушення свого права повинен був дізнатись при отриманні щорічних платежів вказаного виду допомоги, оскільки повинен бути обізнаний із законодавством, на підставі якого він отримує таку допомогу, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач наполягав на застосуванні ст.ст.99, 100 КАС України, колегія суддів вважає, що строк поновленню не підлягає у зв"язку з відсутністю причин, які б можна було визнати поважними.
Таким чином, на підставі ст.100 КАС України постанова в частині задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача у його користь допомоги на оздоровлення за 2007 рік підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог за вказаний період.
Враховуючи викладене, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови в межах доводів апеляційної скарги та в межах річного строку, встановленого ст.99 КАС України, а саме: за 2008 рік, оскільки виплата допомоги є щорічною і одноразовою.
Судом встановлено, що з січня 2008 року позивач належить до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом ІІ групи з дитинства, захворювання якого пов’язане з Чорнобильською катастрофою, і має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення.
У 2008 році щорічна допомога на оздоровлення виплачувалась позивачеві відповідачем у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 562.
Відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", інвалідам ІІ групи осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи виплата щорічної допомоги на оздоровлення встановлена у розмірі п"яти мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується за місцем проживання органами захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (п.п.11 п.28 розділу ІІ Закону) ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», викладено в новій редакції, згідно якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 положення п.п.11 п.28 розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані такими що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання вказаного виду допомоги за 2008 рік у розмірі п"яти мінімальних заробітних , виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Наявність у позивача права на призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п"яти мінімальних заробітних плат є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту,- суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні позивачеві розміру щорічної допомоги на оздоровлення застосуванню підлягає стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в якій розрахунковою величиною для обчислення розміру вказаного виду допомоги є мінімальна заробітна плата, а не постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 562, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача..
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про правомірність його дій щодо нарахування та виплати вказаного виду допомоги позивачеві з 01.01.2008 року у розмірах , встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до змін, внесених до ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів»(пп. 11 п. 28 розділу ІІ), оскільки зазначена норма закону про державний бюджет рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 була визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), а відтак відновлено редакцію ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка була чинною до внесення змін до неї пп. 11 п. 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів».
Відсутність бюджетного фінансування, на яку посилається відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього обов’язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що в цій частині суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апелянта не спростовують висновків суду, а тому оскаржувану постанову в цій частині слід залишити без змін. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне доповнити резолютивну частину постанови словами: "з врахуванням проведених виплат".
Керуючись ст.ст. 195, 198 ч.1 п.3, 202 ч.1 п.4, 205 ч.1 п.3, 207 КАС України, Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов"язаних із соціальними виплатами" від 02.12.2010 року, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
апеляційну скаргу управління Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради задовольнити частково.
Постанову Франківського районного суду м.Львова від 08 квітня 2010 року скасувати в частині задоволення вимог позивача про визнання неправомірними дій відповідача та зобов"язання його провести перерахунок та виплату позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік і ухвалити в цій частині нову постанову, якою відмовити позивачеві в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконними дій та зобов"язання провести перерахунок і виплату недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік.
В решті постанову залишити без змін, доповнивши абзац другий її резолютивної частини словами: "з врахуванням проведених виплат".
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України, шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий:
Судді: